Pexels.com

Українське кіно: зрада чи перемога? Розбираємося

Текст: Христина Гаврилюк

Останні кілька років були дуже плідними для сучасного українського кіно, а надто 2017 рік. Так багато українці ще не знімали. Проте критики справедливо зауважують, що кількість не означає якість. Українське кіно неприбуткове, а часом і не самоокупне. Ми спробували розібратись, український кінематограф – це зрада чи перемога.

З чого все починалось?

З того, що кіно взагалі українець винайшов. Серйозно. Йосип Тимченко розробив прототип сучасного кінознімального апарату ще у 1893 році, аж за два роки до знаменитого відкриття братів Люм’єрів.

А сам український кінематограф бере початок з історичних фільмів. Вже на початку 20-го століття вийшли «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», «Наймичка», «Богдан Хмельницький».

В радянський період розпочала діяльність Київська кінофабрика. Особливу роль у становленні українського кіно відіграли фільми Олександра Довженка «Звенигора» , «Арсенал», «Земля».

За  часів Другої світової війни кіно зазнавало ідеологічних обмежень. Так, кіноповість «Україна в вогні», присвячена долі простих українців у війні, була заборонена Сталіним для друку і для екрана.

Хоча українське кіно розглядалось як частина радянської кіноіндустрії, 60-ті роки прийнято вважати початком українського «національного» кіно. В цей час з’являються стрічки, які розпочали унікальний феномен «українського поетичного кіно».

Розпад Радянського Союзу супроводжувався розпадом кіноіндустрії. З отриманням незалежності постало питання, чи зможе Україна творити власне кіно тепер.

І що, змогла? Що з кінематографом зараз?

Це був той ще шлях. Треба визнати, що за останні роки українське кіновиробництво таки стало динамічнішим. Але поки мова йде про кількісні показники, які згодом повинні перейти в якісні. Треба знімати багато фільмів, щоб привчити українців до українського кіно. Так, саме привчити, адже раніше вітчизняного кіно було так мало, що воно просто губилося в адаптованому Голлівуді і низькоякісному, зате дуже масовому російському продукті.

Останнім часом суттєво на кінематограф вплинуло те, що нове законодавство забороняє присутність російських фільмів на телеекранах і частково забороняє кінопоказ у великих кінотеатрах. Так, доля російських фільмів в українському прокаті скоротилась з 20% в 2013 році до 3% цього року. Ось так парадоксально в Україні з’явилась ніша для українського кіно.

На кіновиробництво фільмів цьогоріч держава виділила півмільярда гривень. Це не багато. Але це вдвічі більше, ніж минулого року. Кінобюджет розподіляється між глядацькими і фестивальними стрічками. Наразі для Держкіно пріоритетними є фільми для масової аудиторії. Отож, вперше за українську кіноісторію, з’являються комерційно орієнтовані кінопродюсери.

Втім і фестивальникам і комерційним українським кіновиробникам рости, м’яко кажучи, є куди. Хоч фестивальні фільми вже отримують міжнародні нагороди, на кіно в Україні ще й близько не заробляють.

То українське кіно збиткове? Чому?

Є кілька причин.

По-перше, українці мало ходять на українські фільми, та й взагалі, відносно мало ходять в кіно. Якщо взяти все населення країни і поділити його на кількість проданих квитків, то вийде, що середній українець ходить в кіно раз на два роки, за словами голови Держкіно Пилипа Іллєнко.

Та й навіщо ходити в кіно, якщо піратство, тобто нелегальне завантаження фільмів з мережі, в Україні дуже розвинене і фактично не переслідується. Це впливає на загальну культуру споживання.

По-друге, наш кінематограф має недостатньо медіапідтримки. По-друге, ніде правди діти, бюджетів фільмів ледь вистачає на зйомки, а на рекламу їх немає зовсім.

По-третє, власники кінотеатрів з недовірою ставляться до вітчизняного продукту. Своєю чергою, кінотеатрів в Україні небагато, і фільми просто не доходять до аудиторії в невеликих містах.

То скільки в нас кінотеатрів?

В Україні функціонує близько 380 кінозалів, обладнаних сучасною апаратурою. Через тимчасову окупацію Криму та військову агресію Російської Федерації на сході України було втрачено щонайменше 82 кінозали. Для порівняння, в Чехії з ії десятимільйонним населенням є 1000 кінозалів, а у Франції – більше 5000.

Це ясно, а що там в нашому законі про кінематограф? Він ок?

Останнім часом він значно покращився. Навесні Верховна Рада ухвалила закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні». Закон передбачає пряму державну підтримку кіновиробництва. Це означає, що держава надає до 80 % коштів від загальної вартості виробництва фільму,  до 50% – на виробництво телесеріалів. На 100% держава фінансуватиме дебютні, просвітницькі, авторські, дитячі, експериментальні, анімаційні фільм. Звичайно ж, після пітчингу.

Крім того, запроваджується система рібейтів – повернення частини витрат іноземним інвесторам. Їм можуть повернути близько 17% від бюджету фільму за умови виробництва фільму на території України.

Важливим моментом є те, що законом передбачаються заходи щодо боротьби з інтернет-піратством, зокрема, блокування піратського контенту.

Повноцінно закон запрацює з 1 січня 2018 року.

До слова, попередня редакція закону передбачала, що держава фінансує в кращому випадку до 50% кошторису фільму та  зовсім не передбачала відповідальності за кінопіратство.

А пітчинг – це що таке?

Пітчинг – це представлення та захист ідеї кінофільму перед потенційними інвесторами, державою або приватними продакшенами.

Відбір проектів на державне фінансування в Україні передбачає два етапи. На першому етапі вичитуються сценарії, частина яких відсіюється. На другому етапі кінопроекти презентують перед експертною комісією, яка виставляє бали і рекомендує до фінансування Держкіно. Другий етап державного відбору – це і є пітчинг.

А як там з нашою кіноосвітою? Чи підростають нові Довженки?

Ну як сказати. У нас, аби чогось досягти в кіно, потрібно справді мати талант, який не бачить перешкод.

В Україні майже відсутня кіноосвіта для дітей та підлітків. Курси і гуртки, де дитина може вивчати кіно як предмет, тільки почали з’являтись. Тим часом в багатьох країнах Європи існує велика кількість дитячих освітніх ініціатив в сфері кіно.

З вищою освітою приблизно та сама ситуація. В Україні досі не існує школи кіновиробництва. Навіть, у відомому інституті Карпенка-Карого не сформована єдина методологія викладання, а нові практики і технології кіновиробництва у нас досі не апробовані. Тут навчання носить більш академічний характер, аніж практичний, як це прийнято в Європі та США.

Закордоном наш кінематограф теж сприймають не дуже?

Та ні, не все так погано. Українські делегації беруть участь у роботі найбільших міжнародних кінофестивалів – у Каннах, Берліні, Карлових Варах, Таллінні. На всесвітньо відомому кінофестивалі Берлінале-2016 в Німеччині Україна представила цілих шість кінострічок. Дні українського кіно проводяться в світових столицях. Права на показ українських фільмів продаються закордон.

Минулого року українські фільми отримали чимало міжнародних нагород. Так, стрічка режисера Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці» отримала приз екуменічного журі Міжнародного кінофестивалю Мангейм-Гейдельберг та стала найкращим художнім фільмом 4-го Індійського міжнародного кінофестивалю.

Картина Альони Дем’яненко «Моя бабуся Фані Каплан» визнана найкращим іноземним фільмом на London Crystal Palace International Film Festival. Документальний фільм Анастасії Харченко «Бекендор» здобув головну нагороду в номінації «Фільми про охорону природи/навколишнього середовища/дикої природи» на Міжнародному кінофестивалі  CreActive International Open Film.

Кінокартина «Жива ватра» режисера Остапа Костюка отримала приз за найкращу операторську роботу на американському конкурсі Salem Film Fest 2016.

Цьогорічний українсько-італійський фільм режисера Андреа Маньяні “Ізі”, який щойно вийшов в широкий прокат, отримав престижну премію швейцарських критиків Boccalino d’Oro у категорії “Найкращий актор”, а короткометражка “Випуск 97” Павла Острікова став найкращим короткометражним фільмом за версією Молодіжного журі на міжнародному кінофестивалі у швейцарському Локарно. Психологічна драма “Стрімголов” Марини Степанської ще не встигла вийти в прокат, а вже перемогла у секції Comming Soon New Talents Вільнюського міжнародного кінофестивалю та отримала шанс бути показаною на Каннському кінофестивалі.

Нагород чимало…Ба більше, є високі шанси отримати ще. Проте говорити про бренд українського кіно в світі наразі – рано.

А з чого почати вивчення українського кіно? Які у нас найуспішніші фільми?

Незважаючи на всі українські кіно-негаразди, всіх і не перелічити. Тому почніть, мабуть, з тих,  які стали відомими на увесь світ.

З найвидатніших досягнень можна назвати фільм «Земля», який у 1958 році на всесвітній виставці у Брюсселі назвали однією з дванадцяти найкращих картин усіх часів і народів.

Фільм «Тіні забутих предків» , відзнятий ще в 1964 році, отримав 39 міжнародних нагород та 28 призів на кінофестивалях у двадцять одній країні світу.

«Пропала грамота» 1972 року з талановитим Іваном Драчем та зірковим Іваном Миколайчуком вважається одним з найкращих психологічних фільмів про український дух і залишається актуальним поза часом.

«Мамай» Олеся Саніна 2003 року став першим україномовним фільмом, який представляв Україну на премії «Оскар». Інший фільм цього режисера «Поводир» став найкасовішим українським фільмом.

З останніх досягнень – «Незламна», фільм 2015 року про українську жінку-снайпера, при бюджеті в 5 мільйонів доларів отримала в світовому прокаті 9 мільйонів.

Цього року вийшло кілька фільмів. Вони були нічого?

Якщо слідкуєте за українськими новинками, то мали оцінити фільм «Рівень чорного» про драматичну історію людини, яка знаходить в собі сили перебороти всі життєві випробування. Стрічка висунута від України на «Оскара» в номінації «Найкращий іноземний фільм». Одночасно з «Рівень чорного»  з’явилась сімейна комедія «DZIDZIO Контрабас» Олега Борщевського про жагу до легких грошей.

Резонансним став історичний фільм Зази Буадзе «Червоний». За сюжетом, двоє українців, які воювали за різні ідеали, домовляються між собою, щоб підняти повстання в таборі. Фільм за перші дні прокату зібрав 1,5 млн грн.

Якщо ці вже встигли подивитись, то зовсім недовго залишилось чекати на прем’єри психологічної драми «Стрімголов», комедії «Припрутні» та героїчної драми «Кіборги».

То чи є розвиток?

Можемо гордо сказати, що є. Українське кіно стає тенденцією, а не виключенням. За даними Держкіно, станом на зараз тільки за державної підтримки у виробництві перебуває більше 100 фільмів.

Минулого року в прокат вийшла рекордна кількість вітчизняних фільмів – 30. Цього року їх має стати ще більше. Для порівняння, в 2010 році в кінотеатрах не показали жодного українського фільму.

Джерела: заступник голови Держкіно Сергій Неретін, кінорежисер Любомир Левицький, Закон про кіно є революційним навіть у новій редакції Детектор медіа, Верховна Рада ухвалила закон про державну підтримку кінематографії в Україні – УНІАН,  Голова Держкіно Пилип Іллєнко: У світі формується уявлення, що українське кіно відродилося – Українська правда,Чого бракує українському кіно? RE:ФОРМА – Громадськe, Українські фільми, що вийдуть і вже вийшли в прокат у 2016-2017 роках– Тиждень, Десять українських фільмів отримали нагороди міжнародних конкурсів в 2016 році – Телекритика.

Це – сімнадцятий текст із серії публікацій “Все можна зрозуміти”. Наприкінці 2016 року ми провели фандрейзинг, щоб створити серію із 30 текстів, що пояснюють складні речі простими словами. Дякуємо вам за підтримку. Ми вітаємо відгуки та побажання щодо тем. Інші тексти – тут.

Головне фото: Pexels.com

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *