pexels-photo-128421

Україна в смітті: що потрібно знати про переробку й утилізацію відходів

Текст: Костянтин Баранов

Чому Україна потопає у власному смітті, який масштаб проблеми та куди дівають сміття у розвинених країнах – про це читайте у новому тексті із серії публікацій “Все можна зрозуміти”. Наприкінці 2016 року ми провели фандрейзинг, щоб створити серію із 30 текстів, що пояснюють складні речі простими словами.

Чи дійсно в Україні великі проблеми із утилізацією сміття?

Чинне законодавство України не вимагає сортувати та переробляти сміття (це має скоро змінитися, про це поговоримо нижче). Натомість головний спосіб утилізації відходів по-українськи – захоронення на полігонах. Екологи порахували, що ми накопичили більше 54 млн кубометрів відходів. При цьому переробляється у нас всього 5-10% сміття – це критично мало.

В багатьох країнах світу сміття – це прибутковий бізнес вторинної переробки та отримання біогазу чи електроенергії. В Україні сміття ще не стало бізнесом.

Експерти відзначають відсутність бажання уряду та місцевої влади вирішувати «сміттєву» проблему, а не просто складувати сміття та створювати нові сміттєзвалища. В Україні роками не приймається природоохоронне законодавство, не впроваджуються європейські норми, які б зобов’язували сортувати та переробляти сміття.

Тож куди в нашій країні дівається сміття?

В Україні є більше 6 тисяч законних і близько 35 тисяч незаконних сміттєзвалищ. Але точної інформації про їх кількість та площу не існує – лише у 2016 році міністерство екології розпочало роботу над мапою сміттєзвалищ, але зіткнулося із проблемою, що навіть області не можуть надати точну інформацію про кількість звалищ на своїй території.

А що поганого у сміттєзвалищах?

Території полігонів для сміття виключають із землекористування на багато років, а самі полігони стають об’єктами екологічної небезпеки. Часто на звалища потрапляють небезпечні відходи, наприклад, – люмінесцентні лампи чи батарейки.

Одна відпрацьована «пальчикова» батарейка, потрапляючи до загальних відходів, забруднює 400 л води або 20 мґрунту (це територія, де може рости три дерева). А одна енергозберігаюча лампа містить від 3 до 5 мг ртуті, що може потрапити у навколишнє середовище при її пошкодженні і завдати значної шкоди довкіллю чи живим організмам.

Кожного літа в Україні долають численні пожежі на полігонах, які продукують ядовитий дим та сморід. Основні причини цих пожеж – незадовільний технічний стан переповнених полігонів, високі літні температури та біогаз, що утворюється внаслідок розкладу сміття. Це метан із різними домішками, який дуже добре горить та має виводитися зі звалища по спеціальним трубам, які є не всюди. І тут свою роботу мала б виконувати Державна екологічна інспекція, як і у випадку стихійних сміттєзвалищ. Натомість, екологи та навіть профільний міністр екології констатують її неефективність, а подекуди – бездіяльність.

Що сталося зі сміттям у Львові?

З 1958 року поблизу села Великі Грибовичі під Львовом діє Львівський полігон побутових відходів. Його площа близько 38 га. 28 травня 2016 року на території звалища почалася велика пожежа. Під завалами сміття тоді загинуло троє рятувальників, а тіло ще однієї людини так і не знайшли – всі загиблі були поховані під майже 100-метровою товщею сміття.

Гасіння пожежі тривало три доби. Після трагедії полігон закрили, а Львів втратив місце для вивезення сміття. Крім того, місцеві мешканці багато років протестували проти сміттєзвалища та перекривали дороги.

Львів опинився у сміттєвому полоні – на смітниках міста почало накопичуватися сміття, яке не було куди вивозити. Міська влада організувала вивезення сміття машинами до інших областей, а вся країна спостерігала за «мандрівками» львівського сміття.

А при чому тут політика?

Міський голова Львова Андрій Садовий є лідером партії «Самопоміч», яка має 26 місць у парламенті. Фракція має відносно незалежну від пропрезидентської більшості позицію та багато критикує владу. Садовий стверджує, що через це Львову влаштували «сміттєву блокаду»: ніби з адміністрації президента дали команду держадміністраціям на місцях не приймати львівське сміття та заблокували виділення землі під новий полігон та будівництво заводу із переробки сміття.

Натомість, уряд на чолі із Володимиром Гройсманом звинувачує міську владу у бездіяльності та нездатності домовитися про виділення ділянки землі із місцевими громадами Львівщини.

Протистояння і обмін взаємними звинуваченнями тривало майже рік – в цей час місто втопало в смітті, а по всій країні виявляли машини із львівським сміттям. Зараз уряд доручив владі Львівської області вивозити сміття із міста та знайти ділянку для будівництва заводу.  

Що відбувається із сміттям в інших великих містах України?

Київ. Столиця – єдине в Україні велике місто, де на повну потужність працює сміттєспалювальний завод. Завод «Енергія» запустили у 1987 році, а в 2014 році після модернізації він почав виробляти теплоенергію для столичного району Позняки: її достатньо для забезпечення взимку опаленням мешканців 200 багатоповерхівок (близько 80 тис. квартир) та 300 будинків (близько 60 тис. квартир) гарячою водою влітку.

Щороку «Енергія» спалює близько 240 тисяч тон сміття – це 20% твердих побутових відходів Києва.  

Ще понад 30% сміття зі столиці вивозять на полігон в селі Підгірці Обухівського району на Київщині: його площа 63,7 га, але стан полігону критичний – мешканці села та району багато років вимагають його закриття.

Харків. Введений в експлуатацію 1982 року сміттєспалювальний завод майже не працює через застарілість. Єдиний діючий полігон — Дергачівський, куди і вивозять більшу частину твердих побутових відходів Харкова. При чому, як і полігони у Грибовичах чи Підгірцях, цей полігон періодично закривають через його критичну перевантаженість.

Одеса. Більшість твердих побутових відходів, які утворюються в місті, вивозяться на полігон Дальницькі Кар’єри. Площа звалища сягає 96,2 гектар, щороку воно поповнюється на близько 3 млн кубометрів відходів. Сюди також потрапляють відходи майже з усієї області.

На полігоні діє спрощена схема утилізації: сміття утрамбовують та пересипають шари сміття ґрунтом і будівельним сміттям. Одеса має намір побудувати сміттєпереробний завод.

Дніпро. В місті діє легальний полігон – Комплекс раціонального використання та збереження побутових відходів «Правобережний», який знаходиться у підпорядкуванні комунального підприємства. Його організували у 2012 році, оскільки ще радянський сміттєспалювальний завод фактично закритий, а від послуг приватного полігону місто вирішило відмовитися.   

Як законодавство регулює утилізацію сміття?

Головним законом є Закон «Про відходи» 1998 року. У 2010 році у ньому з’явилася ст. 35-1, у якій зазначено, що небезпечні відходи у складі побутових відходів збираються окремо від інших видів побутових відходів, а також мають відокремлюватися на етапі збирання чи сортування та передаватися спеціалізованим підприємствам. Крім цього, передбачається установка контейнерних майданчиків для збору різних компонентів твердих побутових відходів, у тому числі контейнерів для батарейок.  

2012-го року до закону України «Про відходи» було внесено зміни. Стаття 32 нині передбачає, що від 1 січня 2018 року забороняється захоронення неперероблених відходів. Ця стаття мала б запровадити обов’язкове сортування та переробку сміття в Україні, але експерти сходяться на її декларативному характері і вказують на те, що вона не запрацює вчасно через відсутність необхідних чітких документів чи нормативів, які б розписували, що саме має відбуватися із відходами, а також через відсутність необхідної інфраструктури для цього(роздільних баків то точок прийому, транспорту, обладнання, сміттєпереробних ліній та заводів).

Але в Україні досі замало пунктів збору батарейок – їх близько тисячі, а в сусідній Польщі – 26 тисяч. А сортування сміття не завжди приживається у тих будинках, де встановлюються контейнери для роздільного збору сміття.

Відповідно до ст. 30 та 33 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 21 Закону «Про відходи» практично усі функції щодо регулювання відносин у сфері поводження із відходами, у тому числі з небезпечними, відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування. На жаль, сортування та переробка сміття не є пріоритетом більшості місцевих влад.

Екологи та активісти вимагають запровадити законодавчу відповідальність товаровиробників. Адже до 40% усіх відходів – це упаковки і саме виробник мав би дбати про їх переробку, закладаючи на це кошти у вартість товару.  

Які є штрафи для тих, хто смітить?

152-а стаття Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» передбачає, що порушення держстандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів тягнуть за собою накладення штрафу: на громадянина може бути накладений штраф від 340 до 1360 грн, а на підприємців – від 850 грн до 1700 грн. Такі штрафи, очевидно, замалі – адже навряд когось можна злякати штрафом у 340 грн чи 850 грн і так упередити утворення стихійного звалища в лісосмузі.

А як вирішують проблему утилізації сміття в інших країнах?

Цікавим є досвід Швеції, де переробляють ледь не 99% сміття. Усі шведи сортують сміття та зберігають його у спеціальних контейнерах (окремо папір, скло, метал, пластик, залишки їжі і те сміття, яке не можна утилізувати), або відвозять на сортувальні станції. Правильному сортуванню навчають ще з дитячих садочків.  

За різними контейнерами сміття у певні дні приїжджають вантажівки і забирають їх на сортувальні станції. Все що можна – йде на переробку, а решта сміття спалюється, забезпечуючи електроенергію та тепло для великої кількості домоволодінь (Стокгольм на 45% забезпечується електрикою та теплом, що виробляють сміттєспалювальні заводи).

Електростанції працюють шляхом завантаження сміттям печей: спалюючи відходи, отримують пар, який обертає генератор турбіни. Попіл (складає 15% від початкової ваги відходів) також сортують і знову відправляють на переробку.

Із відходів шведи отримують і біогаз: з 4 тонн відходів можна отримати стільки ж енергії, скільки дає 1 тонна нафти. Наприклад, майже всі шведські сміттєвози працюють на метані, який виробляється із сміття.

В окремих містах Швеції використовують підземний повітропровід для транспортування сміття. Над землею є урна з отвором під відходи, а під землею – її накопичувальна частина. Накопичені відходи за допомогою сильного повітряного потоку всмоктуються в каналізаційний тунель великого діаметру, по якому виносяться на центральну станцію прийому сміття.

У багатьох шведських магазинах є автомати для пластикових і металевих пляшок, в яких шведи обмінюють пляшки на дрібні гроші.

Фахівці кажуть, що у Швеції відбулася справжня «революція переробки».

Сортування сміття є звичною практикою й для Японії, де у багатоквартирному будинку в окремому приміщенні можна побачити із десяток контейнерів для різного виду сміття. Наприклад, від пластикової пляшки треба відокремити пробку та етикетку, а потім стиснути пляшку.

Незаконне викидання сміття в Японії є кримінальним злочином, за яким можна отримати термін ув’язнення до п’яти років.  

В самому лише Токіо діє 22 сміттєпереробних підприємства із паровими турбінами для виробництва електроенергії.

Сміття, що не підлягає спаленню, у Японії використовують для створення насипних островів. Таким чином використовують і золу, що лишається після спалення.

У Сполучених Штатах уряд та місцева влада теж стимулює компанії та громадян сортувати сміття для переробки. Із 1997 року в США відзначають День переробки сміття – 15 листопада. Зараз американці активно сортують сміття, хоча ще 15 років тому соцопитування вказували на те, що ця практика може не прижитися.

А ось Великобританія – світовий лідер в перетворенні харчових відходів на енергію. Це робиться за допомогою “анаеробного розщеплення”: використання бактерій для переробки харчових відходів і отримання біогазу та біодобрива.

Але є і країни, для яких сміття лишається великою проблемою. Одна з них – Індія. В Індії половина сміття просто не збирається, а мешканці часто просто викидають відходи куди завгодно – в тому числі, у священну річку Ганг. У 2017 році Вищий суд з питань навколишнього середовища Індії заборонив викидати сміття ближче, ніж за 500 метрів від берега річки Ганг, а штраф за порушення встановили на рівні 800 доларів.

Які основні технології переробки сміття?

На сьогодні можна виокремити такі основні технології переробки твердих відходів:

  1. термічна обробка (в основному спалювання при надвисоких температурах, що дозволяє отримувати теплову та електроенергію),
  2. біотермічне аеробне компостування (з отриманням біопалива);
  3. анаеробна ферментація (з отриманням біогазу);
  4. сортування (з вилученням тих чи інших цінних компонентів для вторинного використання видаленням шкідливих компонентів).

Чи правда, що сміття може бути прибутковим бізнесом?

Так, і ще раз так. Спалюючи сміття можна отримувати електричну та теплову енергію, а відсортовані відходи можна переробляти.

Наприклад, з відсортованої з відходів деревини виготовляють альтернативне органічне паливо — пелети для опалення будинків.

З пластикових пляшок роблять гранули, з яких виготовляють предмети побуту, корпуси електротехніки, труби, іграшки, та навіть одяг (як-то спортивна форма футбольного клубу «Барселона»). З макулатури – газетний і туалетний папір, тканину, руберойд та картон.

При спеціальній обробці відпрацьованих шин отримують сировину для килимків, підлоги, підошов взуття, покриття тенісних кортів та будівництва доріг. Перероблену сировину зі скла можна використовувати для виробництва цегли, плитки, та кераміки.

Металобрухт є дуже вигідним у сміттєвому бізнесі, бо підлягає багаторазовій переробці без втрати властивостей.

Для прикладу, “сміттєвий ринок” постійно зростає в США. Вже у 2010 році у цій галузі було зайнято близько 1,5 мільйона чоловік, діяло близько 56 тисяч підприємств, річний оборот яких – майже 58 мільярдів доларів.

А навіщо деякі країни імпортують сміття до себе?

Такі країни як Швеція, Німеччина і Швейцарія мають розвинену прибуткову сферу переробки відходів та отримання енергії від спалення сміття, але не завжди мають достатньо сировини. Тож купують сміття у сусідів. Так, Німеччина та Швейцарія купує сміття в Італії. Швеція імпортує з Норвегії та інших країн більше 700 000 тонн сміття.

В Азії імпорт сміття має свою специфіку. Тут країни заробляють на утилізації відходів. Вони сортуються і переробляються на малих заводах. У 2012 році дохід Китаю, виручений за переробку сміття, склав 177,4 млрд доларів. Але шкоду навколишньому середовищу ніхто не оцінював.

Як я можу допомогти вирішити проблему сміття в Україні?

Аби наша природа і міське середовище було чистим – українцям потрібно навчитися не смітити серед міста й під час відпочинку на природі.

Сортуйте сміття, виокремлюючи пластик, макулатуру, скло, батарейки та ін. Якщо біля вашого будинку є контейнери для сортування сміття – викидайте сортовані відходи туди, якщо ні – віднесіть у найближчий пункт прийому вторинної сировини.

До супермаркету за покупками бажано ходити із власною сумкою чи екоторбою, не купуючи кожного разу поліетиленовий пакет. Якщо двічі на тиждень ви купуєте пакет, то на рік – це майже 100 пакетів, які не розкладаються на звалищі. Великі овочі чи фрукти не обов’язково пакувати у поліетилен – цінник можна наклеїти прямо на качан капусти чи банани.

Купуйте продукти чи товари, що мають менші упаковки або упаковки зроблені не із пластику. І не купуйте зайвого.

Ніколи не викидайте батарейки у загальне сміття – збирайте їх окремо. У великих мережах електротехніки є пункти збору. Або ж дізнайтеся через інтернет про найближчі до вас місця, де приймають вживані батарейки.

Навчайте інших свідомому підходу до споживання, сортування сміття та екології.

Джерела: ТСН, 24 канал, Хмарочос, Українська правда, UNN, Greenplaneta.org, Дзеркало тижня, 112 Україна, Mykharkov.info, Вікіпедія, сайт Верховної Ради України, сайт заводу «Енергія», УНІАН, Eco.com.ua, Україна комунальна, Recycle.com.ua, Korrespondent.net, «Дым отечества. Почему участились пожары на мусорных свалках страны», – РИА Новости Украина, «7 опасных свалок Украины, которые могут привести к катастрофе», – сайт Update, «Как Швеция сделала революцию в переработке», – сайт Rodovid.me, «Без сміття: хто у світі навчився жити без відходів», – Hromadske.ua, «Сортування сміття в Україні: вийти на новий рівень», – УНІАН, «Правове регулювання поводженняз небезпечними побутовими відходами в Україні», – автор  І. Беззуб, мол. наук. співроб. НЮБ НБУВ та інші джерела.

Це – двадцятий текст із серії публікацій “Все можна зрозуміти”. Наприкінці 2016 року ми провели фандрейзинг, щоб створити серію із 30 текстів, що пояснюють складні речі простими словами. Дякуємо вам за підтримку. Ми вітаємо відгуки та побажання щодо тем. Інші тексти – тут.

Головне фото: Pexels.com

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *