adult-beautiful-beauty-1435441

Згода на секс. Розбираємося, що змінилося в законі і чому це не смішно

Автор: Тетяна Колісник

“Щоб зайнятися сексом, тепер треба йти до нотаріуса” – один із найпопулярніших жартів, якими соцмережі відреагували на зміну законодавства про сексуальне та домашнє насильство. Також писали про втручання в особисте життя та прогнозували хвилю неправдивих звинувачень у зґвалтуваннях. 

Насправді зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів є реалізацією положень Стамбульської Конвенції в Україні. Парламент прийняв їх ще рік тому, але набули чинності вони у січні 2019 року.  

Ці зміни не про втручання в особисте життя, а про посилення відповідальності за сексуальне та домашнє насильство. Lustrum розбирався, у чому справа і чому це не смішно.

1. Що сталося?

2. Чому це сприйняли з осудом?

3. Раніше в Україні секс був без згоди?

4. Як поліція визначатиме, чи був секс за згодою? 

5. Як змінилося визначення насильства у сім’ї? 

6. Для чого всі ці зміни?

7. А у нас все було так погано з захистом жінок від насильства?

8. Як працює цей закон в інших країнах?

ВАЖЛИВЕ: Що робити, якщо вас зґвалтували

ВАЖЛИВЕ: Що робити, якщо ви потерпаєте від домашнього насильства


1. Що сталося?

В Кримінальний кодекс України внесли кілька змін щодо сексуального та домашнього насильства.

Завдяки цьому змінилося визначення зґвалтування. Також відтепер є чіткий поділ дій сексуального характеру на “зґвалтування” та “сексуальне насильство”. Це дві різні статті Кримінального кодексу – Стаття 152 та Стаття 153.

Зґвалтування тепер визначається як: вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи.

А сексуальне насильство – це вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи.

Раніше український закон визначав зґвалтування, як застосування фізичної сили, погроз чи використання безпорадного становища жертви (інвалідність, кома, стан сильного алкогольного чи наркотичного сп’яніння, психічний розлад тощо). Тепер в законі записано, що зґвалтування – це секс без добровільної згоди. Тобто, тепер – це будь-який сексуальний акт, згоду на який особа чітко не висловила.

А от такого поняття як “сексуальне насильство” у Кримінальному кодексі взагалі не було. Тобто, якщо тебе торкалися, домагалися, змушували ковтати сперму – ти був беззахисний перед законом і довести це було вкрай важко. З прийняттям змін у жертв сексуального насильства з’явилося більше шансів захиститися від агресорів.

2. Чому це сприйняли з осудом?

Через нерозуміння того, що таке “добровільна згода”.

Наразі в основі спорів, жартів та припущень у соцмережах – можливість маніпуляцій на тему добровільної згоди. Мовляв, жертва насилля може збрехати, що не давала згоди. Такому ставленню сприяє і недовіра до поліції.

До того ж у законі чітко не прописано як визначати “добровільну згоду”. Вона має бути усною, письмовою чи зафіксованою на відео? Тобто аргумент “проти” приблизно такий: “А що як в нас буде секс, а потім вона на мене за щось образиться або захоче помститися і піде в поліцію. Як я доведу, що вона давала?”.

Юристи це пояснюють просто: якщо партнер чітко не сказав “так”, то це не добровільна згода.

А от писати чи не писати розписки – особиста справа кожного. Правозахисники не одностайні у цьому питанні. А от у тому, що ні папери, ні відео не врятують агресорів – ні в кого сумнівів не викликає. По-перше, візуальні підтвердження згоди на секс  можна отримати під тиском. По-друге, будь-яка згода – одноразова. Тобто, якщо особа дала згоду на один статевий акт у певній формі (наприклад, вагінальний секс), але партнер “захопився” і здійснив ще й анальне проникнення, то це вже не добровільна згода. Це – зґвалтування. 

3. Але що змінилось? Раніше в Україні секс був без згоди?

Добровільна згода на секс не є кардинальною зміною. Ми і раніше мали на увазі секс без згоди, коли говорили про зґвалтування. Але термін “добровільна згода” не був закріплений у законі.

Узаконення “добровільної згоди” у перспективі має призвести до того, що поліції доведеться реагувати на більшу кількість заяв про сексуальне насильство. І, можливо, завдяки цим змінам вдасться розширити перелік дій сексуального характеру, за які притягуватимуть до відповідальності.

Масових безпідставних обвинувачень у зґвалтуванні закон не передбачає. Правоохоронці, як і раніше, прийматимуть заяви, на основі яких відкриватимуть кримінальні провадження. Як і раніше, для притягнення до відповідальності потрібні будуть докази. В Україні діє презумпція невинуватості – людина вважається невинуватою, доки не доведено протилежного. 

4. Як поліція визначатиме чи був секс за згодою?

Оцінюючи кожну конкретну ситуацію, слідчі враховуватимуть також супутні обставини. Особливо коли до жертви не застосовували фізичної сили чи вона, за версією слідства, не була в безпорадному стані. Наприклад, не погодилася на інтимні стосунки, але й не чинила опору, оскільки просто не могла цього робити (була налякана фізичними даними злочинця, кількістю нападників, ситуацією). Також для коректного встановлення факту згвалтування дуже важливо, щоб жертва звернулася до поліції якнайскоріше.

Крім того, завдяки цим змінам секс із дітьми, які не досягли 16-річного віку, поза законом. Навіть якщо він був за згодою.

Зміни також передбачають, що кримінальні провадження відкриватимуться лише на підставі заяви потерпілого. Тобто, якщо жертву сексуального насильства залякали і вона не написала заяву – справу не порушуватимуть.  

5. Закон щодо насильства у сім’ї теж змінився?

Так. Нові законодавчі зміни визнають системне насильство у сім’ї злочином. А зґвалтування одного з подружжя чи близької людини (наприклад, співмешканця чи колишнього партнера) – обтяжуючою обставиною.

Відтепер, якщо жінка звернулася із заявою до поліції через погрози чи побиття чоловіком, його можуть не лише притягнути до кримінальної відповідальності. Суд також має законні підстави застосувати до агресора “обмежувальні заходи”. Наприклад: виселити зі спільного помешкання, заборонити  наближатися, листуватися, телефонувати, спілкуватися із дитиною, направити на примусове проходження програми для кривдників.

Невиконання “обмежувальних заходів” (заборони наближатися чи вести листування) або непроходження програми для кривдників карається арештом на півроку чи ув’язненням на 2 роки.

Програма для кривдників затверджена у кінці 2018 року. Її основне завдання – навчити сімейного агресора керувати своїми емоціями та поважати партнера.

Програму можна пройти за власною ініціативою або за рішенням суду. Навчання триває від 3-х місяців до року. Сюди входить: діагностування лікарями-психіатрами, індивідуальна та групова роботи. Заняття проводяться не рідше, ніж раз на тиждень. Відповідальність за створення і функціонування Програми для кривдників несуть органи місцевого самоврядування.

У перспективі – створення Реєстру кривдників, який міститиме інформацію про постраждалого, особу, яка повідомила про насильство, фіксуватиметься сам випадок насильства, потреби жертви, реакція відповідальних органів та результат.   

6. Для чого всі ці зміни?

У першу чергу зміни – це законодавчо закріплена норма, яка зміщує акценти із жертви на ґвалтівника.

Раніше закон визначав зґвалтування як примус до статевих зносин силою, погрозами або якщо жертва перебувала у безпорадному стані. Тебе домагалися, зґвалтували чи побили – доведи це!

Історія 24-річної Валерії Сікал – яскравий тому приклад. Більше року військова терпіла домагання командира однієї з військових частин Хмельницького. Кілька разів намагалася написати заяву у поліцію, але безуспішно. Справа зрушила з мертвої точки, коли на захист дівчини стали громадські активісти.

Відтепер агресори відповідатимуть за свою поведінку, а не жертви (занадто коротку спідницю одягла, яскраво нафарбувалася, фліртувала). І це стосується не лише статевого акту, а й інших насильницьких дій.

Крім того, зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів – це фрагмент світової мозаїки щодо подолання гендерної дискримінації та насильства. По-перше, вони відповідають цілям сталого розвитку ООН. По-друге,  сприяють ратифікації Стамбульської конвенції. По-третє, доповнюють чинне українське законодавство у частині захисту жінок. 

7. А у нас все було так погано з захистом жінок від насильства?

Уявіть собі – так! Гендерна нерівність, захист жінок чи сімейне насильство – це не надумані проблеми.

Щорічно 1,1 млн українських жінок страждають від фізичного та сексуального насильства. При цьому до правоохоронців звертаються лише 15,9% постраждалих, а до медичних та соціальних працівників – лише 1%.

Крім того, щороку через насильство над жінками Україна втрачає понад 208 млн дол. У цю суму входять втрати через непрацездатність постраждалих осіб, витрати на надання медичної допомоги, фінансування правоохоронних органів, соцзахисту, забезпечення роботи “гарячої лінії”.

Тобто, економічні втрати несуть не лише потерпілі, а й роботодавці, платники податків, страхові фонди, бюджети різних рівнів і вся економіка країни загалом. 

8. Як закон працює в інших країнах?

Законодавчо закріплена згода на секс існує у Швеції, деяких штатах США, Канаді, Великій Британії, Ірландії, Люксембурзі, Бельгії, Німеччині та Кіпрі.

У Швеції закон набув чинності у липні 2018 року, тому аналізувати його дію ще зарано. Натомість показовою є передумова його прийняття.

У 2013 році шведський суд виправдав трьох обвинувачених у зґвалтуванні 15-річної дівчини пляшкою вина. Формулювання було таке: «Люди, які беруть участь у сексуальній діяльності, роблять речі природним чином, не питаючи згоди». При цьому відмова дівчинки «відкрити ноги» була витлумачена судом як «сором’язливість». (Згодом апеляційний суд все-таки засудив їх).

Таке рішення суду збурило шведське суспільство. Спочатку розпочалася широкомасштабна кампанія – мітинги, акції протесту. Потім, на основі цих протестів, сформувався феміністичний рух Fatta, який розпочав лобістську кампанію за прийняття закону про добровільну згоду на секс.

У Великій Британії, де також діє закон про добровільну згоду, у 2015 році 25-річна дівчина відправилася у в’язницю за те, що прикидалася чоловіком. Вона змусила іншу жінку повірити в те, що вона чоловік, тільки щоб вступити з нею у зв’язок. Їхні стосунки тривали півроку. Жертва кожен раз вдягала пов’язку на очі, бо вірила: «чоловік» понівечений після автокатастрофи.

До цього, у 2008 році, у Каліфорнії Хуліо Мораліс був засуджений за секс без добровільної згоди – зґвалтування обманом.

Чоловік серед ночі пробрався у кімнату до 18-річної дівчини, яка спала і зайнявся з нею сексом. Коли вона прокинулася, то подумала, що поруч її хлопець, а тому не заперечувала. Проте коли почало світати і дівчина побачила ґвалтівника, вона усвідомила, що відбувається, але він утік. Нападник отримав вирок за двома статтями – за зґвалтування сплячої дівчини, яка за визначенням не могла дати згоду, і за шахрайське зґвалтування, оскільки прикидався хлопцем жертви.

До прийняття закону шахрайський секс в Україні не вважався злочином.

Що робити, якщо вас зґвалтували?

Порядок дій такий:

Потрібно максимально швидко викликати поліцію і написати заяву про злочин. Не треба прати одяг чи приймати душ після зґвалтування – ви можете знищити важливі докази. Якщо є тілесні ушкодження чи поранення, зверніться до найближчого медзакладу, щоб зафіксувати ушкодження. Попросіть у них довідку про стан здоров’я.

Вимагайте від правоохоронців витяг із ЄРДР (Єдиний реєстр досудових розслідувань). Заяву у Реєстр повинні внести протягом доби після її написання. Після цього має розпочатися досудове розслідування. 

Якщо заяву не зареєстровано, а витягу ви не отримали – звертайтеся до суду або прокуратури зі скаргою на бездіяльність поліції, а також – до юристів та правозахисних організацій. 

Що робити, якщо ви потерпаєте від насильства у сім’ї

Ла Страда-Україна радить дотримуватися таких правил

  1. Підготуйтеся до повторного акту насильства заздалегідь: знайдіть місце, куди можете піти у разі небезпеки; спакуйте і заховайте у надійному місці “аварійну валізу” з необхідними речами – запасними ключами від квартири (машини), грошима, ювелірними виробами, номерами телефонів, паспортом, документами дитини, одягом та необхідними ліками.
  2. Знищіть або заберіть із собою всі папери з інформацією, яка може допомогти кривднику визначити місце вашого перебування: записні книжки, конверти з адресами тощо.
  3. Не мовчіть. Розкажіть про свою проблему рідним, близьким, друзям (людям, яким довіряєте найбільше) та обов’язково зверніться за допомогою до спеціалістів (як мінімум – проконсультуйтеся з ними).
  4. Домовтеся зі своїми сусідами, щоб вони викликали поліцію, якщо почують крик із вашого помешкання.
  5. Уникайте суперечок у ванній кімнаті, на кухні (всюди, де є гострі та ріжучі предмети). Якщо суперечки не уникнути – намагайтеся знаходитися біля дверей, щоб можна було втекти).
  6. Зверніться за допомогою до правоохоронних органів: поліції чи дільничного інспектора.
  7. Якщо маєте тілесні ушкодження, зверніться до районного відділу поліції для направлення на проходження судово-медичної експертизи. Висновок експерта засвідчить ступінь тяжкості нанесених побоїв та стане вагомим доказом у суді.

Якщо вам немає, куди піти, можна звернутися до Центру для жінок, які опинились у складних життєвих обставинах. Вони є у кожному обласному (і деяких районних) центрах України. Більшість знаходиться під патронатом органів місцевого самоврядування. Оскільки єдиного списку установ не існує, для початку варто звернутися до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій. Ці структури зобов’язані надавати допомогу жертвам домашнього насилля: від консультацій до написання заяви до правоохоронців і пошуку тимчасового місця проживання.  

Незалежно від того, плануєте йти з дому чи ні, якщо ви стали жертвою домашнього насильства, необхідно:

  1. Викликати поліцію – 102.
  2. Правоохоронці повинні винести постанову про огляд або призначення експертизи.
  3. За результатами експертизи видається експертний висновок (надсилається органу, який видав направлення на її проведення). За наявності направлення на проведення експертизи від національної поліції експертиза проводиться безкоштовно.
  4. Якщо у висновку судово-медичної експертизи встановлено, що внаслідок насильства особа отримала будь-які тілесні ушкодження (легкі, середньої тяжкості, тяжкі), органом внутрішніх справ порушується кримінальна справа.
  5. Якщо людина звернулася за медичною допомогою, вона повинна обов’язково розповісти лікарю про те, як була отримана травма. Лікар зафіксує це в медичній картці, що надалі стане доказом в суді.

Якщо поліцейські відмовляються реєструвати вашу заяву (наприклад, переконують, що ви ще помиритеся з агресором), ви повинні самостійно пройти судово-медичну експертизу, звернутися до Центрів безоплатної правової допомоги, правозахисних організацій або соціальних служб. Також варто написати скаргу до суду (про невнесення інформації до ЄРДР на бездіяльність поліції). Таку скаргу потрібно написати правильно, тому знадобиться допомога адвокатів або юристів із правозахисних організацій.

Також варто зателефонувати на національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 0 800 500 335 або 386 (короткий номер з мобільного).

До кого ще можна звернутися за допомогою?

Якщо ви не хочете звертатися до правоохоронців або їхня робота вас не влаштовує, можна отримати допомогу від таких громадських організацій:

  1. Ла Страда – міжнародна правозахисна організація, яка працює для забезпечення гендерної рівності, запобігання всім видам гендерного насильства (насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та забезпечення прав дітей).
  2. Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги – мережа центрів, які працюють на всій території України і фінансуються з держбюджету. Телефон (цілодобово): 0 800 213 103
  3. Українська Гельсінська спілка з прав людини – організація захищає права людини у судах, органах державної влади та місцевого самоврядування. Має регіональні відділення в Дніпрі, Краматорську, Маріуполі, Покровську, Слов’янську, Торецьку, Запоріжжі, Києві, Кропивницькому, Львові, Рівному, Сумах, Харкові, Херсоні, Хмельницькому, Черкасах, Чернігові.
  4. Жіночі перспективи, Львів – діяльність організації спрямована, крім іншого, на зменшення рівня насильства над жінками.
  5. “Світло Надії”, Полтава – займаються реінтеграцією жінок у суспільство (надають житло, проводять соціальну роботу задля подолання травм, пов’язаних із сексуальним та домашнім насиллям).

 

Джерела: «Радіо Свобода», Наказ Міністерства соціальної політики України від 01.10.2018  № 1434 «Про затвердження Типової програми для кривдників», ЗУ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», ВВС, The Village, Дослідження Фонду народонаселення ООН «Економічні наслідки насильства щодо жінок в Україні», Асоціація сексологів та сексотерапевтів України, Міжнародна організація Ла Страда, 20 хвилин. Вінниця, Amnesty International, Посібник “Насильство: короткий інструктаж для консультантів та консультанток

Особлива подяка за роз’яснення Юлії Черватюк – адвокатці, тренерці з прав людини Amnesty International та Вірі Левко – судді Дніпровського районного суду м. Києва.

Це – двадцять п’ятий текст із серії публікацій “Все можна зрозуміти”. Ця серія з’явилася в результаті фандрейзингу, щоб створити серію із 30 текстів, що пояснюють складні речі простими словами. Дякуємо вам за підтримку. Ми вітаємо відгуки та побажання щодо тем. Інші тексти – тут.

Головне фото – Pexels.com.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *