lustrum-10

Тарас Шевченко: подорож до Канева на могилу поета 

Текст: Світлана Моренець

Зеленський не відвідав могилу Шевченка в Каневі в день народження поета, тому це зробила я. Можливо, одного дня ви теж захочете навідатися до Тараса, й цей маленький путівник стане вам у нагоді.

Ще у школі я мріяла поїхати в Канів. Тоді я пережила чимало олімпіад імені Шевченка. Кобзар увірвався в моє життя: я читала його вірші вдень, слухала поеми в навушниках вранці й перед сном, а довгими ночами вчила біографію поета  здається, я знала її краще, ніж сам Тарас. Мине багато років, перш ніж я візьму фотоапарат і вирушу на станцію Видубичі в Києві.

Знімок екрана 2020-03-10 о 151514

Тут на автовокзалі можна придбати квиток до Канева за 129 гривень. Маршрутка їздить раз на годину-півтори, тому доводиться почекати.

Небо затягує сірими хмарами, моросить дощ  одяг швидко мокне. Але відважні не здаються, тому я впихаюся в переповнену маршрутку. У цю мить думаю, що всі ці люди їдуть саме до могили поета  сьогодні ж 9 березня, як не як. 

“І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.”

До Канева їхати дві з половиною  три години. Чула, що сюди можна ще дістатися з пересадками на електричках за 30 гривень, але це заняття для тих, хто має багато часу. Щоб налаштуватися на потрібну хвилю, вмикаю поему “Кавказ”. Наступні три години маршрутку підкидає на кожній ямі. 

Шевченко вмирав важко: через ускладнення застуди його постійно мучили болі в грудях. В останню ніч він майже не міг говорити. Останнім бажанням поета було спуститися з другого поверху своєї квартири на перший, у якому розміщувалася його майстерня. Коли Тарас спустився вниз, він упав і помер. 

“Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові!? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерніх гарячих сльоз!
А батькових, старих, кривавих!
Не ріки — море розлилось,
Огненне море!”

Автовокзал у Каневі виглядає новим і сучасним  скляні стіни, модні таблички, але до туалетів, очевидно, руки не дійшли. Щоб дістатися до Тарасової гори, треба вийти з автовокзалу й нікуди не звертати: волочу ноги хвилин п’ять аж до перехрестя. Тут потрібно чекати маршрутку, яка раз на годину їздить до гори. Таємничого розкладу я ніде не зайшла, тому голодними очима дивлюся на кілька машин таксі, що стоять навпроти. Врешті-решт, жахлива погода перемагає, й я сідаю в машину.

Знімок екрана 2020-03-10 о 15.22.20

О, слава канівським таксі! За 46 гривень мене підвозять прямо до сходів, які оточили продавці сувенірів  голови Шевченка на магнітах, на картинках, на дерев’яних яйцях, на брелках, на на на… Навіть не знаю, чи сподобалося б таке божевілля Тарасу. Може, він не хотів цієї слави, цих ікон з його обличчям, яких більше, ніж образів святих. Деякі продавці збирають нерозпроданий товар  пік продажів був вранці, коли люди несли до могили квіти. Я ж приїхала сюди о 4 дня.  

Знімок екрана 2020-03-10 о 15.23.39

“За кого ж ти розіп’явся,
Христе, сине божий?
За нас добрих, чи за слово
Істини… Чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед образом твоїм
Неутомленнії поклони
За кражу, за войну, за кров…”

Кажуть, що в 1859 році, після 12-річного заслання, Шевченко теж тут бував. Він блукав Канівськими горами, насолоджувався краєвидами та мріяв побудувати собі тут хату. Шевченко навіть відміряв ділянку під своє обійстя та намалював кілька проектів власної домівки. Але йому не пощастило: поета знову відправили в Санкт-Петербург, заборонивши приїжджати на Батьківщину. Через два роки Тарас помер. На чужині.

“Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.”

Знімок екрана 2020-03-10 о 15.25.46

Піднімаюся сходами, на перилах яких де-не-де написані цитати поета. Повз проходить група людей, жартують про коронавірус. Мабуть, тому тут так порожньо. До пам’ятника Шевченку треба пройти майже 400 сходинок. Десь із колонки лунає “Мелодія” Скорика, а після неї  гра бандуристів.

Спершу Тараса Шевченка хотіли поховати в Києві, потім біля Успенського собору в Каневі, але вірний друг Шевченка  Григорій Честахівський — наполіг, щоб заповіт поета був виконаний: Шевченко ще за життя мріяв про “тихе пристанище і спокій коло Канева”. Кобзаря перепоховали на Чернечій горі 22 травня 1961 року. Із того часу її називають Тарасовою. 

Знімок екрана 2020-03-10 о 15.26.44

За деревами спить Дніпро, на воді немає ні хвилі. Хотіла б я побачити, як він реве та стогне,  принаймні, Шевченко про це так гарно розказував! 

“Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.”

Він стоїть обличчям до Дніпра, милується краєвидами, про які благав у заповіті. Суворий, із вусами, постарілий від нелегкої долі. Принаймні, таким його зобразили в пам’ятнику. Мармурова плита обкладена квітами, кілька людей фотографуються, але загалом тут тихо й самотньо. Шевченка привезли сюди вже в домовині, тому він так і не побачив, як здійснилася його мрія. А, може, все бачив, та й досі дивиться: на Дніпро, на розстріли людей на Майдані, на війну. Дивиться й горює за свою неньку-Україну. 

Знімок екрана 2020-03-10 о 15.27.37

“Все покажем! Тільки дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми мурувати,
Кайдани кувати —
Як і носить!.. І як плести
Кнути узлуваті, —
Всьому навчим! Тільки-дайте
Свої сині гори
Остатнії… бо вже взяли
І поле і море.”

Знімок екрана 2020-03-10 о 15.29.03

Ледь встигаю на останню маршрутку до Києва, яка відправляється о 18:30. Стукіт дощу по вікнах заколисує, всередині  темно й тихо. Хотілося б вірити, що Тарас теж спокійно спить, а сняться йому сині гори, синій Дніпро й рідна Україна.  

Знімок екрана 2020-03-10 о 15.29.41

inside text banner 2

Читайте також 10 фактів про Шевченка, які не згадували у школі.

А ще До дня народження Лесі Українки: 18 пісень на вірші українських поетів.

Facebook Comments