13613121_1759200921031387_8051565537519136014_o

Atlas Weekend: Что нам понравилось, а что – нет

Трехдневный фестиваль Atlas Weekend стал главным событием недели, переплюнув по обсуждаемости концерты RHCP и Muse. Фестиваль собрал много критики: выступления артистов сильно задержали, многим было неудобно платить браслетами, кому-то не понравился звук или цены на пиво. Мы сходили на фестиваль в два разных дня, и сравниваем впечатления.

13643933_1087430607989408_2071337141_n
Оля

Была один день, в субботу

Говорю шепотом: мне очень понравилось на Atlas Weekend. Мне кажется, когда говоришь, что тебе понравился концерт, который не понравился другим, на тебя смотрят со снисхождением - мол, такая вот ты небрезгливая, слаще морковки ничего не ела. Это как кричать “король голый” наоборот. Все кричат, что голый, а ты вроде видишь на нем халатик.

На Атлас я зашла только на один день, потому что до того оттусила на RHCP и Muse, и немного подустала. По прогнозу в субботу был короткий дождь вечером, но я подумала - да что такого, пережду под зонтиком.

Если вы тоже были на Атласе в субботу, здесь вы понимающе похихикаете. Дождь шел все время, что я была на фестивале - остановился, по-моему, только на время выступления Pianoбой. Как Шуров договорился с небом - я не знаю, но спасибо ему.

С сухими ногами я попрощалась сразу, джинсы “воды набрали и прилипли”, а волосы сбились в мокрую мочалку. Весь лайнап чудовищно опаздывал, людей на дорожках было слишком много, нигде нельзя было пополнить браслет с карты, и вообще творилось черти что.

И знаете что, все равно было круто.

И вот почему:

Музыка. Такой классный лайнап на моей относительно юной памяти в Украине никто не собирал. Лайнапы фестов, где хедлайнят Тартак и Бумбокс, вообще оставим за контуром. Best City был хорош (особенно, если вырезать из памяти политического спонсора, который зачем-то пел на сцене с ВВ), но там была своя специфика - всего одна основная сцена (еще две для малоизвестных и начинающих групп, которые мало кому были интересны) и основа лайнапа - привозные старые и когда-то любимые группы типа Rasmus и Evanescence, дополненные русскими Сплин и Би-2 и украинскими Океаном Эльзы и ВВ. На Атласе были актуальные интересные имена, разнообразие стилей и много сцен. Почти во всех постах про Атлас люди писали, что открыли для себя новые группы. У меня это - шведы Royal Republic. Да, тайминг очень сильно сдвинулся, и над этим надо работать. Но это могло испортить настроение только тем, кто приехал на конкретных исполнителей (Дорн, например, опоздал примерно на четыре часа). Тем, кто приехал с открытыми ушами и без точных планов, сдвиг не особо мешал.

Еда. Я люблю есть. На Атласе я крутила головой и повторяла “Белый набьет себя как пиньяту!” (это из моего нового любимого мультфильма). Был отличный выбор и действительно много фургончиков и палаток. Почему-то на фудкорте фестиваля U-Park днем раньше были космические очереди в любую палатку с едой, а здесь очередь я видела только за кофе и в одной палатке с хот-догами.

Алкоголь. Я не то чтобы сильно пьющий человек, но на фестивале хочу иметь возможность выпить вина или коктейль - в общем, что-нибудь, кроме пива и сидра. На Атласе все это было, и цены меня не расстраивали (ром с колой - 65 гривен, виски с колой - по-моему, 95). Хотя где-то в комментариях люди сокрушались, что пиво стоило аж 38 гривен (очевидно же, что вообще-то все должно быть общим и бесплатным).

Люди. Опять же, сравнивая с U-Park - на Атласе была вообще другая публика. Конечно, это субъективное впечатление (если вам, например, на Атласе отдавили ноги или обматерили, у вас может быть другое), но мне казалось, что вокруг сплошь позитивные люди, как будто специально отобранные. Я видела приятную пожилую пару - кажется, они слушали GusGus - и людей с младенцами в слингах. Меня никто ни разу не толкнул, на Аквариуме незнакомая девушка рядом потянулась чокнуться со мной напитком, все вокруг улыбались, и вообще было очень комфортно. Держим в уме, что все это - под постоянным дождем, на размокшем поле.

Организация. Было два минуса - огромный сдвиг расписания и невозможность забросить деньги на браслет с карты (это было в субботу; говорят, в воскресенье это кому-то удавалось). Вообще браслет - это удобно. Лишних сумм у меня никто из продавцов не списывал, остаток озвучивали. Неистраченные деньги я сняла с браслета после выхода, подождав в очереди минут двадцать. Куч мусора на фестивале я не видела, извините. Окурки, стаканы на поле после большого концерта - да, но не горы мусора, о которых кто-то писал. В целом, учитывая масштаб (трехдневный фестиваль на пяти сценах) - факапов организаторов было удивительно мало.

Локация. Когда фестиваль как будто на природе, но при этом - в черте города - это очень удобно. Никакого дальнего трансфера, такси и метро под рукой, а кто-то вообще шел домой пешком.

13672072_1087430611322741_341028563_n

Дарина

Була один день, у неділю

Я не люблю людей, які гундять після фестів і концертів: “Звук нє фантан!”, “Лайнап гівно”, “Їжі мало”, “Алкоголь дорогий”. Ну до всього можна придратись, думаю, і завжди захищаю організаторів. От чесне слово, завжди захищаю. Проблем зі звуком взагалі ніколи не чую, не відрізняюсь, бачте, музичним слухом. Але от для Атласу вирішила зробити виняток.

Квиток у мене був лише на третій день. Була друга ночі, разом з натовпом людей, які лізли до виходу, безуспішно пробуючи викликати таксі, я закінчувала фестивалити.

Машину викликати було неможливо, натовп величезний. Метро не працювало, для U-Park його продовжили на дві години, хоча масштаби ті ж самі. Не знаю, наскільки це було легко чи складно погодити з адміністрацією, тому не наполягаю, хоча, судячи з усього - можливо ж. Ну не метро, то хоча б партнерство з кількома службами таксі не завадило б. Служби собі заробляють, а щасливі і п’яні фестивальники за притомні гроші собі їдуть додому. Я особисто викликала машину хвилин 20 і викликала лише за подвійним тарифом. Хоча, зізнаюсь, думала буде гірше, бо навколо весь час були розмови типу: “А, на ВДНХ ніхто не їде, а може можна до когось підсісти, ну кому хоч приблизно по дорозі?” або “Не буде машин найближчі пів години точно?”.

Але це була наша найменша проблема.

Я хотіла на ДахуБраху. Страшенно давно не була на їхніх концертах, дуже хотіла. Власне моїми особистими хедлайнерами були Даха і Сплін. Сплін - просто вічна любов, а потім, я так собі розрахувала, я потрапляю на Даху. Я звичайно сто разів передивилась програму фесту і відмітила собі всіх, на кого хочу - на Спліна і Даху точно, плюс Брутто, Один в Каное, Перкалаба, Вагоновожатые ну і трохи рендомно побродити. За розкладом я встигала всюди.

А от як вийшло.

Сплін і Брутто поміняли місцями і зсунули в часі на кілька годин. Ну тобто як поміняли місцями, всіх на головній сцені хаотично перетасували. Хто на скільки затримується вирахувати ставало все важче. Мені особливо важко, я гуманітарій. Слідкувати одночасно можна було тільки за однією сценою. Майже всі інші сцени (крім однієї) були далеко від головної, тому збігати подивитись, хто там - було не варіант. Після Спліна і Брутто ми побігли (в рекордний час, до речі, пробігли ті півкілометра чи кілометр) до сцени Країна Мрій, а там що? А там нічого, розбирають сцену… Виступила вже ДахаБраха, всьо пропало. По дорозі назад (ага, ще кілометр в зворотньому напрямі) на Kwabs ми згадали про The Subways (ці сцени, благо, були через дорогу) і перебігли туди. Но асадочєк астался.

Так буває, коли розклад фестивалю - це просто список гуртів з рендомним часом і в рендомному порядку... Ну і, зрештою, не дивно, що все затримувалось на 2-3 години і мінялось, бо лайнап теж, здається, складали рандомайзером. Це, як мінімум, не логічно - ставити Брутто о 4-ій годині дня, а Монатіка (ху зи фак із Монатік??) після Спліна!

Загалом наш броунівський рух фестивалем виглядав так: Приїхали на Брутто, а Брутто, виявляється, не буде, бо Брутто буде після Спліна, а Сплін після Монатіка (підозрюю, що Монатік зрозумів, що після Спліна його ніхто і не помітить), а до них ще три гурти, назви яких нам мало про що говорять. Пішли на Перкалабу (за нашими розрахунками мало б бути десь зараз), послухали аж три пісні (що поробиш, неточності в розрахунках і до більших бід призводили). Повернулись на основну сцену, а там Монатік. Перейшли на сусідню сцену - там Brunettes Shoot Blondes. Ми не в захваті, але Монатіка треба було перечекати. Зате після зануднуватих брюнеток-блондинок потрапили на прекрасних Вагоновожатих. Повернулись на головну - там 5’nizza, три пісні і Сплін. Далі - Брутто і розчарування року з невстиганням на Даху. Хоча The Subways були милі, але ж не Даха.

Як бачите, тут би стали в пригоді люди з рупорами вздовж центральної алеї, які б оголошували вічно-змінюваний таймінг або - дошки біля кожної сцени, на яких би спеціально приставлені волонтери вносили зміни в розклад. Тобто я розумію - форс-мажори і все таке, але не буває проблем, які не можна вирішити, і треба хоча б пробувати.

В цьому абзаці я хотіла написати, що не все було так погано. Що ВДНХ - це заново відкрита чудова локація, що сподобався великий вибір класної їжі і алкоголю на будь-який смак, і атмосферу все ж було створено прекрасну. Але, не знаю як вам, а мені бургер не такий смачний, коли  його треба пошвидше проковтнути, щоб швидко бігти на іншу сцену, бо раптом там вже почалось, а пиво… А пива просто все меншає коли багато з ним бігати. І нервових клітин теж, до речі.

Я також повернулася додому після Атласу п’яна і щаслива, але казати, що “проблеми з таймінгом” (і я б сказала - катастрофа з таймінгом!) це “нічого страшного” і “ну буває” було б трішки не чесно. Музика це ж і є те за чим ми прийшли, що ж може бути для фестивалю важливішим критерієм оцінки?

Главное фото: страница Atlas Weekend в Facebook.