pexels

Список літератури: “Таємнича історія Біллі Міллігана”, “Океан в конце дороги”

Від редакції: Ми публікуємо короткі огляди прочитаних книжок – як нових, так і класики. Якщо ви прочитали книгу і вам є що про неї сказати – пишіть нам на lustrum.ua@gmail.com або на сторінку Facebook. 

Деніел Кіз “Таємнича історія Біллі Міллігана”

38656_59751

Читала: Дарина Шевченко

Навіть не знаю, з чого почати… Не судіть, ви б теж не знали з чого почати, якби у вашій голові жило 24 особистості. А після прочитання цієї книжки у вас буде приблизно таке враження. Мені навіть снилось, що я живу в голові у головного героя, чи то він в моїй, чи якось так. Дуже, знаєте, непросто розібратись у своїх почуттях, коли вас так багато.

“Таємнича історія Біллі Міллігана” – це розповідь про молодого американця Вільяма Міллігана, якого звинувачують у згвалтуваннях і грабунках, втім сам він нічогісінько не пам’ятає. Те, що з юнаком щось не так, першими помічають його громадські захисники, а пізніше психолог, що мала б для годиться оглянути підсудного. Жінка починає розмову з молодиком 26-ти років, але поступово розуміє, що говорить із 8-и річною дитиною. І звати хлопчика не Біллі, а Девід. А ні, стривайте це вже не дитина – тепер перед психологом молодий інтелектуал британського походження на ім’я Артур. Чоловік тримається впевнено і говорить із сильним британським акцентом, такий акцент годі було б скопіювати навіть досвіченому акторові. Психолог здогадується, що має справу з множинним розщепленням особистості, але у 70-х роках 20 століття, навіть у прогресивній Америці, ще мало хто вірить в існування такої хвороби.

Кожне з альтер-его Біллі не знає всієї історії. Всі вони пам’ятають події лише уривками, а напевне знають тільки, що втрачають час. Пазл складається поступово до самого кінця книги, а останні докази щодо справжності хвороби Міллігана автор наводить на останній 506 сторінці розповіді у примітках. Але я, здається, не видихнула навіть тоді.

З кожною сторінкою я все більше звикала до “сім’ї”, так альтер-его Біллі називають самих себе, до встановленого порядку їхнього життя, визначала для себе хороших і поганих, виправдовувала симпатичних мені поганих і засуджувала хороших, які мені не надто подобались і дуже-дуже хвилювалась перед кожним наступним судовим засіданням, яке вирішувало долю Біллі. Здається, востаннє мені так хотілось опинитися в книжці і “всім все пояснити” коли мені було 15 і я читала якусь частину Гарі Потера.

Це вже другий бестселлер Деніела Кіза чудово перекладений і виданий Клубом Сімейного Дозвілля (Перший – Квіти для Елджернона я не просто раджу, я заклинаю вас прочитати!). Хоча це якраз той випадок коли ніби й немє сенсу говорити про мову твору, бо розповідь була б захоплюючою, навіть якби книжка була написана ребусами.

Біллі, до речі, справді скоїв ті злочини. Але кого засуджувати, а кого жаліти вирішуйте самі, як дочитаєте…

Уривок:

“Чалмер обрав кружний шлях до ферми і за всю дорогу не зронив ані слова. Прибувши на місце, він відчинив гараж і завів до хліва культиватор. Біллі заплющив очі. Далі запанував біль.

У звіті, поданому на розгляд суду лікарем Джорджем Гардингом, цей випадок описується так: ” Пацієнт стверджує, що був жертвою садистських знущань і сексуальної наруги з боку Міллігана-старшого, включно з анальними коїтусами. Акти сексуального насильства почалися, коли пацієнту було вісім чи дев’ять, і періодично траплялись упродовж року, здебільшого на фермі, де пацієнт часто залишався з вітчимом наодинці. За його словами, він боявся, що вітчим його вб’є, а матері скаже, що він утік із дому.”

Того дня у хліві свідомість, почуття і сама душа Біллі розлетілись на двадцять чотири уламки.”

Де купити:

Книгу можна купити в будь-якому магазині мережі книгарень “Є” або на сайті Клубу Сімейного Дозвілля (106 грн).

Нил Гейман “Океан в конце дороги” 

Nil_Gejman__Okean_v_kontse_dorogi

Читала: Ксения Лиськевич

Я люблю книги Геймана.

Вроде ужастики, но настолько небанальные. Читаешь и веришь, что этот мир существует, и все непонятные создания – тоже. И начинаешь постепенно окунаться и тоже жить в этом мире.

Прошлым летом я читала его “Задверье” про лондонскую подземку, и спускаться в метро или стоять на почти пустом перроне было реально страшновато).

“Океан” мне напомнил “Вино из одуванчиков” Бредбери. Тоже про детство. И так глубоко, но четко прочитываются личные моменты.

Книга с послевкусием, которое долго не проходит. Я грустила и возмущалась, когда над главным героем издевались, искренне радовалась, когда ему (не без помощи) удавалось восстановить справедливость.

Эта книга из тех, читая которые, очень удивляешься, когда тебя вырывает из контекста и возвращает в реальный мир. Вот я тут в кольце фей бегаю и от злых стервятников прячусь, а тут остановка метро и нужно зачем-то куда-то идти.
Читала и думала, что дети в нас остаются навсегда.

Отдельно про описания. Обожаю, когда слова становятся в таком порядке, что в результате, перед глазами возникают живые картинки:

“Это была старая миссис Хэмпсток, она придерживала за края передник, где в подоле теснилось столько нарциссов, что их отраженный свет делал ее лицо золотым, и казалось, будто вся кухня залита солнечным светом.”

“В этой кухне среди мебели темного дерева нарциссы стояли как заплатки из солнечного света, добавляя ей яркости. На полу – красная плитка. Стены выбелены известкой.”

Очень добрая книга. После нее хочется читать Геймана еще.

Цитата:

“Читать мне нравилось. Как ни крути, книги надежнее людей.”

Где купить:

В онлайн-магазине (194 грн).

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *