lustrum

Листи про кохання відомих письменників і поетів

Кажуть, любов просто низка хімічних реакцій у нашому організмі, й саме ці реакції причина всіх наших страждань. Але ми вважаємо, що любов це магія.  До Дня Закоханих Lustrum підготував для вас підбірку любовних листів українських і закордонних письменників, які точно вас зворушать. Прочитайте й ви теж засумніваєтесь у наукових поясненнях кохання.

Lustrum event final-10

Василь Симоненко до дружини Люсі
(травень 1957)

Кланяюся моїй маленькій господині!

 Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю — дуже скучив. Тимчасово на два дні зупинився в Юрки; завтра пошвендяю в гуртожиток. 

[…] Уявляю, як ти радуєшся, що вередливий чоловік може зайвий день побути в Києві. Маленький тигре, якби міг, то сьогодні б не писав тобі цього непотрібного листа, а з’явився б власною персоною. Чесно кажучи, коли їхав від тебе, то побоювався, що по парубоцькій привичці ще буду кидати на дівчат ласі погляди, але боявся даремно. Тепер для мене існуєш тільки ти. От. Ясно, смугаста? Якщо не подобається тобі, то пожалійся в міліцію.

[…] Думаю про тебе страшно багато, аж зло бере. Люблю і скучаю, і обнімаю, і цілую і… і… і…

1

Павло Тичина до дружини Лідії 

Любий Лідусь! Ти мені снишся часто. Знаю, що тобі там сумно, як і мені тут. Вже скоро приїду! Бережи здоров’я — своє й мамине. Так жалко, що не вдалось умісті нам сюди поїхати. Як я роздивився — ці Єсентуки далеко кращі, ніж Кисловодськ. Особливо для тебе єсентукські були б корисні. Неодмінно — діждемось — і сюди поїдемо разом… Ельбрус тут видно! Хоча й не часто. Ти мій Ельбрус, Лідусю! — чистий, блискучий, рідний. Цілую кріпко — тебе і маму. Твій П.”.

2

Леся Українка до Сергія Мержинського
(7 листопада 1900 року)

Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. 

Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. 

Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе.

 Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, — вона тремтить, як струна, — все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем своїх твоїх блискучих очей, — ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! очі з іншої країни…

[…] 0 дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…

Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.

lustrum-2

Ернест Гемінґвей до Мері Велш
(30 березня 1945 року)

 «Моя найдорожча Бешкетнице!

 Мені тебе так бракує, ніби відрубали руку чи серце вийняли з грудей. Якийсь час це ще можна було витерпіти — бо я знав, що ти приїдеш і в мене було два чудових листи — один я отримав щойно після того, як поїхав, а інший — коли ти повернулася з фронту. Я знаю, що отримаю більше, і постараюся не марнувати час і добре попрацювати. Але, Бешкетнице, жити без тебе — це все одно, що намагатися затримати дихання під водою. Буде так чудово побачити тебе знову. Сподіваюся, що ця розлука не мучить тебе так сильно, як мене.

[…] Бешкетнице, мушу зупинитися. Але я люблю тебе як завжди. Завжди тебе кохатиму, а сьогодні трохи більше, ніж будь-коли до того.

3

Марк Твен дружині Ліві
(1875 рік)

Ліві, дорога, шість років минули з того моменту, як я домігся свого першого успіху в житті й завоював тебе, і тридцять років – із тих пір, як Провидіння зробило необхідні приготування до цього щасливого дня, пославши тебе в цей світ. Кожен день, прожитий нами разом, додає мені впевненості в тому, що ми ніколи не розлучимося один з одним, що ні на секунду не пошкодуємо про те, що поєднали наші життя. Із кожним роком я люблю тебе все сильніше. Сьогодні ти мені дорожча, ніж у свій минулий день народження, рік тому була дорожча, ніж два роки тому, – не сумніваюся, що це прекрасний рух буде продовжуватися до самого кінця.

Давай дивитися вперед – на майбутні річниці, на прийдешню старість і сиве волосся – без страху і зневіри. Довіряючи один одному і твердо знаючи, що кохання, яке кожен із нас несе в своєму серці, вистачить для того, щоб наповнити щастям усі відведені нам роки.

Отже, з величезною любов’ю до тебе і дітей, я вітаю цей день, який дарує тобі грацію поважної пані та гідність трьох десятиліть!

Завжди твій. 

4

Читайте також 12 віршів Василя Симоненка про любов, смерть, велич та Україну.

А ще 10 віршів Ліни Костенко, які не гірші за “Життя іде, і все без коректур”

Facebook Comments