class act1

Як підлітки з маленьких міст знаходять себе в театрі

Текст: Анна Якутенко

Дисклеймер: Ця стаття опублікована у рамках проекту «Журналістика толерантності» громадської організації «Фонд Розвитку ЗМІ» та газети Kyiv Post. В рамках проекту будуть висвітлюватись проблеми та виклики з якими стикаються представники сексуальних, етнічних та інших меншин в Україні. Проект проходить за підтримки американського народу, що була надана Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) через Інтерньюз. Зміст матеріалів необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.

Коли ввечері тихо і немає пострілів, 16-річний Михайло Абдулін з прифронтового містечка Щастя луганської області зазвичай гуляє з друзями на вулиці або лишається вдома. Але вечір 30 червня видався зовсім іншим: Михайло сидів у залі Музичної Академії імені Чайковського і чекав, коли ж нарешті розпочнеться вистава, яку написав він.

Михайло – один з двадцяти учасників програми «Class Act: Схід-Захід», яка стала місточком між Заходом і Сходом для підлітків зі східного міста Щастя та їхніх однолітків з Клесова Рівненської області на заході. Протягом п’яти днів  у Києві підлітки разом писали театральні твори, які потім втілили в життя професійні актори та постановники.

Головна мета проекту – об’єднати дітей з різних регіонів авколо творчості та показати їм роботу в театрі зсередини.

За ці десять днів, проведених у столиці, учасники вcтигли не тільки написати власні сценарії разом з професійними драматургами та послухати лекції від відомих українських акторів і режисерів, а й просто прогулятися містом, адже багато з них, як і Михайло, приїхали до столиці вперше. Гроші на поїздку «Class Act: Схід-Захід» отримав від приватних донорів та посольства Сполучених Штатів в Україні.

Для того, аби написати сценарій, підлітків об’єднали в пари: одна людина з Щастя і одна з Клесова. В результаті вийшло 11 п’єс (двоє учасників все ж написали власні твори), головні ролі в яких зіграли актори Київських театрів і кіно – Римма Зюбіна, Олеся Жураковська, Олексій Вертинський та інші.

Методологія Class Act не нова, її розробила ще у 1997 році група режисерів Единбурзького театру «Треверс» у Шотландії, аби залучити більше молоді до театру. Два роки тому проект вперше з’явився й в Україні: тоді тетральні твори писало двадцятеро підлітків з міста Попасної (Луганська область) та Нововолинська (Волинська область).

 

Дві війни

Куратор проекту, український драматург Наталя Ворожбит, називає Щастя і Клесів «містами, у яких тривають дві різні війни».

Щастя сильно постраждало під час обстрілів у 2014-2015 роках, і, попри офіційне перемир’я, підлітки й досі час від часу чують постріли.

Михайло, який залишався у Щасті в найгірші часи, каже, що зараз атмосфера там значно краща, і вони з друзями часто гуляють містом.

«Ми вже звикли», – він знизує плечима, коли в нього питають про постріли. – «Врешті-решт, це триває вже три роки».   

Для Клесова, який налічує трохи більше від 4000 жителів, постріли теж не новина: минулого року місто опинилося у вирі запеклої битви між поліцією та нелегальними копачами бурштину. Місто є найбільшим центром нелегального видобутку й контрабанди бурштину, що вже завдало значної шкоди довкіллю в області.

15-річні Наталя Існюк з Клесова та Денис Шадський з Щастя вирішили написати твір про обидва конфлікти. Герой їхньої п’єси, теж підліток, приїжджає до Клесова до сестри, аби втекти від війни на сході, і починає займатися нелегальним видобутком бурштину. У фіналі, він тікає з Клесова додому в Щастя, лишаючи сестрі листа, де говорить, що справжня війна на заході, а не на сході.

«Своєю п’єсою я хотіла достукатися до людей, які незаконно копають (бурштин), аби вони перестали вбивати природу», – сказала Наталя після прем’єри своєї вистави, втираючи сльози.

Денис каже, що для нього важливо було написати саме про контрабанду, адже у його регіоні часто незаконно провозять зброю та наркотики.

«Нам сказали писати про те, що нас хвилює», – говорить Денис. – «Ми так і зробили».

(c) Анастасія Власова
(c) Анастасія Власова

Долаючи стереотипи

Організатори кажуть, що одна з головних цілей проекту – це допомогти дітям подолати упередження щодо одне одного.

Усі троє підлітків, Наталя, Денис і Михайло, зізнаються, що спочатку вірили стереотипам щодо дітей з інших міст.

«Чесно кажучи, я думала, що ми будемо спілкуватись тільки з тими, з ким приїхали», – каже Наталя і додає, що знайомство з однолітками з іншої частини країни стало зрештою її улюбленою частиною програми.

Попри те, що підлітки кажуть, що війна на сході та бурштинові війни на заході дуже змінили їхні життя, Наталя та Денис були єдиними, хто присвятив цим проблемам свої твори. Решта, як і Михайло, писали про стосунки з батьками та однокласниками і, звичайно, про любов.

Втім схоже, проектові таки вдалося зацікавити підлітків театром: багато з них кажуть, що Class Act змусив їх переосмислити свої плани на майбутнє.

Михайло, у місті якого люди переважно працюють слюсарями або інженерами на тепловій станції, тепер думає про кар’єру, пов’язану з театром. Наталя ж розповідає, що під час проекту підлітки з її міста знайшли мецената, який хоче побудувати театр у Клесові.

Так само проект вплинув і на життя торішних учасників.

Сімнадцятирічна Марина Дунай з Попасної, яка брала участь у програмі минулого року, розповідає, що вони разом з іншими підлітками з програми поставили аж чотири їхні п’єси у школі. Дівчина хоче повернутись до театру, коли вступить в університет –  планує долучитися до театральної студії аби продовжувати створювати вистави.

Марина каже, що після проекту багато учасників по іншому подивились на своє майбутнє і те, чим вони можуть займатись у житті, і зараз думають про такі незвичні для їхніх міст професії, як режисер чи журналіст.

Дехто з підлітків продовжив писати і після проекту, хоч і дещо змінив жанр з драматургії на художню прозу: 15-річні Богдан Місан з Попасної та Олександр Вакулюк з Нововолинська написали по книзі в жанрі фентезі, та, навіть, дали їх на рев’ю українським письменникам.

Уся команда «Class Act: Схід-Захід», включно з організаторами, режисерми та акторами, сподівається, що проект навчить підлітків слідувати своїм мріям та вірити в свої сили.

«Якщо після проекту хоча б декілька підлітків перестануть думати у стилі «мрію стати фотографом, але стану товарознавцем» і почнуть робити те, що дійсно хочуть – тоді ми свою місію виконали», – сказав один з режисерів проекту Алік Сардарян.

Фото: Анастасія Власова

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *