Протест опозиції у Польщі/Wikimedia Commons

Польща: Пояснюємо, що відбувається

Текст: Михайло Драпак

Багато років Польща слугувала для України прикладом динамічного суспільно-економічного розвитку і мала славу молодої, але сильної демократії.

Утім нещодавно із сусідньої держави почали надходити тривожні новини. Кілька хвиль протестів проти рішень владної партії, суперечки із Євросоюзом. Ми спробували розібратися, що пішло не так у сусідів, і як це може вплинути на Україну.

Що сталося? У двох словах

Після восьми років правління ліберальної партії, на виборах 2015 року до влади у Польщі прийшли консерватори.

Останні два роки нова керуюча партія, Prawo i Sprawiedliwość, займалася поступовим наступом на демократичні свободи. Останнєю краплею стали три прийняті закони, що давали уряду безпрецедентний вплив на судову систему – наприклад, суддів Верховного суду мав призначати міністр юстиції.

Це спричинило масові протести у Польщі та великий тиск з боку Євросоюзу: там прямо погрожували санкціями. Разом це дало результат: 24 липня президент Польщі Анджей Дуда пішов проти своєї партії і наклав вето на два з трьох законів. Багато хто вважає, що це лише тимчасовий відступ.

Але все це – лише останній епізод довгої історії, що бере початок 28 років тому.

Що відбувалося з Польщею після повалення соціалізму у 1989 році?

У свідомості багатьох українців Польща кінця 1980-1990 років – це не лише «Солідарність» (профсоюз, що боровся за права працівників у соціалістичній Польщі; зрештою переріс у політичний рух проти комуністичного режиму у країні), початок перебудови, відставка комуністичного лідера Войцеха Ярузельського та перші демократичні вибори. Це ще й тисячі поляків, які приїздять до України купувати різноманітні товари – від продуктів харчування до хатніх інструментів. Полиці магазинів у їхній країні порожні. У 1989 році почалася гіперінфляція – за рік польська валюта втратила більше 900% вартості.

Разом із першим постсоціалістичним урядом, до якого увійшли представники «Солідарності», свою роботу на посаді віце-прем’єра та міністра фінансів розпочав економіст Лєшек Бальцерович. Головним його завданням було перевести планову соціалістичну економіку на ринкові принципи та інтегрувати до світової економіки.

За «планом Бальцеровича» уряд скасував державний контроль над цінами, заборонив Центральному банку фінансувати дефіцит бюджету, впорядкував податки, скасував пільгові кредити для державних підприємств та прив’язав виплати за кредитом до інфляції. Ціни на вугілля зросли на 400%, на електрику – на 300%, на залізничні перевезення – на 250%. Сотні тисяч людей втратили роботу. Уряд увів податок на різке підвищення заробітної плати, щоби уповільнити інфляцію.

У Польщі різко обвалилося виробництво на майже всіх підприємствах, але вже 1992 року воно знову почало зростати. Лєшек Бальцерович зізнається, що йому було шкода тих людей, які у 1989-1990 роках втратили роботу. Але вже за певний час вони змогли знайти нову, а ще далі – значно збільшити свої доходи. Тим, хто критикує його реформи та різкий перехід від соціалізму до капіталізму, економіст пропонує подивитися на сьогоднішню Білорусь: мовляв, чи хочуть вони жити у такій країні?

2016 року Польща була 23 країною у світі за сумарними обсягами ВВП. Її ВВП на душу населення у шість разів перевищував український. До мільйона українських заробітчан щороку їдуть до Польщі за вищими зарплатами.

Дані Світового Банку, 2016 рік
Дані Світового Банку, 2016 рік

Разом з економічними реформами наші сусіди провели успішні інституційні перетворення: розділили гілки влади, прийняли у 1997 році нову Конституцію, передали більше повноважень місцевому самоврядуванню, пройшли люстрацію та декомунізацію, створили нову правоохоронну систему, майже повністю змінили законодавство (детальніше про реформи польською).

Після таких перетворень Польща відповідала Копенгагенським вимогам, що дозволяло їй подавати заявку на вступ до ЄС. 2003 року Європейська комісія визнала, що Варшава виконала усі необхідні вимоги. Тож від 1 травня 2004 року Польща стала частиною Об’єднаної Європи.

Після зміни влади у 2015 році у Польщі почалися протести. Чому?

Новини про протести, про загрозу демократії та популізм у Польщі почали з’являтися в українських медіа, відколи права консервативна партія Prawo i Sprawiedliwość 2015 року прийшла до влади, замінивши центристську Platforma Obywatelska.

Тоді у травні президентом був обраний Анджей Дуда, член консервативної партії Prawo i Sprawiedliwość (PiS). За півроку, у жовтні, його партія здобула абсолютну більшість місць у Сеймі Республіки Польща (нижня палата польського парламенту; вперше із 1990 року одна партія отримала абсолютну більшість – у 1990 це були комуністи, яким більшість була гарантована).

Анджей Дуда йшов на вибори із двома гаслами: «Добра зміна» та «Польша в руїнах». Він обіцяв змінити те, що дратувало чимало поляків: знизити пенсійний вік, зробити жорсткішою риторику щодо Європейського Союзу, який начебто багато вирішує за Варшаву. Також Дуда анонсував відкриття безкоштовних дитячих садочкі, державну підтримку тим клієнтам банків, які мали іпотечні кредити, а також програму «Родина 500+» – за цією програмою, родини отримуватимуть 500 злотих щомісяця за кожну дитину, починаючи з другої, до 18-річчя дитини. Вже тоді опоненти почали активно закидати новому президентові звинувачення у популізмі.

Але ж популізм – не злочин. То що власне сталось?

Далі країну спіткала серія скандалів, яка поділила суспільство на два табори.

Першим суперечку викликало рішення правлячої партії PiS призначити п’ятьох нових суддів Конституційного Трибуналу (суду). За польським законодавством, ця установа складається із 15 арбітрів. Кожного із них обирає Сейм терміном на дев’ять років. Ці судді не можуть обійняти посади повторно. Польська правова система влаштована так, щоби склад КС частково оновлювався із кожними новим парламентом. Якщо термін служби судді КС закінчується, то нового має обирати парламент, каденція якого триває у цей момент.

Перед самим закінченням своєї каденції, влітку 2015 року, парламентська більшість Platforma Obywatelska обрала п’ятьох нових суддів. Коли у середині листопада новий парламент із більшістю PiS почав працювати, цих суддів було звільнено і обрано нових п’ятьох. Нова влада мотивувала це рішення тим, що Platforma Obywatelska незаконно обрала арбітрів влітку: на момент закінчення каденції попереднього парламенту (7 листопада) лише у двох суддів закінчувався термін служби, троє інших мали завершити роботу вже за нового Сейму.

Перцю ситуації додало те, що PiS змінив регламент роботи Конституційного суду: тепер рішення суду визнається чинним, якщо його прийнято щонайменше 2/3 голосів (замість простої більшості раніше) у присутності щонайменше 13 суддів (замість дев’яти раніше). Це суперечить Конституції Польщі, яка говорить, що рішення Конституційного суду може бути прийнято простою більшістю голосів. Однак Сенат Польщі схвалив цю законодавчу зміну, а Анджей Дуда підписав документ наприкінці 2015 року.

Тому у грудні 2015 року у Варшаві та інших польських містах почалися акції протесту під проводом опозиції та громадської організації Komitet Obrony Demokracji (Комітет захисту демократії; заснована у листопаді 2015, вона посилається на назву дисидентської групи, що існувала за часів комуністичного режиму у Польщі).

Найбільші виступи опозиції відбулися у грудні 2015 – січні 2016 року. Провладні сили також організовували власні акції.

Протести проти реформи Конституційного суду продовжувалися аж до весни. За цей час Верховний суд та Асоціація правників Польщі назвали зміни від PiS такими, що не відповідають Конституції. Зрештою 9 березня 2016 року сам Конституційний суд визнав нові норми «неконституційними».

Влада не поступилася та назвала цей вирок неприйнятним, адже внесені зміни відповідають поправкам до Конституції. Відтак новий регламент залишився чинним. Але на цьому протистояння не завершилося.

Чому тема судів у топі новин про Польщу?

Зміни до регламенту роботи КС засудили у Раді Європи та Венеційській комісії. Така підтримка підігріла і без того потужні антиурядові настрої у Польщі: акції протесту продовжилися навесні та влітку 2016.

Зрештою влада пішла на поступки наприкінці червня 2016. КС знову міг приймати рішення простою більшістю, а не двома третинами голосів. При цьому кворум влада знизила із 13 до 11. Водночас PiS дозволила працювати у КС трьом суддям, призначення яких викликало скандал у грудні 2015. Також партія влади змінила процедуру вето: тепер лише чотири судді могли подовжити прийняття рішення на шість місяців. Цю зміну КС визнав «неконституційною». Але уряд не змінив своєї думки: мовляв, у цьому випадку феміда приймала рішення не за процедурою, затвердженою теперішнім парламентом.

Професор політичних і сучасних європейських студій Університету Суссекса Алекс Щербяк пише, що польська опозиція вважає, що теперішнє керівництво Польщі намагається прибрати єдину гілку влади, яка могла опиратися її рішенням. Прибічники уряду говорять, що це нормальний процес: коли більшість мала Platforma Obywatelska, вона робила інституції лояльними до себе.

Протистояння двох таборів продовжилося суперечкою за посаду керівника КС. Його обирає Президент Польщі із тих кандидатів, які подають усі судді установи. Зміни до регламенту роботи КС призвели до того, що хоча б один із них мав бути лояльним до PiS (судді, призначені новим парламентом, вже змогли вплинути на процес). Проти цього виступали арбітри, які давно працюють у КС. Але у грудні Анджея Жеплінські змінила Юлія Пжилембська. У грудні 2015 року її обрав суддею Конституційного суду парламент, у якому вже мала більшість PiS.

І вже цього літа PiS продовжила судову реформу. Cпочатку Сейм прийняв закон, що передає суди до рук міністерства юстиції. Зокрема відомство отримало одноосібне право призначати суддів найвищого рангу (раніше це робила Державна рада суддівства – Krajowa Rada Sądownictwa). Цей закон мав відправити у відставку всіх 81 суддів теперішнього Верховного суду. Також Сейм отримував право формувати склад Державної ради суддівства.

Президент Анджей Дуда, враховуючи реакцію суспільства, відправив документ на доопрацювання. Опозиція запропонувала близько тисячі поправок, але Сейм відхилив їх. Натомість прийняли зміни від Анджея Дуди: наприклад, передати право призначати суддів від міністерства юстиції до Президента Польщі. Парламент підтримав цей закон. Опоненти реформи вийшли на демонстрації до Сейму, палацу Президента та Вищого суду. Його назвали «протест світла» – учасники тримають у руках білі троянди або свічки як символ супротиву темряві. 

Врешті, 24 липня Дуда наклав вето на два закони, що давали уряду контроль над судовою владою.

Щоправда, криза зіграла на користь владі: довіра до PiS виросла.

Були й інші політичні скандали?

Так, команда провладної партії PiS активно взялась до роботи над так званими «добрими змінами» і запропонувала ініціативи, які викликали жваве обговорення у суспільстві, а іноді спричиняли акції протесту.

Першим суперечки викликав т.зв. «малий закон про медіа» (підписаний у січні 2016 року). Він починав реформу суспільних мовників Польщі – каналу TVP, суспільного радіо та інформаційної агенції PAP. Із «суспільних» вони перетворювалися на «національні»: зміна статусу передбачила збільшення контролю над медіа.

Влітку 2016 року було створено Раду національних мас-медіа. Цей орган обирає Сейм (трьох членів) і Президент (двох членів). Рада має право призначати чи звільняти співробітників національних медіа. Також Рада контролює їхню роботу: не надає конкретні темники, але слідкує за «балансом тем», за тим, як медіа культивують національні традиції, патріотизм та національні цінності. Однією з ініціатив ради стало виокремлення історії Польщі як пріоритетної теми. Уряд достроково припинив повноваження попереднього керівництва «суспільних» медіа, призначивши нових керівників.

Майже одночасно із «малим законом про медіа» влада розробляла новий закон про стеження за громадянами. Він впорядковував доступ спецслужб до телекомунікаційних даних громадян. Тепер з дозволу суду силовики отримали дозвіл на стеження, прослуховування, вивчення кореспонденції, доступ до пошти та отримання даних із будь-яких носіїв (зокрема комп’ютерів і телефонів) та можуть стежити за особами протягом 18 місяців. Закон набув чинності у лютому 2016 року.

У червні того ж року запрацював ще один закон, пов’язаний із спецслужбами. Це так зване «антитерористичне законодавство». Наприклад, документ дозволив затримувати осіб на 14 діб (замість 48 годин раніше) за згодою суду. Представити обвинувачення спецслужби можуть навіть на 14-й день. Змінилися правила діяльності правоохоронцям у зоні, де визнано терористичну загрозу. Так їм дозволили цілодобово проводити обшуки та затримувати підозрілих осіб: їх помешкань, одягу, особистих речей та території, де людину затримано. Раніше силовики могли це робити із шостої ранку до десятої вечора. На це потрібен лише наказ прокурора. Іноземці, які, на думку правоохоронців, загрожують безпеці Польщі чи її громадян, можуть негайно депортувати із країни. Введено обов’язкову реєстрацію телефонних карток.

У понеділок 3 жовтня 2016 року тисячі жінок у найбільших містах Польщі взяли відпустку за власним бажанням і вийшли на акцію під назвою Czarny protest. Вони вдягли чорне, що мало символізувати жалобу за їхніми правами. Такою була реакція на ініціативу PiS зробити законодавство щодо абортів більш жорстким. У Польщі вже заборонене дострокове переривання вагітності. Аборт можна робити лише тоді, коли є безпосередня загроза життю жінки, коли жінка завагітніла внаслідок згвалтування, і коли плід має серйозні вади. PiS пропонувала залишити можливість аборту лише у разі загрози життю матері. Але через численні протести Анджей Дуда так і не підписав закон.

Резонансною була також ініціатива PiS, запропонована у листопаді 2016 року. Тоді нову хвилю протестів спричинив проект закону, що надавав першочергове право на демонстрації владі та церкві. Якщо Президент, уряд чи Костьол вирішує провести акції в одному місці та в один час з іншими організаціями, то останні мають перенести свої демонстрації на пізніше чи до іншої локації. Навіть якщо влада чи церква пізніше повідомляють про свої демонстрації. Сейм ухвалив зміни на початку грудня.

Підігріла ситуацію ініціатива влади змінити правила роботи журналістів у Сеймі. Зокрема пропонували обмежити час відео та фотозйомки, надати право роботи у парламенті лише п’ятьом ЗМІ та заборонити заміну журналістів протягом сесії. На знак протесту проти цього Platforma Obywatelska заблокувала трибуну Сейму, тож члени Prawo i Sprawiedliwość зібралися в іншому приміщенні. Там депутати від провладної партії прийняли декілька законів, зокрема і бюджет Польщі на 2017 рік, голосуючи з рук. 17 і 18 грудня журналістам взагалі заборонили входити до парламенту. Однак через протести на початку січня PiS відмовилася від змін до регламенту роботи медіа у Сеймі.

Тоді активісти Komitetu Obrony Demokracji не припиняли пікет під Сеймом протягом декількох днів і ночей, а члени парламентської фракції Platforma Obywatelska провели Різдвяні свята у сесійній залі Сейму. Хоча головна протестна активність тоді йшла від журналістів: редакції Gazeta Wyborcza, Newsweek Polska та TVN24 майже у повному складі виходили на демонстрації.

Варто зауважити, що певна частина консервативних поляків підтримувала ініціативи нової влади і під час усіх цих подій опозиція не була самотня у своїх акціях. Майже завжди альтернативні демонстрації на захист «добрих змін» у Польщі влаштовували прибічники PiS, як «Марш свободи і солідарності» у грудні 2015, чи виступи «проти комуністів, злодіїв і перешкод добрим змінам» у грудні 2016.

Як на ці дії відреагував Євросоюз? Чи погіршилися стосунки ЄС та Польщі?

Схоже, що так. Перші дії PiS викликали негативні оцінки депутатів і чиновників ЄС. Тодішній Президент Європарламенту Мартін Шульц назвав дії польської влади щодо Конституційного суду «путінізацією Європи». У січні 2016 року депутат CDU/CSU (партії Ангели Меркель) Фолькер Каудер навіть запропонував ЄС ввести економічні санкції проти Варшави. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заявив, що його країна не підтримує цієї ініціативи та заблокує її. Прем’єрка Польщі Беата Шидло жорстко відповіла на заяви німецьких політиків: «Ці атаки покликані послабити нас, змусити погодитися, як це робили наші попередники…  польсько-німецькі відносини мають ґрунтуватися не на домінуванні, а на партнерстві…».

Знову про санкції щодо Польщі у ЄС заговорили влітку 2016 року. Тоді віце-президент Єврокомісії Франс Тиммерманс надіслав листа Анджею Дуді із проханням вирішити суперечності із Конституційним судом. Ситуацію погіршувало і фактичне самоусунення Варшави від вирішення проблеми із сирійськими біженцями. Польський уряд відмовився приймати їх, хоча план Ангели Меркель передбачав рівномірне розподілення сирійців, які тікають від війни, між усіма країнами ЄС.

Непоміченими у Брюсселі не лишилися і протести у грудні 2016 року. Щоправда, головна активність серед єврочиновників йшла від колишнього прем’єр-міністра Польщі та голови опозиційної партії Platforma Obywatelska, а нині очільника Європейської Ради Дональда Туска. Він подякував медіа та опозиції за протести і застеріг владу від обмеження свобод.

Останнім критиком офіційної Варшави із Заходу став новий Президент Франції Емманюель Макрон. Спершу тоді ще кандидат у президенти розлютив польський МЗС, назвавши голову PiS Ярослава Качинського «лідером режиму, що підтримує лідерку ультраправих у Франції Марін Ле Пен нарівні із Володимиром Путіним». Далі він заявив, що відстоюватиме введення санкцій проти Польщі, якщо стане Президентом Франції. Мовляв, коли країна не поважає правила та цінності Об’єднаної Європи, то щодо неї мають бути застосовані обмеження.

Зрештою у червні на саміті ЄС у Брюсселі Макрон ще раз підтвердив, що існує криза у стосунках об’єднання із державами Східної Європи. «ЄС – не супермаркет. Це спільна доля. Він послаблюється, коли погоджується із відкиданням своїх принципів. Країни Європи, які не поважають правила, повинні зустрітися із політичними наслідками. І це не тільки східно-західна дискусія», – так французький лідер прокоментував те, що Польща, Словаччина, Чехія та Угорщина досі не погодилися приймати біженців із Сирії, як це роблять інші країни Об’єднаної Європи.

У чому проблема з біженцями?

У польському уряді досі не погодилися долучитися до вирішення мігрантської кризи. Влада Польщі час від часу говорить, що її громадяни не хочуть приймати у своїй країні біженців із Сирії. Прем’єр-міністр Польщі Беата Шидло навіть заявила, що польська держава прийняла достатню кількість людей, які тікали від війни на Донбасі, коли у Європі ніхто не хотів їм допомогти. Зрештою вже у червні цього року Анджей Дуда, захищаючись від закидів із Брюсселю, сказав, що Польща може провести референдум щодо прийому біженців. Щоправда, на думку президента він може відбутися разом із парламентськими виборами 2019 року, а його результат вже очевидний – поляки не підуть на це.

То Польша може навіть вийти із ЄС?

Навряд. Реакція Брюсселя на політичні кризи та відмову приймати біженців, звісно, внесла холодок у стосунки ЄС та Польщі. І слід визнати, що заяви про втручання європейських політиків у внутрішні справи Варшави та надмірну роль європейської адміністрації доволі часто лунають від польських лідерів (як от слова маршала Сейму Марека Кухцінські про ЄС як про супердержаву на форумі у Трускавці торік). Але цей євроскептицизм від правлячої партії PiS поміркований.

По-перше, у Польщі зараз немає політичної сили, яка однозначно виступала б за вихід країни із ЄС. Європейська ідентичність – один із принципів, від якого відштовхувалася Солідарність, борючись із комуністичним режимом. Стосовно цієї сторінки історії у наших сусідів панує повна згода.

По-друге, владна партія Польщі зараз намагається переглянути геополітичну роль країни. Директор центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції Ужгородського національного університету Ігор Тодоров говорить, що офіційна Варшава всіляко намагається зменшити вплив ЄС на свої рішення, демонструючи на внутрішній арені, що для вирішення проблем їй не потрібні жодні союзи чи зовнішня допомога. Але водночас Польща хоче збільшити свій вплив в Об’єднаній Європі, ставши однією із провідних країн Старого Світу. Польський політолог Адам Лельонек із «Центру аналізу пропаганди та дезінформації» пояснює, що «PiS» хоче побудувати консервативну державу, що буде сильним регіональним лідером.

По-третє, прагматична складова у стосунках із Брюсселем поки не дає Варшаві говорити про вихід із євроспільноти. 2015 року Польща віддала 3,7 мільярди євро до бюджету ЄС, натомість отримала звідти 13,3 мільярдів євро. 

Навіть в Україні говорили про проблеми польської економіки. Вона справді переживає важкі часи?

У травні минулого року в українських медіа з’явилася новина про те, що польська економіка вперше за декілька років перестала зростати: реальний ВВП у першому кварталі 2016 року впав на 0,1% у порівнянні із попереднім кварталом, що змусило МВФ переглядати прогнози щодо економічних успіхів Польщі. Економіст Центру соціально-економічних досліджень (CASE Poland) Кжиштоф Гловацьки говорить, що для аналізу варто брати ширші дані. Адже загалом 2016 року ВВП Польщі не скоротився. Але його зростання було меншим, ніж очікували: 2,7% замість 3,6%, прогнозованих МВФ. На початку 2017 року цей показник вже становив 4%. Відтак, за даними Світового Банку, ВВП Польщі незмінно зростає із 1992 року.

Але Кжиштоф Гловацьки говорить, що це не привід думати, що у польської економіки немає проблем. Сам економіст пов’язує їх із теперішньою владою країни. Минулого року на 5,5% скоротилися інвестиції у польське господарство. І якщо державні вкладення зменшилися через зміну бюджетної політики у всьому ЄС, то приватні, на думку експерта, впали через рішення PiS.

«Уряд провадить дії поза правом, наприклад, незаконне призначення суддів до Конституційного суду, прийняття рішень на догоду президенту PiS Ярославу Качинському, серйозне обмеження свободи слова у суспільних медіа, спроби контролювати суди тощо. Такі дії послаблюють верховенство права, підривають правову визначеність і зменшують стабільність, відлякуючи інвесторів удома та з-за кордону. Словом, вони усунули фактори, які були головними драйверами польського економічного дива», – пояснює Кжиштоф Гловацьки.

Економіст говорить, що теперішній уряд Польщі приймає безвідповідальні економічні рішення. Минулого року влада знизила пенсійний вік із 67 років до 65 у чоловіків і 60 у жінок. Також влада запустила програму 500+: щомісяця виплачує щонайменше 500 злотих родинам, у яких більше, ніж одна дитина. За словами Кжиштофа Гловацького, ці рішення дуже дорого коштували польському бюджету (на 500+ 2017 року піде приблизно 25 мільярдів злотих (це 6,5% від загальних видатків із бюджету Польщі на 2017 рік – 384,8 мільярдів злотих). Мовляв, це ставить під загрозу стабільність державних фінансів.

Також експерт зазначає, що великою проблемою залишається неефективна податкова система Польщі, що досі є однією з найбідніших у ЄС. Зрештою, великим викликом, який може поставити під загрозу майбутнє економіки наших сусідів, є демографія: польська нація стрімко старіє.

На ці ж проблеми – зменшення приватних інвестицій, слабкість податкової системи та демографічну кризу – минулого року звертала увагу місія МВФ у Польщі. Вона хвалила польський уряд за реформування фіскальної системи, але також очікувала адекватного вирішення двох інших питань. Представники міжнародної організації зазначають: в економіці Польщі немає термінових загроз, але перспективи розвитку господарства країни нечіткі. Скоро може виявитись нерівномірність розвитку польських територій і майнове розшарування суспільства, що стають дедалі помітнішими.

Адам Лельонек говорить: у Польщі тривають серйозні суперечки довкола результатів економічних реформ 1990-х років. Одним із поганих наслідків тих змін стала залежність країни від зовнішнього капіталу. Мовляв, Польща вберегла себе від олігархів, але позбавила потужних підприємств. Експерт говорить, що його країна стає постачальником для німецьких компаній (на Німеччину припадає 27% польського експорту).

 

Як Польща шукає виходу із політичної кризи?

Польська журналістка та письменниця Катажина Квятковська-Москалевич говорить, що дії теперішньої влади Польщі можна виправдовувати політичною або економічною доцільністю. Але вони все одно становлять загрозу тому, що було зроблено у країні після повалення комуністичного режиму, становлять загрозу демократії. На її думку, найстрашніше те, що більшість населення підтримує рішення PiS. Щоправда, вона додає, що до такої реакції громадян призвели дії попередньої влади: PO була замішана у декількох корупційних скандалах, на які не було адекватної реакції.

Адам Лельонек не поділяє такої позиції: мовляв, у Польщі немає проблем із демократією, а є проблема журналістської об’єктивності. Йдеться про те, що дії PiS представляють як узурпацію влади та наступ на свободи або члени опозиції, або журналісти ліберальних видань – як Gazeta Wyborcza чи Newsweek Polska. Експерт же пропонує звернути увагу на період правління PO: маніпуляції із законодавством і фактами, за його словами, відбувалися і тоді. Але преса мовчала про ті випадки.

Адам Лельонек зазначає, що перед закінченням своєї каденції PO незаконно призначила трьох суддів Конституційного суду. Що після приходу до влади у 2007 ця політична сила так само змінила склад керівництва суспільних мовників. Що закон про стеження розробляла саме PO, а PiS його критикувала; тепер політичні сили помінялися місцями. Що саме PiS, а не PO, розпочала наймасштабнішу антикорупційну операцію у новітній історії Польщі: під слідство потрапили близько 500 політиків і чиновників.

Колишній журналіст і менеджер Gazeta Wyborcza, а нині дослідник медіа у Гарвардському університеті Гжегож Пєхота стверджує, що для розуміння теперішньої Польщі замало аналізувати конкретні проблеми. Те, як сторони, як різні ЗМІ звинувачують одне одного у їх виникненні, говорить про великий розрив у польському суспільстві.

«Це історія про різні очікування. Хтось цілком задоволений, якою є країна тепер. І він говорить, що якщо комусь вона не подобається, то це його проблеми. Хтось хотів, щоби вона була зовсім іншою. Але його сподівання не виправдалися», – резюмує Гжегож Пєхота. 

Журналістка української служби «Польського радіо» Олена Бабакова говорить про дві Польщі, які зараз не можуть порозумітися одна з одною: люди бойкотують неприємні для себе медіа, святкують різні свята, вдягають партійну символіку навіть не у дні мітингів.

«Напруження, яке відчувається у польському суспільному та політичному житті, є не просто результатом поділу на правих і лівих, або лібералів і консерваторів, що є нормальною практикою в демократичних країнах. Йдеться навіть не про підтримку чинного уряду ПіС чи колишньої правлячої команди з Громадянської платформи. Предмет суперечок — не останні пара років, а вся історія країни, починаючи з 1989-го. І тут поляки чітко поділилися на дві групи», – пише Олена Бабакова. 

Для одних Лєх Валенса – легенда, для інших – зрадник, який продався комуністичним спецслужбам. Для одних реформи Бальцеровича – запорука успіху, для інших – розорення працівників. Для одних партнерство із Німеччиною – гарантія стабільності, для інших – зрада національних інтересів. Світська держава також сприймається по-різному у католицькій Польщі: це або крок до цивілізованого світу, або спроба нав’язати чужі норми.

Польський журналіст «Дзеркала тижня» Якуб Логінов пише, що теперішній Польщі бракує політичної ініціативи. Країна впевнено крокує до двопартійної системи: із 2005 року перші два місця на парламентських і президентських виборах посідають представники PiS або PO. Такий розклад сил збережеться щонайменше до 2019 року, коли будуть наступні парламентські вибори.

Якуб Логінов зазначає, що альтернативою могла б стати партія 45-річного польського банкіра Ришарду Петру Nowoczesna («Сучасна»). Після виборів 2015 року до неї почали переходити політики із PO. Але під час парламентської кризи у грудні 2016 року, Ришард Петру, підтримавши протестувальників і закликавши владу припинити наступ на свободу слова, на Різдво поїхав відпочивати на Мадейру. Водночас політики із PO провели усі свята у залі парламенту. У грудні 2016 у Nowoczesna було 20% підтримки і друга позиція після PiS. Цьогоріч у травні рейтинг партії Петру спустився до 7,9% – четверта сходинка (в обидвох випадках опитування проводила агенція IBRIS).

Якуб Логінов говорить, що Nowoczesna стала запорукою реформування PO: туди повертаються члени, які хочуть змін. Тим паче, що команда Петра Раду пропонувала реальні нові ідеї, а не була просто «анти-Качинським». Але нові пропозиції у політиці актуальні для молодших поляків (старші визначилися із своїм ставленням до реформ 1990-тих і теперішніх партій). Поки їхні голоси виграли праві партії: PiS, Kukiz’15 та Korwin. Наступним здобувачем зможе стати той, хто не заплямує себе зв’язками із теперішніми польськими політиками чи принципами.

Наші джерела

Готуючи цей текст, ми скористалися наступними матеріалами:

Володимир Прядко «Реформи Бальцеровича – їм уже 25 років» / Польське радіо, 28 січня 2015

Alex Duval Smith and Julian Borger «Poland: Lech Wałęsa warns against ‘undemocratic’ curbs on court» / The Guardian, 23 December 2015

Розалія Романец, Ганна Бєднова «Медіаполітика нового польського уряду: наступ на свободу ЗМІ» / Deutsche Welle, 25 грудня 2015

Олена Бабакова «Дві Польщі» / Historians, 6 червня 2016

Якуб Логінов «Польща: повернення до двопартійсності?» / «Дзеркало тижня», 2 червня 2016

«У Польщі немає загрози демократії, є загроза журналістській об’єктивності», – інтерв’ю з Адамом Лельонеком / Zaxid.net, 2 лютого 2016

Юрій Савицький «Новий Президент Польщі Анджей Дуда підтримує Україну» / 25 травня 2015

Юрій Савицький «Досвід для України. У Польщі – 25 мільярдерів, майже 17 тисяч мільйонерів і жодної кишенькової партії олігархів» / «Радіо Свобода», 31 жовтня 2016

Tomasz Sąsiada «Wzrost PKB Polski w 2017 roku. MFW podał nowe prognozy» / Money.pl, 18 maja 2017

Matthew Goodwin and Thomas Raines «European disunion» / Politico, 20 June 2017

Poland: statistics / World Bank Data

А також поговорили із:

Польською журналісткою і письменницею Катажиною Квятковською-Москалевич

Колишнім журналістом і менеджером «Gazety Wyborczej», а нині дослідником медіа у Гарвардському університеті Гжегожем Пєхотою

Головним редактором польського видання журналу «Newsweek» Томашем Лісом

Директором польської фундації «Центр аналізу дезінформації та пропаганди», політологом Адамом Лельонеком

Економістом Центру соціально-економічних досліджень (CASE Poland) Кжиштофом Гловацьки

Головою центру глобалістики «ХХІ» Михайлом Гончаром

Директором центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції Ужгородського національного університету Ігорем Тодоровим

Головне фото: Протест опозиції у Польщі у 2015 році (Wikimedia Commons)

Це – одиннадцятий текст із серії публікацій “Все можна зрозуміти”. Наприкінці 2016 року ми провели фандрейзинг, щоб створити серію із 30 текстів, що пояснюють складні речі простими словами. Дякуємо вам за підтримку. Ми вітаємо відгуки та побажання щодо тем.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *