DSC_9419ссс

Як одне видавництво зробило україномовний нон-фікшн модним

Текст: Ольга Руденко, Дарина Шевченко

“Наш Формат” – українське видавництво, що найбільш відоме своїми перекладами західних нон-фікшн бестселерів. Це вони переклали мемуари Гілларі Клінтон “Важкі рішення”, “Чому нації занепадають”, монументальний том “Капітал у XXI столітті” і багато інших книжкових хітів.

Видавництво виросло дуже швидко: у 2014 році “Наш Формат” видав 43 тисяч книжок, а у 2016 році – вже 194 тисячі. На 2017 рік заплановано близько 70 нових релізів – це більше, ніж по одній новій книзі на тиждень. При цьому видавництву вдається не економити на якості, робити стильні обкладинки та гідні переклади.

Нам було дуже цікаво, що відбувається за лаштунками такого успішного проекту. Ми розпитали директора видавництва Антона Мартинова про роботу “Нашого Формату” і записали найцікавіше. Далі – пряма мова Антона Мартинова.

Про переклади, перекладачів і команду

В штаті “Нашого Формату” працює більше 30 людей. Але є фрілансери – перекладачі, редактори, коректори – їх близько 70 людей. Є четверо штатних редакторів, але їх не вистачає. Вони ведуть наймасштабніші проекти. Штатних перекладачів у нас немає.

Коли ми почали маштабні пошуки перекладачів, ми протестували 400-500 людей. Тодішній головний редактор розробила для них тест. Деякі люди знаходили російський аналог тексту з завдання і перекладали з нього. Ми таких відкидали. Після тестування ми відібрали приблизно 30 людей. Як виявилося, з половиною із них ми не вгадали.

До тестування перекладачі заповнюють анкету. Половина людей відпадає ще на цьому етапі: ті, хто оминає питання, відповідає не повністю. По анкеті ми бачимо, чи людина вкладається в дедлайни. Ми даємо тиждень на заповнення анкети – наприклад, до 10 години ранку понеділка. І ми бачимо, що хтось заповнив о 10-15 – тобто згадав в останній момент. Скоріше за все, так буде і з перекладами. Хоча, необов’язково.

Хтось каже – ага, ти хочеш, щоб кожен із 300 перекладачів тобі переклав по сторінці і ти з цього збереш книжку! З такими ми, звичайно, не продовжуємо співпрацю. Такі люди роз’їдають команду.

Непозбувної бентеги у нас поки що не було, слава Богу. Думаю, це тому, що у нас дуже кваліфіковані редактори. Наш головний редактор, Микола Климчук, дуже професійний, одразу знаходить такі моменти.

Я наймаю таких людей, які будуть самі мені казати, як треба робити. За три з половиною роки ми поміняли сім чи вісім головних редакторів і нарешті знайшли того, хто нам потрібен. Важко знайти людину, що поєднує розуміння якості і дедлайнів.

(c) Дарина Шевченко

Я не можу розголошувати вартість наших перекладів за умовами контрактів. Але можу сказати, що ми платимо більше за середню ставку на ринку. Ми підняли оплату праці більше ніж у три рази з 2013 року, тобто фактично відіграли девальвацію. Але ми досягли стелі – більше платити ми просто не зможемо, бо не зможемо відбивати виробництво книжок.

Перекладач, який працює повний робочий день, може заробляти від 20 до 35 тисяч гривень на місяць. Це за умови, що перекладач перекладає одну книжку за два місяці.

Про те, як з’являється книга

Рік тому у нас була практика здавати переклад частинами. Здав частину, і стартує редактура і коректура. А потім виявляється, що хтось переплутав якісь файли. І тут починається така непозбувна бентега.

Ми від цього відійшли. Зараз ми отримуємо повний файл перекладу, потім він іде на редактуру, потім на верстку, потім на коректуру. Виправляються у верстці переноси і те, що забули виправити до того. Потім – повторна коректура і паралельно текст переглядають редактори.

Повна додрукарська підготовка – переклад і видання – займає від півроку до року.

Переклад займає від трьох до шести місяців. Від моменту, коли перекладач надіслав нам файл, до випуску проходить від 2,5 до 6 місяців, в залежності від обсягу книги.

Багато книжок нам вже вдається видавати за півроку – стільки часу проходить від початку роботи над перекладом до готової книжки.

Є книжки, які виходять в партнерстві з соціально-відповідальним бізнесом, який розміщує на обкладинці свій логотип і таким чином знижує вартість книжки для кінцевого споживача.

Досить дорогою частиною перекладного проекту є авторські права. У кінцевій вартості книги у крамниці приблизно 6-15% – це роялті автору.

Про помилки

Коли ми видали “Стрімголов” Олівера Сакса, ми привезли на Книжковий форум перші 500 екземплярів. Ми вже продали 400 екземплярів, коли в останній день форуму підійшов один чувак, який помітив, що у нас на обкладинці помилка. На корінці написано “Стірмголов”, переплутані літери місцями. Ми були в шоці. Звісно, я одразу зателефонував в типографію, щоб зупинити друк наступних партій. Хоча штук триста, але не більше, мабуть, тоді все ж попали до книгарень з помилкою.

Ще був випадок з “Чому нації занепадають”. Там два автори: Дарон Аджемоґлу і Джеймс Робінсон. Замість фотографії Джеймса Робінсона на обкладинку поставили фотографію музиканта з точно таким ім’ям. Нас за це рознесли у засобах масової інформації. Тут наша помилка, нічого не заперечуємо. Ми одразу це замінили, і у другому накладі вже виправили. Перший наклад був 3 тисячі екземплярів, менше нам друкувати невигідно. А взагалі за півроку продалося 16 тисяч екземплярів “Націй”. Книжку розбирали, як гарячі пиріжки.

Всі помиляються, на жаль. Ми не застраховані від цього. Всі люди. Ця галузь відрізняється тим, що тут мінімум роботизації. Майже нічого ти не можеш перевести на шаблони, на автоматику. Можна стандартизувати і налаштувати процеси, але тут максимально задіяні люди і звісно, що вони помиляються.

 

Вся редакція слідкує за тими помилками, про які повідомляють читачі у Фейсбуці. Дехто радить неправильно. Часто люди думають, що щось є помилкою, але насправді вони просто не знають мови. Але є і якісь ляпи, помилки. Ми всі їх акумулюємо і вносимо правки з репринтом.

Наші книжки відрізняються від книжок конкурентів тим, що ми перекладаємо не слова, а зміст. Інакше ми весь цей порив до україномовної літератури просто загубимо. Тому що це неможливо буде читати. Ми робимо так, щоб читати було приємно.

Ми не караємо працівників за десяток одруківок у книжці, але якщо через неправильний переклад “поїхав” зміст, навіть одна помилка буде дуже критично сприйнята. Два таких моменти були у нашій книзі “Шосте вимирання”. Вони не були гіперкритичні, але для людей, які в темі, це було помітно. Зараз її перевидано з виправленнями.

У нас угодою прописані штрафи, але ми їх ще майже не застосовували. Був один дуже жорсткий випадок з перекладачем по книзі, яку ще не видано. Не буду називати, не хочу ламати людині кар’єру.

Про книжковий бізнес і Росію

Зараз книжковий ринок в Україні принаймні вже схожий на бізнес, де рух не тільки за принципом: “Дай гроші, отримай книжку і мені по барабану, що ти з нею робитимеш”.

Раніше, читаючи російську книжку, ми фінансували російського видавця, розвиток їхніх кадрів. Там набагато більше перекладачів. Їх виховували російські видавництва. Ми займаємося перекладами 3-4 роки, ще не встигли нікого виховати. Але ми у процесі виховання першої ліги перекладачів.

Російська видавнича галузь входить у п’ятірку по Європі. Мабуть, і по світу також. Це дуже сильний суперник. Він має нас змушувати швидше рухатися вперед, бо вони нас просто задавлять.

Зараз “Наш Формат” продає приблизно московські тиражі аналогічної літератури.

З росіян я переважно моніторю “МІФ” і “Альпіну”, це наші найбільші конкуренти в Росії.

Про тиражі і книги-розчарування

Книга, яка зовсім не “пішла” – це “Чому еволюція правдива” Джері Койна. Півтори тисячі примірників за два з половиною роки. На таких проектах неможливо вижити. Нам треба продавати мінімум три тисячі екземплярів однієї книжки на рік, щоб покривати всі видатки і триматися на плаву.

Думаю, це через те, що тематика дуже вузька. Її звикли читати англійською або російською. У нас схожої тематики “Шосте вимирання” – її теж, поки продали дві тисячі екземплярів. Скоріше за все, нема аудиторії під таку літературу. Але на деякі проекти ми йдемо свідомо. Ми формуємо ринок і вважаємо, що ця література має бути затребувана в Україні. Ми хочемо бути рупором, тому беремо на себе відповідальність і ризики, пов’язані з виданням таких світоглядних, некомерційних проектів. І таких проектів ми собі можемо дозволити 2-3 на рік.

DSC_9353с

Цікаво вийшло з книгою Гілларі Клінтон. Коли Клінтон не перемогла на виборах президента США, ми дуже сильно це відчули – одразу дуже впали продажі її книги “Важкі рішення”. Другий наклад ми видали за півтора місяці до виборів. По першому накладу була позитивна динаміка і ми розраховували, що так і продовжиться. На жаль, як тільки вибори закінчилися, попит на Клінтон впав в рази.

Про книги, які “вистрілили”

Звичайно, ми не очікували 50 тисяч проданих екземплярів “Атлант розправив плечі”. Я прогнозував великий продаж, але не настільки. Ми ще були дуже дрібні, ще не була побудована дистрибуція. Але “Атлант” нам і допоміг її розбудовувати.

За півроку ми видали 16 тисяч екземплярів “Чому нації занепадають”. А середній тираж в Україні – 2-2,5 тисячі. Тобто майже в вісім разів більше. Я не розраховував на таке. Я думав, ми продамо 10, максимум 15 тисяч за рік. Але не 16 тисяч за півроку.

Є правило чотирьох P – price, place, product, promotion. Синергійний ефект від цих чотирьох показників дає успіх. Остання штука, promotion, надважлива. Особливо в такому консервативному бізнесі, як книговидання. За рахунок промо ти можеш продати значно більше, ніж ти запланував. Це можуть бути поради хороших популярних блогерів, і це сильно рухає книжку. Так було з “Чому нації занепадають”.

Ще у ній була дуже важлива обкладинка. Ми зробили варіантів тридцять. В мене вже боліла голова. Все було дуже переобтяжено: якісь хмарочоси, бідні народи і так далі. Ми обрали просту білу обкладинку з літерами у назві, що “падають”. Читач, коли дивиться на цю обкладинку, не відволікається ні на що. Я вважаю, це був шикарний хід.

Обкладинка продає 10-30% тиражу. Мені подобається, як ми зробили обкладинки книги “Моє життя та робота” Генрі Форда, “Мудакам тут не місце”. Стронговський нам намалював дуже круту обкладинку на “Долі та фурії”. Це один з наших експериментів з художньою літературою.

DSC_9374с

Ми в кожну книжку робимо ляссе (закладку-стрічку), щоб було зручно читати. Використовуємо книжковий папір, а не білий офісний. Винятком стала лише книга “Атлант розправив плечі”. Тоді було загострення бойових дій, потрібного паперу в Україні не було і ми змушені були надрукувати першу частину на білому офсеті. Хоча я не сприймаю білий папір і вважаю, що його треба залишати офісам.

Про книжку-мрію

У квітні-травні вийде книга, на яку я дуже довго шукав права. “The Toyota Way” Джефрі Лайкера. Це найдорожча ліцензія, яку ми купили. Може, я такий супероптиміст, але мені здається, що ця книжка має змінити у людини весь світогляд. Принаймні у тих, хто займається якоюсь справою, бізнесом. Мене в житті так здивували буквально кілька книжок. Це “Тойта”, “Богатый папа, бедный папа” Кіосакі, книга Генрі Форда і “Як здобувати друзів” Дейла Карнегі.

Про український нон-фікшн

Нам рано чи пізно доведеться переходити на українські книжки, бо за кілька років ми просто видамо всі найпопулярніші переклади. Проблема в тому, що люди в Україні, які володіють знаннями та досвідом для написання якісного нон-фікшну, зазвичай непублічні або просто занадто зайняті, щоб писати. Але є три автори, з якими ми працюємо. Вони готують рукописи вже понад рік. Можливо, щось ми навіть в цьому році представимо.  

Фото: Дарина Шевченко

One thought on “Як одне видавництво зробило україномовний нон-фікшн модним

  1. Нахвалили дуже файно, але Атлант розправив плечі все ж переклали з російської. Дуже невдалий переклад, а народ мовчить. От вам і хвалене видавництво. Заґуґліть хоча б «Атлант розправив плечі: ще один переклад з російської» і прочитайте статтю іменки Головоног.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *