pexels-photo-271168

Що таке грант і де його взяти?

Текст: Дарина Шевченко

Останніми місяцями в Україні тільки й розмов що про гранти та грантожерів. Що таке гранти мало хто знає, а грантожерів всі інтуїтивно ненавидять, але хто вони такі – теж не до кінця зрозуміло. Розказуємо все, що треба знати про гранти. 

1. Що таке гранти?

2. Кому їх дають?

3. Як це відбувається?

4. Скільки це грошей і звідки вони?

5. Чи обов’язково мати громадську організацію, щоб отримати грант?

6. Хто в Україні бере найбільше грантів?

7. Що таке грантожерство?

8. Що це за поправка про антикоррупціонерів, через яку всі були обурені?

9. Чи треба звітувати про гранти?

10. Де знайти грант?


 

Давайте з простого: що таке взагалі грант?

Давайте. Грант – це соціальна інвестиція. І якщо від звичайної грошової інвестиції інвестор очікує отримати грошовий дохід, то у випадку з соціальною інвестицією інвестор очікує отримати соціальний дохід, тобто якусь якісну соціальну зміну. Це в довгостроковій перспективі, а в короткостроковій, скажімо, кваліфіковані кадри готові працювати задля досягнення цієї зміни або сприятливе законодавче поле. Уявіть, що ви хочете, щоб в Україні, нарешті, не стало сиротинців і готові витратити на це певні кошти. Ви не можете очікувати, що сиротинці зникнуть уже  завтра, скільки б грошей ви не вкладали, адже будь-яка соціальна зміна вимагає багато часу і великих зусиль. Але ви, наприклад, можете вкласти гроші в освіту соціальних педагогів та соціальну рекламу, що заохочувала б людей створювати дитбудинки сімейного типу. І що більше грошей ви вкладаєте і що краще працюють розпорядники інвестованих вами коштів, то більше шансів у нас отримати якісну соціальну зміну через кільканадцять років.

Ну добре, а кому дають гранти?

Логічно, що ви хочете аби вашими грошима розпоряджались професіонали того сектору, в якому ви б хотіли щось змінити. Екологи та науковці, якщо проблема, яку ви хочете вирішити стосується довкілля, педагоги і соціальні працівники, якщо мова про ті ж сиротинці або досвідчені медійники, якщо ви хочете покращити рівень журналістики в країні. В кожному секторі є громадські організації, метою яких і є впроваджувати якісні соціальні зміни у своєму секторі. Саме їм ви віддаєте гроші.

Просто так беру і віддаю?

Ні. Громадських організацій багато, а грошей все ж кількість обмежена. Тому, зазвичай, така допомога надається переможцям грантових конкурсів для неприбуткових організацій. Тобто ви оголошуєте конкурс на розпорядження певною сумою грошей. В умовах конкурсу ви описуєте свої пріоритети (тобто яких соціальних змін ви прагнете та яким чином хочете їх досягти), описуєте ідеального розпорядника (тобто як має виглядати громадська організація, якій би ви могли довірити виконання своїх цілей – досвід роботи в секторі, кількість грошей, якими організація розпоряджалась в минулому, типи проектів, які організація зуміла успішно виконати і т.д.) та визначаєте кінцеву дату виконання проектів та кінцеву дату подачі заявок. І найголовніше – створюєте анкету, яку будуть заповнювати зацікавлені неприбуткові організації.

Громадські ж організації, у свою чергу, моніторять грантові конкурси та заповнюють анкети, у разі якщо ваші пріоритети відповідають цілям їхніх організацій. В анкеті вони, зазвичай, пропонують вам конкретні проекти, тобто способи вирішення, вашої соціальної проблеми та розробляють бюджет. У бюджеті чітко вказують (до гривні чи долара) скільки їм потрібно грошей для втілення задуманого та на що саме вони підуть.)

А потім ви, тобто грантодавець, обираєте один або кілька найкращих проектів та інвестуєте у них, згідно із зазначеними бюджетами.

Між грантодавцем і організацією укладається договір, згідно з яким спонсор надає гроші або ресурси реципієнтові за умови виконання ним певних вимог, передбачених у цьому договорі. Як і будь-який договір грантовий договір може бути розірвано і тоді розпорядник грантових коштів змушений буде повернути гроші. Власне, як і у випадку, якщо виконає, скажімо, не всі умови зазначені у договорі.

Ну ок, а про які суми мова?

Про різні. Від кількасот гривень до кількох сотень тисяч доларів, а в окремих випадках і мільйонів.

То звідки ж беруться грантові гроші? І хто їх насправді роздає?

Ви також цілком можете стати донором, достатньо навіть кількасот гривень. Але давайте по порядку.

Грантові гроші мають кілька джерел надходження:

Краудфандинг – спільний збір коштів громадою на якусь соціальну ініціативу, проект або благодійність. Зазвичай такий збір коштів відбувається на спеціальних краудфандингових платформах, які мають свої форми до заповнення, правила та умови. В Україні – це Спільнокошт. Велика Ідея (https://biggggidea.com).

Працює це наступним чином. Люди, групи людей або громадські організації, які мають ідею соціального проекту (який, ви ж пам’ятаєте, має вирішувати важливу соціальну проблему) заповнюють форму заявки на сайті платформи (на Спільнокошті обов’язково потрібно ще й зняти коротке відео про свій проект), визначають суму, яку їм потрібно зібрати та кількість днів, яку буде тривати кампанія, далі – заявка  проходить модерацію адміністраторів платформи, за потреби повертається на доопрацювання і лише потім публікується на сайті.

Всі проекти, на які триває активний збір коштів можна побачити на головній сторінці. Біля кожного проекту видно, скільки днів залишилось до кінця кампанії, та скільки грошей вже зібрано. Платформа залишає собі 10% від суми, якщо суму зібрано повністю і вчасно, і 15% –  якщо до кінця кампанії проект зібрав половину або більше від запланованої суми. Якщо ж команді проекту не вдалося зібрати й половини – гроші повертаються доброчинцям. Такі або схожі правила діють майже на всіх краудфандингових платформах. Втім, на Спільнокошті за весь час існування, з 2012 року, на 185 проектів зібрали трохи менше ніж півмільйона доларів. На Кікстартері (www.kickstarter.com – найвідоміша у світі краудфандингова платформа) за весь час існування, з 2009 року, на більш ніж 129 тисяч проектів зібрали більш ніж 3 мільярди доларів.

Заради справедливості слід зауважити, що Спільнокошт займається виключно соціальним краудфандингом, в той час як на Кікстартері на фондування можна винести практично будь-яку ідею.

Серед інших відомих краудфандингових платформ, наприклад, GoFundMe (www.gofundme.com). Платформа була заснована в 2010 році і за час свого існування, так само як і Кікстартер, зібрала більше 3 мільярдів доларів. У випадку цієї платформи – в основному на соціальні проекти та благодійність. І хоча, як бачите, українці ще не готові вкладати в соціальні інвестиції аж так багато справа почала рухатись і у нас. Минулого року Спільнокошт навіть відкрив інституційний краудфандинг, де суспільно важливі організації та бізнеси можуть спробувати збирати гроші вже не на проект, а на власний розвиток. І тут вже йдеться не про десятки, а про сотні тисяч гривень. Краудфандинг, до речі, і є тим самим видом грантових коштів, де ваші кількасот гривень можуть дуже навіть допомогти.

Донорські гранти – кошти передані урядами розвинених держав та\або меценатами у спеціальні фонди (вони ж – донорські організації), які в свою чергу розподіляють їх згідно з власними пріоритетами та/або пріоритетами замовника на вирішення гострих соціальних проблем у власній або менш розвинених країнах. Якщо зовсім просто, то виглядає це приблизно так: є велика розвинена держава або дуже багата людина бюджет якої дозволяє виділити певну суму грошей на розвиток демократії або вирішення соціальних проблем у менш розвинених державах. Ці кошти уряд або людина передає в управління великим державним (урядовим) або недержавним (неурядовим) організаціям або фондам (частіше останнє, звідси і всім відома абревіатура NGO – non-governmental organization). Ці великі організації якраз і розробляють пріоритети та плани вирішення тих чи інших проблеми в тих чи інших країнах.

А оскільки досить важко вирішувати нагальні проблеми в іншій частині світу, ці організатори стають донорами менших організацій на місцях, які займаються розвитком того чи іншого сектору в країнах, яким фонд збирається допомагати. Себто тим самим громадським організаціям, про які ми говорили вище. Аби обрати найкращих контрагентів міжнародні фонди й організовують грантові конкурси та наймають локальних експертів, а деякі навіть відкривають власні офіси у найпріоритетніших країнах. Часто контрагентами міжнародних фондів стають напряму уряди країн, що розвиваються. Тобто розпорядниками коштів стають держслужбовці. На жаль, саме тут найчастіше і починаються проблеми, але про це пізніше. А наприклад ось тут ви можете знайти список найбільших міжнародних донорів, які працюють в Україні та коротку інформацію про їхні пріоритети.

Корпоративна Соціальна Відповідальність (КСВ) – досить новий вид грантової допомоги, це допомога бізнесів громадським ініціативам та організаціям, які належать до кола пріоритетів компанії. Часто самі компанії закривають питання з корпоративною соціальною відповідальністю просто – перераховують кошти на благодійність або купують новорічні подарунки дітям з дитячих будинків. Втім, цей напрям активно розвивається і компанії все частіше готові підтримувати соціальні проекти, що відповідають їхнім пріоритетам. Наприклад, минулого року компанія Shell підтримала цикл статей про українських вчених на сайті Platfor.ma. Спецпроект називався “Науковий підхід” і відкрив багато нових імен. Ще один спосіб, в який компанії охоче допомагають – це власними ресурсами. Можуть, наприклад, відправити команду співробітників відбудовувати якусь історичну стіну якогось історичного замку. Таким чином добре діло поєднають з тімбілдінгом.

А щоб отримати грант, мені обов’язково мати громадську організацію?

Залежить від вашої мети. По-перше, існують індивідуальні гранти – їх фонди або меценати дають фізичним особам (тобто звичайним людям, без організацій та підприємств) на навчання закордоном, дослідницьку або мистецьку діяльність, виробництво якогось продукту (наприклад, журналістам часто дають індивідуальні гранти на підготовку конкретного розслідування або серії публікацій на якусь тему абощо). Такі гранти найчастіше також видають через відкриті конкурси, які мало чим відрізняються від грантових конкурсів для організацій.

По-друге, є донори, які погоджуються працювати з комерційними організаціями, але таких донорів мало. Тому навіть у випадку фондування соціальних бізнес-проектів донори часто просять грантоотримувачів створити свої громадські неприбуткові організації, таким чином дещо убезпечуючи себе від нецільового використання коштів. Адже всі гроші, які потрапляють на рахунки комерційних компаній автоматично вважаються прибутком, тобто за законом мають вести до збагачення, а це для роботи з грантами дуже не бажано. Крім того на надходження до комерційних організацій нараховуються додаткові податки, що збільшує вартість адміністрування гранту для донорів.

Ок, а хто в Україні отримує найбільше грантів?

Ви не повірите – держава! За даними офіційного порталу координації міжнародної допомоги України зараз у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі зареєстровані 310 діючих проектів міжнародної технічної допомоги, загальна вартість яких – більше 3 млрд доларів. Майже 90% від загальної суми міжнародної безповоротної допомоги отримують державні проекти. Решту отримують громадські організації, соціальні бізнес-проекти і постраждалі внаслідок війни на Сході. Отже, розмови про те, що найбільше грантової допомоги отримують неурядові організації – не зовсім відповідає дійсності.

Серед найвідоміших організацій, що працюють завдяки грантовій допомозі, наприклад: Міністерство юстиції України, Генеральна прокуратура України, НТТУ «Київський політехнічний інститут», Національний транспортний університет, Міністерство культури України, Міністерство інфраструктури України.

Багато онлайн-медіа також існують завдяки дотаціям громадян та грантовій підтримці. Найвідоміший приклад – Громадське телебачення. Цей медіа ресурс, до речі, використовує всі види грантів, які ми перерахували вище. Почали з краудфандингу – ще під час революції Гідності. А всю свою фінансову звітність викладають у відкритий доступ на своєму сайті. Це, до речі, дуже хороша практика, яка чудово забезпечує прозорість. Саме прозорість є одним з ключових показників не причетності до грантожерства.

То що таке те грантожерство? Якийсь міф?

Ні, грантожерство справді існує. Грантожерами або грантоїдами називають організації, які підлаштовують свою діяльність виключно під інтереси донорів з метою отримання хоч якогось фінансування, не залежно від пріоритетів організації або експертизи співробітників. Такі організації можуть братись одночасно за розвиток свободи слова та порятунок кроликів, не маючи достатньо ресурсів та досвіду, аби займатись ні тим ні іншим. Часто під грантожерством мають на увазі не цільове використання коштів, тобто корупцію. Скажімо, отримала організація гроші на порятунок вище згаданих кроликів, а по факту – жодного кроля не врятовано, зате у виконавчого директора та голови правління – восьмі айфони. Якщо організацію зловлять на такій історії, справа може, навіть, потрапити до суду. Навіть, бо міжнародні донори не надто люблять публічні розбірки, але організація точно потрапить в чорний список і навряд вже зможе працювати на ринку. Ребрендинг теж навряд допоможе, донори не скандальні, але скрупульозні. Тому до чорного списку внесуть і всіх топ-менеджерів організації.

Разом з тим є організації, чия діяльність викликає відверті сумніви, яким, втім, все сходить з рук. Це державні грантоотримувачі. Причиною такої “безкарності” є часто сама грантова система. Часто грантові програми одним з пріоритетів мають роботу з органами державної влади, а вже на цьому “ринку”, як ви розумієте, конкуренції “мало”.

В нашій частині світу поняттям грантожерства часто маніпулюють. Таке клеймо на громадські організації можуть пробувати ставити нечесні конкуренти, наприклад, або й можновладці з метою дискредитувати борців з корупцією (які в основному працюють на грантові гроші). Саме в останньому звинувачують українську владу українські антикорупціонери після прийняття поправки до закону про запобігання корупції.

А навколо чого там шум? Що за поправка?

Тепер топ-менеджери організацій, головні бухгалтери та керівники проектів, які займаються імплементацією антикорупційних програм та проектів будуть змушені декларувати свої статки на рівні з державними чинованиками. Ба більше, декларувати статки закон зобов’язує навіть підрядників антикорупціонерів. Про це ось тут жартував журналіст-розслідувач і засновник проекту Канцелярська сотня Денис Бігус.

Прийняття поправки дало поштовх бурхливій дискусії у суспільстві. Антикорупціонери забили на сполох та звинуватили владу в політичних переслідуваннях. На їхню думку, закон не дає чіткого опису діяльності, яка вважається боротьбою з корупцією, а отже під дію закону з легкістю можуть потрапляти й, скажімо,  журналісти-розслідувачі, які просто подали запит про доступ до публічної інформації абощо.

Проти внесення правок виступили й західні партнери України – посольства США, Британії, Німеччини та єврокомісар Йоханнес Ганн. Поправку засудив голова профільного парламентського комітету з боротьби з корупцією Єгор Соболєв. А президент навіть зібрав представників громадських організацій аби обговорити болюче питання. Питання обговорив, але, за словами голови «Transparency International Україна» Ярослава Юрчишина ветувати закон президент відмовився, посилаючись на частину правок, що стосувалася військових.

Справа в тому, що правки, які додавали антикорупціонерів до списку осіб зобов’язаних декларувати своє майно також скасовували декларування для військовослужбовців-контрактників, а внесення цих правок президент вважав питанням нагальним. Разом з тим, під час зустрічі голова держави нібито погодився з недосконалістю закону та попросив створити робочу групу, яка б надала свій варіант правок, які будуть внесені найближчим часом. Наскільки нам відомо, жодних правок (після внесених 23 березня 2017 року) до закону про запобігання корупції додано не було.

Перші декларації антикорупціонери змушені будуть подати вже в 2018 році. А 17 жовтня заступник голови адміністрації президента Дмитро Шимків заявив, що на його думку, у Верховній Раді пок ине вистачає голосів для скасування скандальних правок. Адже, “для того, щоб щось скасувати й отримати 226 голосів, необхідно запропонувати альтернативу, компроміс. Поки під альтернативні пропозиції голоси збираються. На сьогодні цих голосів немає, тому що ні частина депутатів цього не хоче, ні громадянське суспільство”, – заявив політик. І одразу запевнив, зо сам він поправки, що стосуюються антикорупціонерів не, м’яко кажучи, не підтримує.

Нічого собі. А можна якось убезпечити себе і свою організацію від клейма грантожерства?

Найпростіший та найвірніший спосіб – публічна фінансова та проектна звітність. Можна просто викладати на сайт звіти у вигляді ПДФ файлів, які всі охочі зможуть завантажити та переглянути. А можна підійти до питання креативніше і викладати звіти у вигляді цікавої інфографіки, картинок, відео абощо.Так, наприклад, робить фонд допомоги тваринам Happy Paw.

А звітність взагалі обов’язкова? І що саме вона передбачає?

Звітність просто залізно обов’язкова. Причому для всіх видів грантової допомоги. Навіть, якщо ви зібрали кошти на краудфандингу – все одно доведеться прозвітуватись про виконану роботу перед платформою та підготувати фінансову податкову звітність.

Але давайте по порядку. Зазвичай, коли ми говоримо про звітність, ми маємо на увазі проекту звітність для донорів (ким би вони не були). Проектна звітність включає фінансові та наративні (тобто розповідні) звіти. У перших – ви детально звітуєтесь про буквально кожну витрачену гривню чи долар. А в наративних – розповідаєте про досягнення проекту, кількість учасників, та якісні перетворення в суспільстві до яких ваш проект доклався. Кожен донор має спеціальну форму і для того і для іншого звіту. Найчастіше форми для проектної звітності є дзеркальним відображенням форм для проектних заявок. Тобто, якщо у заявці був пункт про очікувані результати, то в наративному звіті буде пункт про отримані результати. Само собою, бажано, щоб отримані результати відповідали заявленим у заявці очікуваним результатам. Так само це працює і для фінансових  звітів. Звітуватись ви будете за тими самими статтями бюджету, які вписували в бюджет проекту при подачі заявки.

Але проектна звітність – це ще не все. Статус неприбутковості, який мають більшість організацій, які працюють з грантовою допомогою жодним чином не звільняє від фінансового звітування перед державою. Тому громадські організації так само як і інші юридичні особи мають здавати річні та піврічні звіти до податкової та несуть повну фінансову та кримінальну відповідальність за свою діяльність перед державою.

А де я можу знайти інформацію про гранти?

Вище, в одному з розділів, ми вже давали посилання на список донорів. Аби знайти інформацію про свіжі грантові конкурси можна просто заходити на сайти донорських структур. Ще можна моніторити різні молодіжні онлайн платформи, які збирають у себе можливості для розвитку громад, як-то сайт Громадський простір, Гурт або Платформа. На останньому, до речі, багато інформації про індивідуальні гранти та навчальні можливості.

Джерела: Консультації з виконавчою директоркою та експерткою з фандрейзингу консалтингової компанії “Параграф” Тетяною Гончаренко, фінансовим менеджером та бухгалтером Інституту Розвитку Регіональної Преси Любов Рибалкою (rozvytok.in.ua), Закон України про запобігання корупції, Закон України про внесення деяких змін до деяких законів України щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій посадових осіб, інформація на сайтах www.radiosvoboda.orgwww.pravda.com.ua.


 

Це – двадцять перший текст із серії публікацій “Все можна зрозуміти”. Наприкінці 2016 року ми провели фандрейзинг, щоб створити серію із 30 текстів, що пояснюють складні речі простими словами. Дякуємо вам за підтримку. Ми вітаємо відгуки та побажання щодо тем. Інші тексти – тут.

Головне фото: Pexels.com

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *