pexels-photo-278312

Все про депутатську недоторканність в Україні

Текст: Ольга Беца

Розмови про скасування депутатської недоторканності в Україні ведуться чи не від дня прийняття Конституції у 1996 році, 80-та стаття якої гарантує ту саму недоторканність.

Багато хто переконаний, що недоторканність народних депутатів – це одна з найважливіших причин, що заважають нашій державі розвиватися, тому вимагають її скасувати.

Обіцянки зробити це лунають під час кожних парламентських та президентських виборів. Востаннє про скасування імунітету заговорив президент Петро Порошенко під час звернення до нардепів – але гарант запропонував зробити це з 2020 року.

То що ж таке депутатська недоторканність – зло у чистому вигляді, чи необхідна умова для роботи нардепів?

Ми зібрали доступну інформацію про депутатську недоторканність в Україні та світі.

1. Що таке недоторканність?

2. Звідки вона взагалі взялася?

3. Для чого вона потрібна депутатам?

4. Як це працює в Україні? 

5. Чи існує недоторканність в інших державах?

6. Як можна позбавити нардепа недоторканності?

7. Хто і чому виступає за скасування недоторканності?

8. Кого і за що позбавляли недоторканності в Україні? 

Отже, поїхали:

Що таке недоторканність?

Депутатська недоторканність – це юридична гарантія для парламентарів, суддів, дипломатів тощо, яка убезпечує їх від арештів та притягнення до кримінальної відповідальності без дозволу парламенту.

Недоторканність є двох видів: індемнітет та імунітет. Завдяки імунітету депутатів якраз і не можуть притягнути до кримінальної відповідальності за різного роду скоєні злочини без затвердження згоди парламентарів. А індемнітет гарантує депутатам відсутність відповідальності за голосування, дії та вираження поглядів під час виконання депутатських обов`язків.

Звідки вона взагалі взялася?

Ні, її не придумали в Україні. Історики стверджують, що депутатська недоторканність – явище дуже давнє. Ще в XIV столітті Палата громад англійського парламенту видала білль, в якому йшлося про неприпустиму поведінку короля Річарда Другого. Томаса Хексі, автора цього документу, згодом засудили до страти. Через значний тиск Палати громад перед депутатом перепросили і не виконали вирок. Саме ця подія підштовхнула переглянути права парламентарів.

Однак власне недоторканність у сучасному розумінні була законодавчо закріплена пізніше, у 1689 році, у Біллі про права англійського парламенту. Тоді це зробили для того, аби захистити парламентарів від політичних переслідувань.

Для чого вона потрібна депутатам?

В ідеалі – для того, аби забезпечити належні умови для виконання покладених на них обов’язків. Убезпечення від переслідувань має стати гарантією незалежності народного обранця, який таким чином захищений від тиску.

 Як це працює в Україні?

Не дуже вдало. Недоторканність для українських депутатів передбачає 80-та стаття Конституції. Завдяки їй українські парламентарі захищені абсолютно, адже українська недоторканність включає в собе як імунітет так й індемнітет. Через це реально притягнути до кримінальної відповідальності українського парламентаря майже неможливо. Звісно, механізм позбавлення імунітету існує, однак зробити це непросто.

На те, щоб арештувати, обшукати особисті речі нардепа, прослухати його розмови, потрібна згода парламенту.

На практиці це означає, що навіть, якщо парламент дасть дозвіл на арешт нардепа за запитом слідчих органів, підозрюваний може просто залишити країну напередодні голосування. Часто так і трапляється (згадаймо, наприклад, Олександра Онищенка).

А як із цим в інших державах?

По-різному. Депутатська недоторканність існує у всіх правових державах, однак діє вона там не зовсім так, як в Україні.

В Австралії, Іспанії, Великій Британії та Канаді недоторканність нардепів стосується лише цивільних справ. Тобто, якщо депутата підозрюють у скоєнні кримінального правопорушення, його можуть затримати.

У Словаччині, Австрії та ще кількох країнах імунітет поширюється ще й на адміністративні справи, крім цивільних. У кількох країнах недоторканними є й майно депутатів. Наприклад, їхній будинок, офіс чи автівка. Так недоторканність діє у Грузії, Франції й Португалії. У Бельгії імунітет мають не тільки депутати, а й міністри регіональних рад. А от у Німеччині недоторканність мають лише депутати нижньої палати.

Як можна позбавити нардепа недоторканності?

Це процедура не проста: прокурор повинен внести до парламенту відповідне подання (щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання), після цього Голова Верховної Ради пропонує народному депутату, щодо якого внесено подання, надати письмове пояснення у регламентний комітет, а самому комітету доручає надати висновок щодо зробленого прокурором подання. Після цього питання виноситься на голосування у залі.

Все це дає підозрюваному достатньо часу, щоб втекти з країни, якщо він має таке бажання.

Хто і чому виступає проти недоторканності?

У багатьох країнах Європи і зараз тривають розмови про зняття депутатської недоторканності.

Дехто вважає імунітет для народних обранців анахронізмом – мовляв, таке не є припустимим у сучасному правовому світі, адже суперечить принципам конституційного права та рівності. Однак є й ті, що переконані, що недоторканність – необхідність, бо убезпечує депутатів і дозволяє їм якісно виконувати роботу.

За 27 років незалежності чимало депутатів лобіювали зміни до законодавства, які стосувалися депутатської недоторканності.

Майже будь-який топовий український політик принаймні один раз висловлювався проти депутатської недоторканності. Деякі – як, наприклад, теперішній генпрокурор Юрій Луценко – стабільно критикують інститут недоторканності роками, але все обмежується словами.

Все, що вдалося змінити в інституті недоторканності за роки незалежності – забрати в депутатів місцевих рад обмежену недоторканність, якою вони насолоджувалися до 1998 року.

Скасувати ж недоторканність для нардепів намагалися в 2000, і у 2007, і у 2014, 2016 роках. За роки незалежності у Верховній Раді реєстрували чимало законопроектів, які були направлені на обмеження чи цілковите скасування депутатської недоторканності, але жоден не став законом.

Востаннє про скасування заговорив Порошенко під час звернення до парламенту 7 вересня – але запропонував зробити 2020 рік датою введення такого закону у дію, щоб теперішнім нардепам було легше його проголосувати.

У політиків та експертів стосовно зняття депутатської недоторканності доволі різні думки. Популярною є думка, яку член фракції Батьківщина Ігор Луценко висловлював у 2015 році: недоторканність з депутатів потрібно знімати, але до того треба вирішити проблему вибіркового правосуддя, тобто очистити українські суди. Вважається, що за ситуації, коли на суди можна впливати, скасування недоторканності дозволить владі контролювати нардепів загрозою переслідування.

Але, наприклад, народний депутат Мустафа Найєм переконаний, що навпаки, тільки скасування недоторканності змусить депутатів створити нормальні суди, прокуратуру і поліцію.

Такої думки дотримується і юрист, доцент кафедри політології ЛНУ Сергій Різник. Пан Різник також стверджує, що в жодній із демократичних країн світу неприпустима ситуація, коли депутат без згоди парламенту не може бути притягнений до кримінальної відповідальності. 

Кого і за що позбавляли недоторканності в Україні?

Не так багато українських депутатів втрачали свій імунітет, однак такі прецеденти все ж були. Особливо багатими на позбавлення недоторканності були останні три роки.

У 1994 році недоторканність втратив Юхим Звягільський, мажоритарник з Донеччини. Звягільського звинувачували у розкраданні бюджету. Його позбавили недоторканності і нардеп три роки переховувався в Ізраїлі, але потім із нього зняли всі обвинувачення, а імунітет – повернули. Сьогодні він – найстаріший народний депутат (йому 84 роки) і єдиний, хто обирався до всіх скликань парламенту.

Наступним недоторканності позбавили екс-прем’єра Павла Лазаренка у 1999 році. Його звинуватили у розкраданні майже 200 мільйонів гривень під час укладання договору із російським Газпромом. Парламент позбавив Лазаренка імунітету, однак той втік з країни до голосування. За кілька днів Лазаренка заарештували в США та висунули обвинувачення за 53 статтями. Екс-нардеп провів у американській в’язниці та під домашнім арештом 13 років.

У 2000 році недоторканності позбавили нардепа і банкіра Віктора Жердицького. Прокуратура стверджувала, що він займався розкраданням грошей, які були призначені для компенсацій остарбайтерам Другої світової війни. Верховна Рада Україна позбавила його недоторканності заочно, а самого Жердицького заарештували у Німеччині. Після чотирьох років у німецькій тюрмі, з Жердицького зняли звинувачення.

Ще за рік нардепа Миколу Агафонова позбавили недоторканності, визнали спільником Лазаренка і згодом засудили за розкрадання державного майна у великих розмірах та приховування прибутків. За якийсь час його випустили з в’язниці через проблеми зі здоров’ям.

Наступним став Віктор Лозінський. Він звинувачувався у вбивстві людини під час полювання. Верховна Рада зняла недоторканність із Лозінського у липні 2009 року. Народний депутат переховувався від правоохоронних органів до березня 2010 року, а потім здався і був засуджений на 15 років. Згодом вирок було пом’якшено, а у 2016 році Лозінський вийшов на свободу за “законом Савченко”.

У 2014 році Рада прийняла рішення позбавити недоторканності Олега Царьова, сепаратиста та колишнього члена Партії регіонів. Генпрокуратура внесла у Верховну Раду подання на притягнення до відповідальності та арешт Царьова у травні. Відомо, що Царьов підтримував проведення незаконного референдуму у Криму, під час збройного конфлікту на Донбасі перейшов на бік проросійських сепаратистів. Зараз Царьов перебуває на території Росії.

Наступного року без недоторканності залишилися Сергій Мельничук та Ігор Мосійчук.

Кейс Мосійчука чи не найцікавіший. Нардепа підозрювали за п’ятьма статтями, серед яких хуліганство та отримання неправомірної вигоди. Восени 2015 року його позбавили недоторканності і затримали прямо у сесійному залі. Але Вищий адміністративний суд України визнав, що недоторканність з Мосійчука зняли незаконно – відбулось порушення регламенту (подання генпрокурора не пройшло через регламентний комітет перед винесенням на обговорення у сесійній залі). Верховна Рада оскаржила це рішення у Верховному суді, але той підтвердив вердикт Вищого адмінсуду. 6 липня 2017 року в Києві генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що Генпрокуратура знову готова внести подання про зняття недоторканності з нардепа, й обіцяв до кінця літа завершити всі перевірки та внести нове подання “в попередньому викладі або в розширеному”. Мосійчук лишається на свободі.

Колишнього командира батальйону Айдар та члена депутатської групи “Воля народу” Сергія Мельничука позбавили імунітету того ж року, але не дали дозволу на арешт. У Генпрокуратурі Мельничука підозрюють у створенні збройної банди, яка із травня до вересня 2014 року грабувала підприємства, установи й людей.

У 2016 році імунітету позбавили трьох нардепів: Олександра Онищенка, Сергія Клюєва та Вадима Новинського.

За даними прокуратури Онищенко завдав шкоди державі на суму майже 3 мільярдів гривень через підприємство Укргазвидобування. Верховна Рада підтримала подання генпрокурора про притягнення до відповідальності, затримання та арешт Онищенка, але за день до голосування нардеп залишив країну. Зараз СБУ підозрює Онищенка у державній зраді.

Сергієві Клюєву Генпрокуратура інкримінує шахрайство, привласнення майна в особливо великих розмірах, зловживання службовим становищем. За версією слідства, Клюєв привласнив цінні папери ВАТ “Завод напівпровідників” і майновий комплекс ТОВ “Силікон”, допоміг заводу напівпровідників отримати €200 млн кредитів у державного Укрексімбанку і привласнив 250 млн грн державних коштів, призначених для незахищених верств населення. Також Клюєв допомагав Януковичу привласнити держрезиденцію Межигір’я, вважають у ГПУ. Клюєв залишив Україну, як раніше зробив його брат Андрій Клюєв, колишній голова адміністрації Віктора Януковича.

Православного олігарха Вадима Новинського недоторканності позбавили не одразу. ГПУ звинувачувала його у перевищенні влади і службових повноважень під час позбавлення волі архієпископа Олександра Драбинка, помічника покійного голови УПЦ МП митрополита Володимира, з метою тиску на митрополита. Луценко переконував, що докази провини нардепа є, однак імунітет Новинського не скасували. У ГПУ запросили додаткові документи, і лише тоді Верховна Рада дозволила притягти Новинського до кримінальної відповідальності. Проте Новинського так і не було заарештовано.

У 2017 році одразу шість нардепів опинилися під загрозою втрати імунітету.

В липні цього року ГПУ подавала прохання на зняття імунітету із  Андрія Лозового (фракція Радикальної партії Олега Ляшка), Олеся Довгого (група “Воля народу”), Євгена Дейдея й Максима Полякова (“Народний фронт”), Борислава Розенблата (Блок Петра Порошенка) та Михайла Добкіна (Опозиційний блок). Рада проголосувала за зняття імунітету з трьох нардепів з шести: Олеся Довгого, Максима Полякова та Борислава Розенблата.

Максима Полякова та Борислава Розенблата позбавили недоторканності, однак не дозволили арешт. Депутати звинувачуються у отриманні хабаря за лобіювання інтересів фірми, що планувала видобувати в Україні буршитн. Обидва депутати змушені носити електронний браслет.

Олеся Довгого, депутата від групи «Воля народу», екс-секретаря Київської міськради, підозрюють у незаконному виділенні земельних ділянок під час роботи секретарем Київської міської ради у 2007-2009 роках. Рада дозволила притягти його до кримінальної відповідальності.

Верховна Рада України зняла недоторканність з Михайла Добкіна і підтримала подання щодо його арешту. За це рішення віддали голоси 250 народних депутатів. ГПУ звинувачує Добкіна в тому, що він сприяв злочинному заволодінню земельними ділянками на території Харкова, що варті не менше 227 мільйонів гривень.

Однак Верховна Рада не надала згоду на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата з фракції «Народний фронт» Євгена Дейдея та народного депутата з фракції Радикальної партії Андрія Лозового, яких підозрюють у незаконному збагаченні.

Джерела, що використовувалися для написання тексту: Конституція України, Закон України «Про статус народного депутата», Офіційний веб-портал Верховної Ради України, Радіо Свобода, Українська правда, УНІАН, Gordon.com, Центр досліджень соціальних комунікацій НБУВ, ВГолос. 

Це – тринадцятий текст із серії публікацій “Все можна зрозуміти”. Наприкінці 2016 року ми провели фандрейзинг, щоб створити серію із 30 текстів, що пояснюють складні речі простими словами. Дякуємо вам за підтримку. Ми вітаємо відгуки та побажання щодо тем.

Головне фото: Pexels.com.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *