Альона Шестопалова

Впровадження електронних квитків. Все, що потрібно знати

Текст: Альона Шестопалова

Це – п’ятий текст із серії публікацій “Все можна зрозуміти”. Наприкінці 2016 року ми провели фандрейзинг, щоб створити серію із 30 текстів, що пояснюють складні речі простими словами. Дякуємо вам за підтримку. Ми вітаємо відгуки та побажання щодо тем.

Уже цього року в українському міському транспорті може з’явитися безготівковий розрахунок.

Наприкінці січня Верховна Рада ухвалила рішення, яке передбачає можливість впровадження електронних квитків у міському громадському транспорті по всій Україні. Закон уже підписав Президент.

Зараз ми перебуваємо на тримісячному підготовчому етапі. Після цього має розпочатися більш активна робота з упровадження безготівкового розрахунку для оплати проїзду.

Навіщо це потрібно? До чого готуватися? У чому переваги, загрози та недоліки «електронного квитка» – розбирався Lustrum.

А у чому взагалі проблема? Навіщо щось змінювати?

Ініціатори вважають, що запровадження електронного квитка допоможе виправити системні недоліки роботи громадського транспорту.

Не секрет, що українці проводять у дорозі значну частину свого життя, щоденно їдучи у справах. Тож будь-які зміни, що стосуються громадського транспорту, одразу ж відображаються на часі, настрої та гаманці українців.

Проблема № 1. Як є зараз. Водій громадського транспорту, у якому відсутні кондуктори і квитки – єдиний, хто реально бачить скількох людей везе, «занижує» кількість пасажирів. Це необхідно для того, аби віддати власникові маршруту (переважно це приватна особа) меншу кількість грошей. Через це власники часто дають водію «план», який має бути виконаний будь-що. Назбирав необхідну суму – решта твоя, не назбирав – докладай із власної кишені.

Власник маршруту, у свою чергу, теж може занижувати дані про кількість пасажирів для місцевих органів влади, аби аргументувати необхідність підвищення вартості проїзду. Останнім часом, вірогідне підвищення вартості проїзду перетворилося на постійну загрозу. Мовляв, ціна пального та інші витрати зросли, а кількість пасажирів недостатня.

Як допоможе електронний квиток? Передбачається, що у разі введення електронного квитка, ми нарешті побачимо реальну ситуацію – скільки пасажирів користується послугами того чи іншого виду транспорту.

Статистика щодо перевезень надходитиме в органи місцевого самоврядування. Фахівці зможуть побачити реальний обіг коштів у сфері громадських перевезень і перевірити обґрунтованість вартості проїзду. Тож ціна квитка має стати більш справедливою – більшою чи меншою залежно від реальної ситуації. Кошти вийдуть з тіні, система запрацює прозоро.

Проблема № 2. Як є зараз. У транспорті, де відсутні кондуктори, водії самі беруть в пасажирів гроші, рахують та видають решту, методично складають купюри та копійки.

Все це водій робить під час руху, і таким чином, відволікається від управління транспортом.

Як допоможе електронний квиток? Пасажири будуть сплачувати за проїзд без допомоги водія, тож не відволікатимуть його від керма. Крім того, коли ці зміни дійдуть до маршрутних таксі, у їх пасажирів нарешті з’являться квитки. За словами авторів законопроекту, «система забезпечить можливість зручної, швидкої оплати і контролю проїзду».

Проблема № 3. Як є зараз. Водії маршруток подекуди порушують правила і не пускають у салон пільговиків, які мають право на безоплатний проїзд.

Як допоможе електронний квиток? Планується, що ті пасажири, які мають право на безкоштовний проїзд, матимуть безкоштовні квитки на транспорт, які за потреби зможуть пред’явити контролеру разом зі своїм посвідченням. Умовно, ці безкоштовні для пільговиків квитки будуть закуповувати у перевізників за кошти місцевих бюджетів. Тож водій зможе спокійно возити цілий автобус пільговиків і не хвилюватися про те, що втрачає прибуток.

Для цього у законі закріплено вимогу «встановлення обов’язковості забезпечення пільгових категорій населення електронними квитками у населених пунктах, де запроваджено автоматизовану систему обліку оплати проїзду». Тож саме пільговики першими повноцінно перейдуть на електронні квитки у разі їх запровадження.

Проблема № 4. Як є зараз. Вечорами буває важко дістатися віддалених районів міста, адже транспорт туди не ходить, хоча за розкладом мав би. Водії часом самовільно «сходять з маршруту», аби не витрачати час та пальне, везучи одного-двох пасажирів.

Як наслідок, деякі містяни змушені повертатися додому до 8-9 години вечора, або користуватися послугами таксі.

Як допоможе електронний квиток? Використання автоматизованої системи оплати проїзду дозволить контролювати водія – чи він ще на робочому місці, чи можна скористатися його послугами.

Водночас, контроль за кількістю пасажирів стимулюватиме місцеву владу ефективніше розробляти маршрути громадського транспорту, з урахуванням попиту на перевезення.

Навіщо був потрібен закон про електронний квиток? Раніше його не можна було ввести?

Можна було. До прикладу, у київському метро давно діє система електронних абонементів, що є різновидом електронного квитка. Як і так звана карта киянина. Ця карта дає, зокрема, право безкоштовного користування громадським транспортом, якщо ви пільговик, або можливість електронного розрахунку, якщо вам потрібно оплатити проїзд.

В Україні є й інші міста, де поступово впроваджують, або вже не один рік говорять про потребу впровадження електронних квитків для громадського транспорту, та ці зміни відбувалися дуже повільно.

Але прийнятий парламентом закон має активізувати дії місцевого самоврядування по впровадженню електронних квитків, пришвидшити зміни. Закон закріпив за місцевими органами влади право вирішувати долю електронного квитка «на місцях».

Що саме має відбуватися тепер?

По-перше, місцеві органи влади мають оцінити ситуацію та вирішити чи доцільно, на їх думку, впроваджувати електронні квитки, у які строки, як саме та за які кошти це має відбуватися, визначити форми носіїв для застосування електронного квитка, порядок їх використання. При чому ці зміни можуть стосуватися як комунального транспорту (в умовах України це, переважно, електротранспорт), так і приватних перевізників – у першу чергу маршрутчиків.

Однак, не зважаючи на закон, впровадження електронної системи оплати проїзду у міському транспорті не є обов’язковим, а залежить від рішень місцевих органів. Тобто якась міська рада може прийняти рішення про впровадження системи, інша – відмовитися від цієї ідеї.

Очікувати порівняно швидкого впровадження електронних квитків варто в першу чергу в містах, де є великий пасажиропотік, таких як Київ, Львів, Дніпро, тощо.

Там, за словами законодавців, простіше впровадити нову систему, і подивитися, як вона працюватиме. Інші міста згодом зможуть використовувати їх досвід. Хоча обмежень нема: прямо зараз будь-яке місто може розпочати процес впровадження електронних квитків для будь-якого транспорту, якщо у місцевої влади є таке бажання.

Наразі серед міст, що вже заявили про своє бажання впровадити електронні квитки, є Київ, Львів, Вінниця, Дніпро, Миколаїв.

Передбачається, що для того, аби якісно оцінити особливості роботи безготівкового розрахунку в громадському транспорті та зібрати статистику має пройти рік. Протягом цього періоду відбудеться фіксування змін пасажиропотоку протягом доби, тижня, за зміною сезонів, на свята, тощо.

Електронні квитки з’являться лише у міському транспорті? А як з міжміським сполученням?

Поки що зміни і справді стосуються тільки міського транспорту. Міжміський транспорт новим законом не регулюється.

Яких ще позитивних зрушень варто чекати пасажирам? Як, наприклад, щодо GPS для відстеження маршруток?

Прийнятий Верховною Радою Закон не передбачає встановлення GPS, хоча міг би передбачати. Така вимога була серед тих пропозицій, що були відхилені нардепами. Хоча GPS-трекери дозволили б пасажирам розуміти, коли варто чекати на транспорт.

Що я можу зробити для того, аби у моєму місті запрацювали електронні квитки?

Якщо ви серйозно налаштовані посприяти введенню автоматизованої системи оплати проїзду у своєму місті, вам треба прийти на громадські слухання з цього питання та намагатися зрозуміти специфіку вашого місцевого бюджету: чи зможе місто дозволити собі витрати, необхідні на впровадження системи.

Сума з місцевих бюджетів, необхідна для впровадження електронних квитків теж може різнитися, залежно від особливостей роботи майбутньої електронної системи оплати проїзду: міськрада вирішить використовувати спеціальні електронні апарати чи обмежиться, до прикладу, скануванням наліпок з QR-кодами; хто платитиме за перехід на нову систему місцевих маршруток: бюджет чи власники маршрутів; якими будуть витрати на місцеву систему обліку електронних квитків; як саме працюватиме сама система оплати.

Крім того, ви можете долучитися до роботи над стратегічним планом розвитку свого міста, та відстоювати думку про необхідність включення в нього електронних квитків.

БОНУС: Як це працює у реальності. Випробовуємо електронний квиток у Львові.

Ознайомившись з юридичними нюансами, озброївшись думками експертів, я вирішила спробувати електронні квитки, яким присвячено цей матеріал, в дії.

Живу я у Львові, де у всьому електротранспорті – трамваях та тролейбусах, впроваджено один із різновидів електронного квитка, що працює за допомогою безготівкової оплати.

Він, щоправда, не дуже масовий і навряд має потенціал стати основою для «справжнього» електронного квитка, що буде доступний усім і, як планується, матиме усі переваги, перераховані у першій частині матеріалу. Такий повноцінний електронний квиток планують запустити у Львові у 2018, за фінансової підтримки ЄБРР.

Поки що ж, купівля вже наявного у Львові електронного квитка безпосередньо привязана до користування ПриватБанком.

Ви маєте бути власником картки ПриватБанку, бути зареєстрованим у системі Приват24, а також встановити на ваш смартфон мобільний додаток Приват24. В транспорті висять QR-коди, за допомогою яких можна здійснити оплату.

Картку ПриватБанку я мала, з другого разу зареєструвалася у системі Приват24 (у них були технічні збої), без проблем завантажила мобільний додаток на свій Samsung – для початку непогано.

Якщо цей етап пройдено – можна йти на зупинку, чекати на трамвай і за інструкцією купувати квиток. Але тут можуть виникнути проблеми.

Спроба № 1. Відчай. Я почала з зупинки “Стрийський ринок”. Не дочекавшись жодного трамваю за 20 хвилин, я вирішила, аби не мерзнути, піти до наступної зупинки, а потім до наступної, так дійшла до кінцевої – “Площі Соборної”.

Виявилося, що трамваї не їздять – на дорозі, недалеко від колії, якась поломка, її усувають, тож проїзд перекрили.

Чоловік-комунальник на запитання про те, коли рух трамваїв буде відкрито, відповів, що трамваї будуть не скоро, годин через п’ять, а то й більше, може вже наступного дня.

Що ж, перша спроба не вдалася. Прикметно, що на чотирьох зупинках, повз які я проходила, стояли і чекали на трамваї більш як дві сотні людей. Шанси дізнатися про те, що чекати не варто, у них були невеликі – десь електронні табло з інформацією про прибуття трамваїв були відсутні, а там, де вони таки були, табло повідомляли просто: «Немає інформації».

Виходить, було б непогано, аби із законопроекту не прибрали обов’язок встановлювати GPS-трекери, які передавали б інформацію про місце знаходження трамваю. Хоча у Львівських трамваях GPSи є, та змерзлим на зупинках львів’янам від того небагато користі.

Спроба № 2. Недалекоглядність. Наступного дня, переконавшись, що трамваї курсують, я вирішила спробувати ще раз. Взяла телефон (наче ж більше нічого не треба), дочекалася трамваю, зайшла до нього.

Під осудливі погляди інших пасажирів, вибачаючись і просячи дороги дісталася до одного з наклеєних на склі QR-кодів. Відкрила додаток Приват24, спробувала підключитися до Wi-Fi.

Виявилося, що мережі у трамваях немає, принаймні у тому, де опинилася я. Водій підтвердив: «Та немає тут ніякого вай-фаю. Аби був, я б знав».

Що ж, довелося вдруге спіймати облизня і запам’ятати, що покладатися варто тільки на себе, ну і встановити собі мобільний Інтернет.

У ЛКП Львівелектротранс підтвердили, що у львівських трамваях Wi-Fi немає. Хоча за офіційною інформацією Львівської міської ради, активне встановлення мережі Wi-Fi у трамваях розпочалося ще у 2012 році, тож я наївно думала, що за п’ять років прогрес дійшов скрізь.

Спроба № 3. Успіх. За відсутності мобільного Інтернету але наявності незникаючого бажання таки спробувати електронний квиток, мені лишалося одне – шукати знайомих, у яких мобільний Інтернет є.

Знайшла з четвертої спроби. Запитала, чи раптом не хочеться тій людині покататися зі мною на трамваї – спробувати електронний квиток. У власниці мобільного Інтернету не виявилося приватівської картки і додатку Приват24, завантажили, зайшли на мій обліковий запис, пішли на трамвай.

Підключилися до Інтернету і додатку, пройшли до QR-коду, а от сфотографувати його змогли не одразу. Трамвай дуже трусило, код не потрапляв не тільки у невеликий квадратик на екрані, а й взагалі на екран. Згодом сфотографувати його таки вдалося, потім – без додаткових труднощів оплатити та закомпостувати (натиснувши відповідну кнопку на екрані). Тож ця частина і справді нескладна і однозначно зручніша, ніж стояння у черзі по квитки до водія.

Щоправда, цікаво, який був би ажіотаж, аби сфотографувати QR-код довелося б усім пасажирам. Ми на це витратили час у дві зупинки і, здається, трохи попсували нерви старшому чоловікові, який із нерозумінням спостерігав зі сторони.

16780382_1796738963983406_309950705_n

Що можу сказати по результату апробації? Аби не цей матеріал, я поховала б ідею користування електронним квитком вже на стадії технічних проблем при реєстрації у Приват24.

Щоправда, у Львівелектротранс говорять, що на їх сторінку в Facebook надходять виключно позитивні відгуки про використання електронного квитка, отже ним таки користуються.

Висновок. Чи буду я користуватися електронним квитком у львівських трамваях? Ні.

З двох причин.

По-перше, я не користуюся мобільним Інтернетом, а встановлювати і оплачувати його лише для поїздок у трамваях – не надто хороша ідея.

По-друге, поки що у львівському електротранспорті без готівки можна купити тільки «повний квиток», тож серед тих категорій населення, які мають право на пільговий (удвічі дешевший), новий електронний квиток не буде популярним.

За правилами Львівелектротрансу я, як студентка, також маю право на цю пільгу. На жаль, користування електронним квитком для мене фінансово не вигідне. Як наслідок, усе студентство – найбільш інтернетизована і прогресивна частина суспільства, поки що поза бортом змін.

Виходить, наразі незрозуміло хто ж має бути основним “локомотивом” використання електронного квитка у Львові.

Звичайно, у різних містах можуть бути різні умови та правила користування електронними квитками. Тож, моя історія – тільки один з прикладів. Цілком вірогідно, що і у Львові комусь пощастить більше, ніж мені.

Мені ж лишається хіба чекати коли у Львові запрацює доступний усім електронний квиток, привязаний до автоматизованої системи оплати проїзду і сподіватися, що він справді зможе виправити наявні сьогодні недоліки роботи громадського транспорту.

Матеріал підготовано на основі інформації з офіційного сайту Верховної Ради України, експертних коментарів однієї з ініціаторів законопроекту – народної депутатки Оксани Юринець, власника одного з міжміських маршрутів Замани Петра та власного досвіду апробації електронного квитка у електротранспорті м. Львів.

Фото: Альона Шестопалова

2 thoughts on “Впровадження електронних квитків. Все, що потрібно знати

  1. Ой-йо-йой. Журналісти які не розібрались в темі.
    Пройдемось ключових помилках.
    1. “Передбачається, що у разі введення електронного квитка, ми нарешті побачимо реальну ситуацію – скільки пасажирів користується послугами того чи іншого виду транспорту.” – це правда на 50%, оскільки при відсутності контролю нічого з тіні не вийде. Є ще таке поняття, як зміна системи розрахунку з перевізником. Коли місто оплачує кілометри роботи, і збирає гроші з пасажирів. Зібрало більше, добре маємо запас, зібрало меньше, погано, треба більше дотувати з бюджету. Перевізнику все рівно скількох людей він перевіз, автобус отримує оплату згідно пройдених кілометрів за графіком.
    Проблема № 2. – в цілому просто і коректно подано.
    Проблема № 3. – є підводні камені про пільговиків з інших регіонів та міст, але в цілому дуже добре описано.
    Проблема № 4. – щоб контолювати водіїв е-квиток не потрібен, достатньо GPS навігатора, але міста не готові витрачати кошти за для втсановлення такого контролю.
    “Сума з місцевих бюджетів, необхідна для впровадження електронних квитків теж може різнитися, залежно від особливостей роботи майбутньої електронної системи оплати проїзду” – цей абзац дуже класний. Олено, це круто.
    “БОНУС: Як це працює у реальності. Випробовуємо електронний квиток у Львові.” – немає електронного квитка у Львові. Є електронна оплата за проїзд, яка реалізована тільки у Львівелектротрансі і доступна обмеженому колу користувачів. Одна з парадигм е-квитка – доступність для всіх. А тут тільки смартфон і тільки Приват24. Тому далі текст в цілому не вірний. Можна подавати як приклад оплати який може бути, але не приклад е-квитка.
    Щодо GPS, у Вас Смартфон Самсунг, там передвстановлені Карта Гугл, так от, Львів і ще з десяток міст України показують гарфік руху на Картах Гугл. Можна просто подивитись. Це все можливо завдяки порталу eway.in.ua.
    Спроба №2, це більше не обізнаність автора ніж проблеми міста. Сьогодні майже всі тарифні плани включають 3G. Чому пані Олено, Ви цим не користуєтесь це питання до Вас, а не до відсутності Wi-Fi у трамваях. І ще одне. Щоб покрити трамвай Wi-Fi зазвичай використовують “побутове” обладнання вартістью до 100 доларів, відповідно це максимум 30 підключень із мізерною швидкістью. А щоб зробити “по дорослому” це 250-400 американських доларів і 15-20 $ абонплати в місяць. Користуйтесь 3G це значно простіше.
    “За відсутності мобільного Інтернету але наявності незникаючого бажання таки спробувати електронний квиток” – людина яка не користується мобільним інтернетом пише про ІТ рішення і методи оплати. Вибачте, але це нонсенс. При чому Ви самі, Олено, зізнаєтесь що у Вас стоїть Приват24, відповідно смартфон підтримає 3G.
    ” Аби не цей матеріал, я поховала б ідею користування електронним квитком вже на стадії технічних проблем при реєстрації у Приват24.” дуже погано, що журналіст який береться за такий ІТшний матеріал нічого не розуміє в технологіях. Приват24 найпростіший і найбільш функціоальний мобільний додаток який є на ринку. Там в цілому жодних проблем.
    “Виходить, наразі незрозуміло хто ж має бути основним “локомотивом” використання електронного квитка у Львові.” – Ну наприклад люди віком 23+ років, які користуються мобільним інтернетом і не мають пільг, таких людей у Львові тисяч так 70. Чим не локомотив, кожен десятий мешканець міста.

  2. Когнітивний дисонанс.
    Автор статті студент, який немає/не хоче/не використовує мобільний інтернет і пише, що 2 проблема це пільговий проїзд для студентів, які “Як наслідок, усе студентство – найбільш інтернетизована і прогресивна частина суспільства, поки що поза бортом змін.”, основа “інтернетизована і прогресивна частина суспільства”, тобто, що не стосується автора)) Вона протилежна частина від цієї “інтернетизована і прогресивна частина суспільства” 😄

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *