1280px-Trutovsky_Kolyadki

Колядники з потойбіччя: що ми забули про українські різдвяні традиції

Текст: Дар’я Анцибор

Ми з дитинства звикли шукати подарунків під подушкою на Миколая, сідати вечеряти з першою зіркою на Святвечір в колі всієї родини та запасатися свяченою водою на Водохреща. Проте досить часто наші знання того, що саме приховано під цими традиціями, не дають змоги говорити про відтворення та розуміння суті автентичного святкування. Тому ми вирішили зробити невеличкий екскурс у семантику святкування зимового календарного циклу, а саме в колядувальну традицію.

Що таке зимовий календарний цикл?

Основний період циклу розпочинався 1 грудня, в день святого Романа й закінчувався Водохрещем, 19 січня, про що нам і говорить відома приказка: від Романа до Йордана – український Рамадан. Загалом до цього періоду зараховуються такі свята: Катерини (7 грудня), яке серед незаміжніх дівчат було особливо популярним для ворожінь на долю; Андрія (13 грудня), коли дівчата вдруге масштабно ворожили на судженого, а парубки робили збитки; Миколая (19 грудня), коли випікали медяники й чекали на подарунки або, кому не щастило з поведінкою, на різочку; Коляду (22 грудня: пізніше це свято асимілювалося з християнським Святвечором, зберігши чимало язичницьких рис); Новий рік (тепер Маланки й Василя – 13 і 14 січня – зі зміною календарів за новим стилем, коли маланкують і щедрують); Водохреща (або Богоявлення, коли святять воду й вирубують ополонки у вигляді хреста). Кожне з цих свят і досі зберігає свої традиції, які можуть суттєво відрізнятися навіть у сусідніх селах.

Що означає слово «Коляда» й хто такі колядники в традиційній культурі?

Коляда (від лат. сalendae – перший день місяця) є ключовим терміном, який позначає різдвяні святкування та обрядові реалії. Цікаво, що це слово не лише часто виступало синонімом до кануну Водохреща (наприклад, водяна, писана коляда на Поліссі), але й дало народну назву місяцям: грудень у сербів коледар, у болгарських родопів коледа, а січень у деяких районах Полісся називали коляди. Це слово огорнуло собою весь різдвяний простір, бо насправді колядою були й обрядові пісні (колядки), і дарунки колядникам, і різноманітні обрядові страви, і навіть дідух, що символізував достаток і гарний врожай. Цей останній обжинковий сніп вносив у хату господар до святкової вечері. Етимологія слова пов’язана з коренем «дід» (а саме так цей сніп досі називають в деяких областях України), що має тісний зв’язок із культом предків-покровителів.

Власне, період різдвяних свят і сьогодні всуціль охоплений шанобливим і водночас обережним ставленням до померлих. Загальнослов’янським було вірування, що з зимовим сонцеворотом, коли народжується нове божество сонця, межа між світом людей і потойбіччям стає тоншою. Вважалося, що душі померлих предків приходять до нас на Святвечір. Звідси й необхідність тричі запрошувати їх до столу, обов’язково здмухувати місце, куди збираєшся сідати (щоб, бува, не зачепити котрусь із них). Пам’ятаєте: так робили Палагна з Іваном з «Тіней забутих предків», коли сідали за святковий стіл.

З цього вірування черпає коріння традиція класти на різдвяний стіл більше посуду, ніж насправді присутніх людей на святі, а також не прибирати стіл, лишаючи все як є до ранку і запалюючи свічку. Звідси ж і ворожіння на ложках (коли перевіряють на ранок, чи ніяка з них не перевернулася, що інакше віщувала би смерть її власнику протягом року) і на куті – головній обрядовій страві, яку підкидав до стелі господар, щоб також довідатися, чи всі доживуть до наступного Різдва.

Розуміючи це, неважко тепер уявити, що й колядники поставали в традиційній культурі не просто як учасники ватаги, які обходили село з вітаннями. Надягаючи маски й костюми, вони тимчасово ховали свої «людські» риси. У народній свідомості колядники перетворювалися на гостей із потойбіччя, посланців, які приходять лише раз у рік і від яких залежить добробут і здоров’я родини в наступному році.

Чекайте. До чого тут потойбіччя?

Ті звичаї, які дійшли до нас, дають підстави говорити про ототожнення ряджених учасників обряду з посланцями з потойбіччя.

Весь процес колядування має чимало покликань на культ померлих. Наприклад, колядники, перш ніж зайти до хати, спершу мали питатися дозволу біля вікна. У традиційній культурі вікно фактично виступає в ролі такого собі порталу, нетипового виходу з приміщення. Його використання в ритуалах здебільшого пов’язане з лімінальними (тобто тими, які знаходяться на межі між світами) особами та духами. Так, щоб полегшити пологи, завжди відчиняли не лише всі двері, але й вікна, через вікно передавали матері тільки-но похрещену дитину, та й свати так само мали проситися зайти до хати, стукаючи зовсім не у двері.

Цей портал також використовували для прикликання душ померлих, коли на підвіконня ставили кутю чи розламаний хліб і запалювали свічку. Вірили, що вони не можуть їсти людську їжу, але натомість харчуються парою від неї. Тому під час обрядів, у яких здійснювалося спілкування з померлими, на підвіконня виставлявся свіжоспечений хліб або інша ритуальна страва. Колядки, які виконувалися на вулиці якраз біля вікна, називалися «надвірними», їх часто заспівували як вступну пісню з питаннями, чи можна зайти до хати.

Навіщо взагалі колядувати?

Зараз колядники ходять від хати до хати заради розваги та щоб отримати грошову винагороду. Їхній репертуар часто складається в двох-трьох хрестоматійних колядок, а драматичне дійство скорочується до християнських епізодів, якщо, звісно, воно відтворюється не знавцями фольклору.

Проте первинною метою обряду колядування були магічні дії, які підтримувалися відповідними піснями й примовками. Колядники ходили від дому до дому, здійснюючи ритуал засівання (на добробут), обливання водою господарів (на здоров’я), вимітання кутів у хаті (тобто всього зла, яке за цей рік там накопичилося), волочіння плуга (на гарний врожай) і сповіщення благої новини про народження Сина Божого (в дохристиянський період – нового сонця). Приходу колядників чекали з нетерпінням, часто вирішуючи прямо на ворота мішки з різними смаколиками – такий традиційний хід приваблення гостей до себе. Вважалося, що вони приносять достаток і добро в оселю, а тексти колядок і віншування виконували роль своєрідних замовлянь. Тут потрібно знову згадати про те, що текст, проговорений колядниками-гостями, мав більші шанси на здійснення через їхній особливий статус.

А навіщо колядникам взагалі платять?

Подяка колядникам знову повертає до непростого ставлення до них. Одарувати гостей – одне з обов’язкових завдань у традиційній культурі, яке допоможе забезпечити добробут і злагоду на весь рік. Ми виносимо обрядову їжу для сакральних гостей – божих посланців, задобрюючи їх цим і розраховуючи на опіку й допомогу. Нічого не подати колядникам або не відчинити їм означало прикликати на свій дім нещастя й злидні на наступний рік (вважай образити померлих). Натомість і колядники мали пильнувати, щоб випадково не проґавити чийсь дім, що могло б трактуватися як велика образа чи віщування лиха. Оминали лише ті будинки, де нещодавно хтось помер.

Чому колядників треба «очищувати» після колядування?

Незважаючи на особливу пошану, участь у колядуванні сприймалася як справа небезпечна й «нечиста», бо пов’язана з тим світом, тож існували правила «повернення» колядників до своєї людської ролі. У сербів, наприклад, заборонялося мати сексуальні стосунки протягом 5 днів після обходу. В деяких регіонах Росії колядників навіть не пускали до хати, слухаючи їхні побажання під вікнами й виносячи їм дарування через пічне віконце (зверніть увагу, що знову саме через цей портал).

Повсюдно відомий звичай очищення колядників, який в Україні відбувався здебільшого на Водохреща. Тих, хто брав участь у рядженні протягом цих свят, змушували першими купатися в ополонці або обливали колодязною водою. Загалом цього вважалося достатньо.

А коли тоді водять козу і навіщо це роблять? Це також про потойбіччя?

Насправді, і так, і ні. Водіння кози є однією з найдавніших ряджених містерій, які дійшли до наших часів. В Україні вона найчастіше відбувалася на Щедрий вечір (той, що Старий Новий рік), проте відомі випадки відтворення й на Різдво. Обрядодія з козою, яка символізувала плодючість, мала прикликати гарний врожай, від якого всуціль залежало життя наших предків. Власне, вся символіка довкола Щедрого вечора пронизана діями, які впливають на родючість землі, як-то орання плугом, випікання пирогів, за якими ховається господар, обрядовий еротизм (наприклад, перевдягнених Маланки й Василя) тощо.

Містерія супроводжувалася замовляннями й звертаннями до тотемного предка з описом майбутнього гарного врожаю: «Де коза ходить, там жито сходить», «Де коза рогом – там жито стогом, де коза хвостом – там жито кустом», яке неодмінно закінчувалося символічним жертовним вбивством: «Тут коза впала – нежива стала» та її воскресінням. Виконання цієї пісні супроводжувалося відповідною пантомімою. Атрибутами рядженої кози був вивернутий кожух і вирізьблена дерев’яна голова з рухомою щелепою й рогами. В осучаснених варіантах «воскресіння» настає після виклику спеціального лікаря, який має реанімувати тварину, а на завершення зараз можна зустріти варіанти викупу оживленої кози на ярмарку-аукціоні.

Вчені сходяться на думці, що «вмирання» та «воскресіння» кози означає циклічність часу й пробудження природи, яка символічно помирає взимку й прокидається навесні. Так ряджені відтворювали маленьке диво народження божества родючості в кожній хатині в період різдвяних свят.

А чим цікаве тоді Водохреща?

Водохреща (Йордан, Богоявлення) є останнім у цьому циклі святом. Ввечері напередодні теж накривався стіл й готувалася третя святочна вечеря з кутею, яку називали голодною. Цей вечір був останнім, коли в принципі можна було колядувати й ворожити. Вважалося, що рівно опівночі небеса відкриваються, а вода на мить перетворюється у вино. На ранок, коли всі йшли святити воду, існував звичай, за яким чоловіки розстрілювали кутю з рушниць, що знаменувало закінчення Святок. Вважали, що ритуальним шумом можна відлякати нечисть, яка ховалася у воді й вистрибувала після її освячення на поверхню. Учасники рядження та колядування повинні були обов’язково пірнати задля очищення себе від «бісовських» масок. Свячена вода, яку брали з ополонки, була універсальним засобом захисту в традиційній культурі. Зокрема, нею освячували не лише членів сім’ї, але й худобу, малювали хрести на вікнах і дверях, щоб убезпечити оселю від нечисті, а також повсякчас використовували в різних ритуалах, бо вірили в надзвичайну силу цієї води.

Говорити про наші традиції святкування можна ще дуже довго, бо вони насправді дуже цікаві й багато з них ми можемо спостерігати й сьогодні навіть у містах. Проте тепер, коли наступного разу вам подзвонять у двері колядники чи щедрувальники, ви, сподіваємося, точно захочете їм відчинити й доєднатися до великої традиції святкування, бо знатимете про них дещо особливе.


Це – двадцять третій текст із серії публікацій “Все можна зрозуміти”. Наприкінці 2016 року ми провели фандрейзинг, щоб створити серію із 30 текстів, що пояснюють складні речі простими словами. Дякуємо вам за підтримку. Ми вітаємо відгуки та побажання щодо тем. Інші тексти – тут.

Головне фото: Картина Костянтина Трутовського “Колядники” (Wikimedia).

One thought on “Колядники з потойбіччя: що ми забули про українські різдвяні традиції

  1. Цей матеріал є лише спробою окреслити ті прадавні витоки походження Свята Старого Нового Року – Щедрого Вечора ! На жаль сутність Свята полягає в іншому. Саме в цю ніч – із 13 на 14 січня Ангел сповістив радісну звістку, що жінка народить Сина Божого і назвав ім’я Його – Гор ! Ангел сповістив: “Бог Гор родиться, діво радуйся !” 14 жовтня – жінка народила Гора і Її почали називати ім’ям – Богородиця. Так, як жовтень у ті давні часи був восьмим за рахунком місяцем року, то вважалось, що Син Божий родився під восьмипроменевою календарною зіркою, яка засвідчувала час народження дитини. Тому і ходять на Старий Новий Рік колядувати із восьмипроменевою зіркою ! Октябрь – окто- “вісім” ! Рік у ті часи починався із березня. Не існувало місяців лютий та листопад. Всі місяці мали закінчення – “-ень”. Зі Святом, українці ! Бог Гор рождається ! Славимо Його !

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *