flame-fire-oven-light-77502

Блакитний і політизований. Все, що варто знати про транзит газу в Україні

Це – шостий текст із серії публікацій “Все можна зрозуміти”. Наприкінці 2016 року ми провели фандрейзинг, щоб створити серію із 30 текстів, що пояснюють складні речі простими словами. Дякуємо вам за підтримку. Ми вітаємо відгуки та побажання щодо тем.

Текст: Катя Мячіна

Вже більше року Україна не імпортує природний газ із Росії. Проте відносини між Газпромом та Нафтогазом не припинилися. Територією України зі сходу на захід курсує блакитне паливо, яке Росія продає європейським державам. За цю послугу ми отримуємо більше двох мільярдів доларів щорічно. Але за останні кілька років Газпром встиг створити багато шуму в медіа, кілька проектів нових газопроводів і навіть один прецедент обходу європейського законодавства, щоб довести: політикум Росії зробить усе, щоб залишити Україну без транзиту. Lustrum розібрався, чи треба непокоїтися з цього приводу і навіщо взагалі нам транзит.

Що таке українська ГТС і з чого вона складається?

Газотранспортна система – це всі інструменти, які використовуються, щоб забезпечити подорож газу від місця видобування до споживача. Вона складається зі станцій та цехів, які переганяють, компресують та зберігають газ, і з газогонів, які і з’єднують свердловини з плитками, бойлерами та газовими котлами.

Вся Україна буквально розкреслена газовими трубами. Її територією проходить близько 40 тисяч кілометрів газогону. Якщо ці труби прокласти в один рядок, у нього поміститься 28 Україн і ще одна Львівська область.

5dbacad-a1dd755f
Так починалася українська газотранспортна система: з потіку Дашава – Київ – Москва у 1948 році. (www.istpravda.com.ua)

Першим елементом української ГТС став провід Дашава-Київ, який побудували в 1948 році. На той час він вважався найпотужнішим газогоном в Європі і міг пропускати до 2 млрд кубометрів газу на рік. Активно розбудовувати всесоюзну ГТС, більша частина якої проходила Україною, почали вже в часи застою, щоб забезпечити потреби в паливі братських соціалістичних країн. Трансконтинентальні газопроводи «Союз», «Уренгой-Ужгород», “Прогрес” та ще 19 інших труб несуть газ до країн центральної та східної Європи ще й досі, забезпечуючи майже п’яту частину газових потреб тамтешнього населення.

Газово-транспортні системи Азії та Європи. (www.aworldincrisis.org)

«Уренгой-Ужгород» («Братство») – найпотужніший російський газопровід. Він переправляє блакитне паливо із західних регіонів Сибіру до Словаччини, на території якої перетворюється на газопровід Transgaz, що розгалуджується на два потоки: до Німеччини на півночі та Італії на півдні.

«Союз» транспортує газ із Центральної Азії до колишніх країн соціалістичного табору, які свого часу частково профінансували його прокладення, а від них далі до південно-західної Європи.

Через українську ГТС та румунський газовий коридор, Газпром також забезпечує паливні потреби балканських країн та західних регіонів Туреччини. До 2003 року він був єдиним способом постачання російського газу до південного Причорномор’я.

Хто керує транзитом газу через Україну?

Оператором (наглядачем, керівником) української ГТС є Укртрансгаз, дочірня компанія Нафтогазу. Підприємство контролює транзит із 1998 року, але, ймовірно, віддасть свої повноваження новоствореній ПАТ «Магістральні газопроводи України» вже в першій половині 2017 року.

Річ у тому, що в 2015 році Верховна Рада прийняла новий закон «Про ринок природнього газу». Він запроваджує до нашої правової системи європейський принцип анбандлінгу  – розділення видобувних та транспортних підрозділів газових корпорацій.

Цей принцип з’явився у Третьому енергопакеті –  антимонопольному законі, що регулює паливний ринок ЄС. Враховуючи те, що Нафтогаз контролює видобуток, збут, транспортування та імпорт газу в Україні, він є монополістом на ринку. Через те, що Україна в межах асоціації з ЄС інтегрує національну ГТС до європейської системи, ми маємо демонополізувати паливний ринок. Тому зі структури Нафтогазу необхідно було виділити кілька компаній – насамперед, оператора ГТС. Для цього наприкінці 2016 року Кабінет Міністрів створив незалежну державну компанію «Магістральні газопроводи України».

Щоправда, почати свою роботу вона поки що не може  – Міністерство енергетики чекає на рішення Стокгольмського арбітражного суду у справі «Нафтогаз проти Газпрому». Ця справа чекає на рішення ще з 2014 року. В кожної зі сторін є фінансові претензії щодо оплати закупівлі газу. В разі, якщо Газпром виграє, Україна матиме виплатити йому понад 30 млрд доларів так званого боргу за газовим контрактом 2009 року. В цьому разі нам буде не до анбандлінгу. В разі ж позитивного для Києва рішення повноваження з транзиту газу мають перейти до Магістральних газопроводів одразу після оголошення новини.

До яких країн ми транспортуємо газ?

Україна переправляє газ до країн Центральної, Східної та Південної Європи. Найбільше газом, який подорожував ГТС України, користаються наші сусіди: Словаччина, Угорщина, Румунія та балканські держави. З них залежними від російського газу (такими, які отримують більше ніж половину газу від Газпрому), за дослідженням The Economist, є Словаччина, Болгарія, Угорщина, Чехія та Словенія. Чехія тепер може отримувати газ через Північний потік та OPAL. Проте частка російського газу в її енергосистемі становить лише трохи більше половини. Для Словаччини та Угорщини вона становить більш ніж 80%, і майже весь цей газ потрапляє до них через українську ГТС.

Скільки Україна заробляє на транзиті?

Транзит газу є найбільшим джерелом прибутку державних паливних компаній України.

За транзитною угодою, підписаною Нафтогазом і Газпромом, у 2009 році Україна мала отримувати 1,7 долара за кожну тисячу кубометрів газу, яка пройшла 100 кілометрів українською ГТС. Таким чином, у 2009 році Газпром витратив на транзит 2 мільярди 350 мільйонів доларів. Із кожним роком ставка за транзит газу змінюється, бо її вираховують за хитромудрою формулою (опис способу розрахунку вартості транзиту в контракті зайняв цілу сторінку А4). Наприклад, на ставку впливає інфляція у Європейському Союзі, а ще вартість транзиту в попередньому році та місяці. На сьогодні Укртрансгаз, за словами його президента Ігоря Прокопіва, щорічно приносить державі більше двох мільярдів доларів доходу.

Проте у Нафтогазі впевнені, що отримують за транзит замало. У контракті була прописана опція перегляду вартості надання послуг у разі зміни транзитних тарифів у Європі. Якщо сторони не можуть погодитися у форматі діалогу, ображена сторона має право передати справу до розгляду в Стокгольмський арбітраж – міжнародний незалежний суд, який вирішує комерційні спори. Зміна транзитних тарифів у Європі відбулася через прийняття Третього енергопакету у 2009 році. Нафтогаз та Газпром не змогли вирішити проблеми самотужки, тому подалися до Стокгольма. Україна вимагає від Росії компенсації у 12 млрд доларів за транзит у 2010-2015 роках, а також збільшення вартості транзиту на 4 млрд доларів щорічно. Розгляд справи завершено, але рішення ще немає. Проте в Нафтогазу є великі шанси виграти справу у цьому пункті, адже механізм підвищення вартості транзиту і справді включений до контракту, який Газпром підписав у 2009-му.

А отже, транзит потенційно приноситиме Україні майже в три рази більше грошей, ніж зараз.

Скільки газу проходить через українську ГТС?

За контрактом, підписаним між Газпромом та Нафтогазом у 2009 році, російська сторона зобов’язалася переправляти через українську ГТС не менше, ніж 110 млрд кубометрів газу щорічно. Натомість, починаючи з 2009 року, Газпром стабільно зменшував обсяг транзиту.

Торік українська ГТС переправила не більше 80 млрд кубометрів газу. Це приблизно п’ята частина потреб ЄС.

Які ще є шляхи транспортування газу з Росії, окрім як через Україну?

До 1999 року українська ГТС була єдиним шляхом, яким російський газ потрапляв до Європи, а тоді Росія разом із Польщею та Білоруссю запустили газогін Ямал-Європа, який проходить через територію Білорусі та Польщі та несе газ із Західного Сибіру до Німеччини. Окрім основної гілки, планувалося прокласти ще один газогін, який би з’єднував Ямал-Європа зі словацькою ГТС (так званий Ямал-Європа 2). Проте його проект було відхилено Польщею через потенційну загрозу залишити українську ГТС без транзиту взагалі. Адже майже весь газ, що отримує Словаччина, потрапляє до неї через Україну.

map1
Мережа газотранспортних систем Європи. (Southfront.org)

Північний потік – газогін, який проходить дном Балтійського моря від Ленінградської області в Росії до північної Німеччини. Він зачіпає ділянки моря, які перебувають під юрисдикцією чи не кожної балтійської держави, а тому його прокладенню передували довгі роки бюрократичної тяганини та кулуарних угод.

Найактивнішими лобістами Північного потоку були Кремль та тодішній канцлер Німеччини Герхард Шредер. Він, до речі, за цікавим збігом обставин, одразу ж після закінчення строку на посаді голови держави отримав місце керівника комітету акціонерів Nord Stream AG – компанії, яка володіє Північним потоком. Потужність Північного потоку складає 55 млрд кубометрів щорічно, тому він досить ефективно може виконувати мету, яку на нього поклали під час проектування – зменшити залежність поставок газу від транзитних держав. Наприклад, від України.

Ще один незалежний від української ГТС російський газогін так само, як і його північний колега, проходить дном моря. Його називають Блакитний потік, він простягається дном Чорного моря і несе газ від Ставропольського краю Росії до східного узбережжя Туреччини. До 2002 року, коли газогін було здано до експлуатації, російський газ мандрував до Туреччини лише через українську та румунську ГТС. Тепер східна Туреччина має власний шлях живлення блакитним паливом, а західна й досі під’єднана до України. Хоча, якщо вірити Москві, це не надовго. Альтернативою українській ГТС має стати Турецький потік, який заплановано прокласти до 2019 року.

Чому виникають проблеми з транзитом газу з Росії? 

Нафтогаз та Газпром ніколи особливо не ладнали. Конфлікт між ними є перманентним і просто має активні та пасивні фази. Активізується він зазвичай у моменти зміни української влади або коли настає час підписувати нову газову угоду – у 2005, 2008 та 2013 роках. Останній конфлікт зчинився через Майдан та війну на Сході і спричинив повну відмову Києва від імпорту газу з Росії. Тепер Газпром намагається забезпечити припинення транзиту газу через Україну і створити альтернативні українським газопроводи до 2019 року, коли закінчиться транзитний контракт із Нафтогазом. На думку експертки Німецького інституту економічних досліджень Клаудії Кемферт, ця ініціатива Газпрому має суто політичний характер і не обґрунтована з економічної точки зору. Вона вважає, що таким чином Росія просто намагається маніпулювати своїми транзитними партнерами, одним з яких є Україна.

В останні дні жовтня Єврокомісія ухвалила рішення, що дозволяє Газпрому використовувати потужність газової труби OPAL до 90%. Це газопровід, який проходить від узбережжя Балтійського моря до кордону Німеччини з Чехією і є продовженням Північного потоку. Принцип анбандлінгу передбачає, що Газпром, основний акціонер Північного потоку, може користуватися лише половиною потужності OPAL-y. Інша половина відведена компаніям із регіону. Росія вела переговори з Єврокомісією щодо виведення OPAL-у з-під дії Третього енергопакету ще з 2011 року, проте два роки тому війна в Україні поставила їх на паузу. Наприкінці жовтня 2016 року Брюссель дав Росії зелене світло на щомісячну участь у тендерах на використання додаткової потужності, що не зовсім відповідає європейському антимонопольному законодавству.

Це рішення тільки поглибило кризу відносин Росії з її транзитними партнерами. Польща та Україна обурилися рішенням Єврокомісії, яка за домовленостями має враховувати потенціал східноєвропейських газотранспортних систем і стимулювати їхній розвиток. За словами наближених до Єврокомісії експертів, рішення щодо OPAL-у носить суто інструментальний характер і не має політичної складової. Проте великого газу без великої політики не буває. А в OPAL-і газу тепер стане майже на 15 млрд кубометрів більше. Це чверть обсягу, який пройшов через українську ГТС у 2015 році. Або півмільярда доларів.

Відповіддю на рішення Єврокомісії був позов регулятора польської ГТС PGNiG до суду ЄС. Наприкінці 2016 року суд постановив призупинити дозвіл, проте результатів цей вирок поки що не приніс. Станом на перші дні січня щоденно Північним потоком до Німеччини мандрувала рекордна кількість газу – 165 млн кубометрів, безпрецедентно великий обсяг транзиту.

На початку лютого протести з боку PGNiG та Нафтогазу дали свої плоди. Газпром не зміг взяти участь в аукціоні на використання додаткової потужності OPAL-у. Різке зниження використання газогону можна бачити на графіку:

17757867_1406952879367466_1388229467_n
Графік показує зміни у обсязі газу, що проходить Північним потоком. (www.eegas.com)

Проте, стабільності в цій ситуації немає. По-перше, бо відповідне рішення ЄК було лише призупинене. По-друге, на захист використання Газпромом повної потужності OPAL-у вже виступають європейські політики. Зокрема, давній партнер російського концерну, голова австрійського газового регулятора OMV Райнер Зеле наприкінці лютого зазначив, що його компанія зацікавлена у російському газі, але не може його отримати через обмеження.

Якими є проекти газопроводів, що мають обійти українську ГТС?

На дні Чорного моря лежить шматок газової труби, який нікуди не веде. У 2014 він мав стати Південним потоком і з’єднати Росію з Болгарією та Сербією. Ці країни отримують через українську ГТС майже весь свій газ, і проросійські політики, які цими країнами управляють, вважають це невигідною справою.

Південний потік мав стати першою перемогою Газпрому над українською ГТС, але його швидко заблокували болгари (на той час набагато більші єврооптимісти, ніж серби), на яких тиснуло керівництво ЄС. Проект закрився, а шматок труби лишився. А ще лишилися амбіції та грандіозні плани Москви обійтися без України. Тепер ця труба має стати початком Турецького потоку.

Турецький потік має постачати газ до західної частини Туреччини, а через неї до Греції та Італії. Він невеликий, але політично важливий. Економічний оглядач Deutsche Welle Андрій Гурков доводить, наскільки цей проект політизований, через його економічну нестабільність. Враховуючи, що цей регіон стало отримує транзитний газ із України, витрачати 7 мільярдів євро на побудову нового проводу на складній ділянці через дно Чорного моря невигідно. Путін з Ердоганом домовилися про дві труби, в одній із яких буде газ для західної Туреччини, а в іншій – для країн Адріатики. Але Андрій Гурков наголошує, що, незважаючи на позитивне рішення турецького парламенту щодо газопроводу, Газпром не виключає, що вийде прокласти лише трубу для турецьких потреб. У такому разі компанія витратить купу грошей фактично ні на що.

Кожна труба Турецького потоку буде здатна транспортувати до 16 млрд кубометрів щорічно. Але для повного розриву транзитних відносин з Україною цього замало. Тому Москві довелося придумати ще й Північний потік-2. Проект призупинився через претензії з боку польського монопольного регулятора ринку енергетики.

Але ця перепона побудові другого Північного потоку не виглядає серйозною. Навіть той факт, що Газпрому доведеться фінансувати проект самостійно, не заперечує можливості Москви довести справу до кінця. Зрештою, у виведення OPAL-у з-під дії Третього енергопакету спершу теж мало хто вірив. Експерт з питань енергетики Михайло Гончар наголошує на тому, що побудова газопроводу принесе багатьом європейським державам прибуток від будівництва, а також обов’язкові «відкати», які платитиме Газпром.

Україна та Білорусь досі лишаються оптимальними варіантами транзиту для країн Європи. Газ із балтійських труб вигідно споживати лише Німеччині, тому вона і виступала основним лобістом газогону. Проте, незважаючи на це, втілення проекту другого Північного газопроводу в життя виглядає дуже вірогідним.

Транзитний контракт між Україною та Росією діє до кінця 2019 року, і може бути продовжений, якщо сторони домовляться про це до 1 липня 2019 року. Ймовірність продовження довгострокової паливної угоди є дуже невисокою. Україна вже більше року не закуповує газ у Газпрому та активно шукає операторів для своєї ГТС у Європі. Газпром у свою чергу активно лобіює побудову двох нових газогонів до Європи. Проте багато експертів, на відміну від піарників Газпрому, впевнені, що до 2019 року росіянам не вдасться прокласти всі свої омріяні труби. Якщо ж станеться диво, і на Новий 2020 рік Європа отримає два нових газогони, а ми не встигнемо з цим нічого зробити, українському президенту замість новорічних привітань доведеться сумно всміхнутися і сказати: «Денег нет, но вы держитесь».

Наскільки все погано?

Якщо коротко, то #надіяє.

По-перше, багато компетентних людей, від постійного представника Росії у ЄС Володимира Чижова до колишнього посла України у Туреччині Сергія Корсунського, вважають, що реалізувати Турецький потік та Північний потік-2 за такий короткий час неможливо. Це значить, що Москва навряд чи зможе нехтувати українською ГТС, а тому продовжуватиме підписувати з Києвом транзитні договори. Щоправда, тепер вони скоріше будуть короткостроковими. Такий розвиток подій надасть Україні можливість грати з Росією на рівних і прописувати свої умови гри. Очевидно, в Москві цьому не раді, а тому російська пропаганда на всі сторони кричить про те, що газові труби от-от поповзуть дном Чорного та Балтійського морів.

Навіть у разі абсолютного розриву транзитного партнерства з Газпромом у 2019 році українську ГТС можна зробити прибутковою, вважає президент Укртрансгазу Ігор Прокопів. Вже зараз компанія шукає іноземних інвесторів, які хотіли б використовувати український трубопровід. Адже, як зазначив Володимир Омельченко, директор енергетичних програм у Центрі Разумкова, в коментарі Радіо Свобода, українська ГТС має транспортувати як мінімум 40 млрд кубометрів газу щорічно, щоб залишатися самоокупною. Це половина всього газу, який ми переправляємо до Європи сьогодні.

Укртрансгаз має пропозиції від словацьких та італійських компаній, які хочуть стати операторами нашої ГТС. Але чи зможе така співпраця компенсувати збитки, завдані припиненням відносин із Газпромом, поки що не відомо. Європейські газові компанії все одно прямо чи опосередковано залежать від російського паливного постачальника (Словаччина реверсом переганяє газпромівське паливо). Він, у свою чергу, обіцяє демонтувати близько тисячі кілометрів газопроводу, що веде до України. Мовляв, після побудови обхідних труб ця інфраструктура буде не потрібна. Таким чином Газпром провокує західних інвесторів відвернутися від України як потенційного транзитного партнера. Проте в нас є ще три роки. Їх може бути замало, щоб збудувати чотири труби, але цілком достатньо для того, щоб знайти надійних закордонних партнерів.

Одним із них уже є Польща, яка розуміє небезпеку монополії Газпрому на паливному ринку Європи. Восени 2016 року Варшава провела перемовини з норвезькими газовидобувними компаніями з приводу побудови нового газогону у Балтійському морі, який матиме назву Північні ворота або Норвезький коридор. Ця труба зможе качати 10 млрд кубометрів на рік. Тобто вона зможе не тільки компенсувати Польщі поставки газу з Росії, а й забезпечити транзит норвезького газу до інших країн східної Європи, включно з Україною.

Цей газовий потік виглядає безневинно на фоні 55-мільярдного Північного потоку-2. Але враховуючи те, що Норвегія є другим після Росії експортером газу в Європі, він може бути тільки початком розбудови альтернативних до газпромівських джерел постачання палива. До того ж, на польському узбережжі Балтійського моря вже збудовано термінал зрідженого природного газу, який Київ із Варшавою планують з’єднати з українською ГТС. Враховуючи амбітні плани США та Австралії вийти на паливний ринок Європи та продавати на континенті свій дешевий зріджений газ, політична та економічна газова монополія Газпрому, можливо, доживає свої останні роки.

Джерела: для написання цієї статті, ми отримали інформацію від Михайла Гончара, президента Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”, Максима Білявського, голови прес-служби Укртрансгазу, та прес-служби Нафтогазу. Також, ми використали матеріали з ресурсів Дзеркало тижня, Вікіпедія, Новое время, Українська правда, Європейська правда, Історична правда, Інтерфакс-Україна, LB.ua, РИА-Новости, та інших.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *