cellular-education-classroom-159844

Реформа освіти: Все, що ви хотіли знати

Текст: Ольга Руденко

Навколо української системи освіти існує ціла купа міфів. Одні кажуть, що вона одна з найкращих у світі, бо дає широкі знання, а інші нарікають, що сфера корумпована настільки, що вже давно не забезпечує навіть базової підготовки. Але скоро все може змінитися. Розбираємося, як.

Навіщо щось змінювати в освіті?

Тому що наразі українська освітня система стоїть на двох не дуже сумісних китах: ентузіазмі талановитих викладачів та застарілій бюрократичній схемі, в якій функціонує галузь.

Обидві «опори» нетривкі. Низька оплата праці (а отже, і низький соціальний статус педагога) та необхідність роботи в застарілому нормативному полі рано чи пізно зводять нанівець ентузіазм. А бюрократична система з позаминулого сторіччя катастрофічно не відповідає потребам сучасності. Але ж хіба «освітнє питання» неможливо вирішити лише «ініціативою згори» і навіщо змінювати чинний Закон «Про освіту»?

Закон «Про освіту» ухвалено ще в травні 1991 року, до проголошення Україною незалежності. Нову редакцію документ отримав в 1996 році. Тобто, фактично, більше 20 років українська система освіти функціонує за нормами, що застаріли ще в минулому сторіччі. Чинний закон має колізії із чинним законодавством, а також суперечить міжнародним документам в гуманітарній галузі, які ратифікувала Україна.

Освітня галузь – саме та сфера, котра стосується кожного українця. Навіть ті з нас, хто давно здобув освіту і не має власних дітей (тобто не має прямого зв’язку з освітньою системою), все одно бачать наслідки поганої освіти щодня, просто спілкуючись з некомпетентними людьми. Тому будь-які реформи не мають сенсу за відсутності підтримки з боку суспільства. Навіть за умови значного збільшення державного фінансування проблеми в освітній галузі не зникнуть. Адже незмінними залишаться принципи функціонування системи, а з ними – відсутність ефективного контролю за змістом і якістю освіти.

Які саме зміни потрібні? У школах чи вишах?

Змін потребує вся система української освіти. Однак, на думку авторів проекту реформ, починати слід саме зі шкільної освіти. Дискусії довкола зменшення чи подовження термінів шкільного навчання зазвичай оминають більш складні проблеми системи, що не оновлювалася десятиліттями:

  • старіння педагогічних кадрів та низький рівень оплати праці
  • надмірна централізація управління та фінансування освітньої системи
  • відсутність стандартів якості освіти, що відповідають вимогам часу
  • відсутність чіткої системи сертифікації педагогічного складу.

Наслідок перелічених явищ – низький рівень знань випускників. Випускники, тим часом, прагнуть продовжити навчання не в українських вишах, а за кордоном – через низький рівень українських вишів. В свою чергу, виши, заради уникнення скорочення кількості спеціальностей (а отже, викладацького складу і державного фінансування), змушені знижувати прохідний бал для абітурієнтів. Якість освіти від цього падає.

У державних закладів освіти (це стосується як шкільної системи, так і вишів) зростає непогана конкуренція з боку приватних навчальних закладів. Але навчати дитину в приватній школі чи університеті має змогу далеко не кожна українська родина. Отже, порушується головний принцип освітніх послуг, гарантований як Конституцією, так і міжнародними документами, – доступність для всіх.

Коло замикається: держава фінансує застарілу систему із податків своїх громадян; більшість громадян не можуть скористатись своїм правом на доступну і якісну освіту; ті, хто має вибір, часто обирає приватні навчальні заклади або освіту за кордоном. Замість здорової конкуренції між державною та приватною освітою зникають «соціальні ліфти» і суспільство перетворюється на самозамкнену систему.

Чим довше зволікатимемо із впровадженням освітньої реформи, тим менше шансів, власне на реформу в звичному розумінні слова. Систему доведеться відтворювати на руїнах старої, що малоймовірно насамперед, через величезні фінансові витрати, які навряд чи здатна покрити держава.

Реформа вже почалась? У чому вона полягає і як довго триватиме?

Так, реформа вже почалась, і за планом триватиме до 2029 року. Її головним завданням є зовсім не впровадження в шкільній системі «12-го класу», з яким асоціюються зміни в освітній галузі.

Реформа має чітку структуру, і наразі почався лише перший етап (з трьох запланованих, про які мова піде далі).

  1. Протягом 2017-2019 рр. створюватиметься підґрунтя для більш широких нововведень і формуватиметься база для нових стандартів освіти та підготовки вчителів. Вже почалося оновлення навчальних програм для молодшої школи і розробка методик компетентістного навчання (навчання через діяльність). До кінця 2019 року також планується створення нових підручників для 10-11 класів.
  2. Протягом 2019-2022 рр. планується створення нової системи підвищення кваліфікації для вчителів, інвентаризація в школах та проектування профільних навчальних закладів.

Зараз єдиною можливістю підвищення кваліфікації для вчителів є Інститути післядипломної освіти. Сама процедура підвищення кваліфікації настільки складна, що потребує планування на роки (!) вперед, а отже, є абсолютно неефективною в сучасному світі, коли інформація швидко втрачає актуальність.

Створення механізмів прозорого фінансування освітніх закладів також неможливе без остаточного прийняття Закону «Про освіту».

  1. У 2023-2029 рр. триватиме останній етап реформи. Саме в цей час, у випадку прийняття закону, запрацюють профільні навчальні заклади в системі шкільної освіти, а учні, що пішли до школи у 2018 році, закінчать 12-й клас.

Як бачимо, реформа освіти не передбачає різких змін. Однак, її поступовість та ефективність напряму залежить від суспільного обговорення за ухвалення закону.

А у чому взагалі суть реформи? «Педагогіка партнерства» – що це?

Концепція «педагогіки партнерства» має стати основою реформи освіти. Освітній процес, незалежно від того, відбувається він у школі чи виші, повинен ґрунтуватись на партнерських відносинах, коли викладач та учень (студент) є співавторами навчального процесу, отже, мають рівні права та обов’язки стосовно цього процесу. Реальний стан справ в освіті свідчить, на жаль, про протилежне. В українській системі освіти взагалі відсутній діалог між споживачем освітніх послуг в особі батьків та учнів (студентів) та викладачами як представниками системи, що ці послуги надає. Перші розглядаються як інструмент для додаткового фінансування освітніх закладів та наповнення системи навчання та виховання, що давно довела власну неефективність.

Викладання на засадах «педагогіки партнерства» має на меті залучення учнів та студентів як рівноправних учасників освітнього процесу. Крім того, заплановане створення системи прозорого фінансування освіти та сертифікації педагогічних кадрів неможливе без активної участі батьків та широкого кола громадськості. В цьому випадку здатність і бажання працювати в режимі діалогу з батьками (опікунами) учнів та представниками громадського сектору як 3-ю стороною освітнього процесу є необхідною умовою для оновлення освіти.

Звучить непогано, а як на практиці зміниться українська школа?

Запланований перехід на 12-річну систему шкільного навчання не означає подовження «терміну» перебування учня в школі. Навпаки, шляхом зміни самої системи та створення профільної старшої школи планується звільнення учня від надмірної завантаженості дисциплінами «загального» циклу. Шкільна система зміниться за рахунок створення 3-х ступенів освіти:

  1. Початкова школа, де навчання триватиме 5 років. На разі вже почався процес оновлення програм та методів викладання в початковій школі.
  2. Базова середня освіта, де навчання також триває протягом 4-х років. 1-й і 2-й ступені освіти будуть обов’язковими. Оновлення навчальних програм для базового ступеня почнеться наприкінці 1-го етапу реформ.
  3. Профільні навчальні заклади з 3-річним терміном навчання. Головною особливістю цього ступеню стане надання учневі можливості обрати отримати першу спеціальність вже у школі, і, після її закінчення, піти працювати, або ж сформувати власну програму з профільних предметів, вивчення яких сприятиме ефективному вступу до університету (як в Україні, так і за кордоном). Проектування та створення профільних навчальних закладів планується на 2-му етапі освітньої реформи.

Крім змін у структурі шкільної системи, планується продовжувати впровадження до освітнього простору принципу інклюзії. Тобто поступове залучення до навчання у загальноосвітніх закладах учнів, що мають інвалідність та/або обмежену мобільність і скорочення до мінімуму закритих навчальних закладів, де навчаються та дуже часто, і виховуються, діти з особливостями розвитку. Втілення в життя принципу інклюзії, з одного боку, реалізує принцип доступності освіти в повній мірі, з іншого ж – вимагає перекваліфікації педагогічних кадрів та переформатування суспільної думки.  

Коли і як саме це відчує на собі школяр?

Зміни стартували ще в 2015-2016 навчальному році. Саме тоді почалася розробка та впровадження нових шкільних програм для початкової школи. В результаті зараз вже остаточно скасовано оцінювання правописів у першому класі та техніка читання на швидкість. Вчителі тепер також мають виправляти помилки у дитячих правописах олівцем (не червоним кольором, як це було раніше).

Також скасовано роздільне навчання для хлопчиків та дівчаток на уроках трудового виховання і розроблено відповідні програми. Учні старших класів, їхні батьки та всі охочі можуть брати участь у формуванні шкільної програми з української та світової літератури на сайті МОН.

Крім того, незалежно від терміну ухвалення Закону «Про освіту» планується продовження впровадження інклюзивної складової до освітнього процесу.

Що ж до фундаментальних змін, таких, як запровадження профільної освіти, реорганізація освітнього простору, система прозорого фінансування та сертифікації педагогічних кадрів, то їх впровадження неможливе до остаточного ухвалення закону. Адже МОН має діяти відповідно до чинного законодавства.

А що зміниться для студентів?

У випадку ухвалення закону, студентів чекає не лише остаточний перехід на трирічний термін навчання в бакалавраті та півторарічний – в магістратурі. Реформою заплановано можливість формувати власну навчальну програму і синхронізувати її із програмою в закордонному виші, куди студент збирається поїхати на стажування чи навчання за обміном.

Планується скасування застарілого принципу навчання, що діє в більшості українських вишів і досі: у випадку необхідності закордонного стажування або навчання за програмою обміну, студента мають відрахувати з вишу за велику кількість пропущених академічних годин. За умов, коли освіту, підтверджену дипломом, давно можна отримати, пройшовши курс онлайн-навчання у багатьох з закордонних вишів, відрахування за пропущені академгодини ще більше знижує і без того невисокий рейтинг українських вишів.

На жаль, зміни у системі вищої освіти, навіть за умови якнайшвидшого ухвалення відповідного закону, відбуватимуться повільніше, ніж у шкільній системі. Хоча, цілком ймовірне пришвидшення процесу змін у випадку активної участі самого студентства та викладачів українських вишів.

Що буде, якщо реформу скасують або відкладуть?

Скасування освітньої реформи або зволікання із її проведенням, на перший погляд – не катастрофа. Стара система ще деякий час функціонуватиме завдяки підтримці зсередини та сподіванням суспільства на ефективні та швидкі зміни «згори». Але вже наприкінці того ж таки навчального року замкнеться чергове «коло»: ще більше українських абітурієнтів поїдуть вчитися за кордон з наміром ніколи не повернутися; в черговий раз знизиться прохідний бал до українських вишів; школярів і далі примушуватимуть зубрити правила, а їхні батьки будуть фінансувати черговий ремонт.

Наступного року шансів змінити систему буде ще менше, проте, збільшиться обсяг необхідних для реформування освіти коштів та подовжиться сам термін можливого реформування. В будь-якому випадку, відсутність системи освіти, що відповідає вимогам часу, кожного дня відкидає Україну в розвитку ще на кілька років.

Джерела: Новий закон «Про освіту»: навіщо він потрібний? – Володимир Бахрушин, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти, головний експерт з питань освіти Реанімаційного пакету реформ, Українська правда. Життя;реформа середньої освіти; закон про освіту;Надто важливий. Чому треба прийняти Закон «Про освіту». Лілія Гриневич для «Українська правда. Життя»;«Неможливо навчати сучасних дітей так. Як навчали нас» – Лілія Гриневич для «Українська правда. Життя».

Це – п’ятнадцятий текст із серії публікацій “Все можна зрозуміти”. Наприкінці 2016 року ми провели фандрейзинг, щоб створити серію із 30 текстів, що пояснюють складні речі простими словами. Дякуємо вам за підтримку. Ми вітаємо відгуки та побажання щодо тем.

Головне фото: Pexels.com.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *