Chrystyna Melnyk

Як подивитися Чернівці за один день

Текст і фото: Христина Мельник 

Чернівці - місто, що розташоване на перетині держав, місто, що жило на зламі епох і увібрало в себе найкращі риси західної та східної Європи. Серце мультикультурної та багатонаціональної Буковини, що славиться своїм власним “Хогвартсом”, австрійською архітектурою і гарним кліматом. Місто, що завжди трішки віддалено дивиться на світ. Як я з ним познайомилась?

Дорогу до Чернівців я запам’ятаю надовго. Змінити 10 машин автостопом на дорозі до міста на відстані 530 з гаком кілометрів щонайменше дивно, а для стопщиці зі стажем - непрофесійно. Потрапляю я в Чернівці вночі. Змучена, втомлена, беремо з подругою таксі і їдемо в приватний сектор, де домовилися винайняти кімнату з окремим входом у великому будинку. До замовлення їжі “в номер” справа не доходить, ми вирубаємось. А зранку починаємо знайомитись з Чернівцями.

По-перше, не дивуйтесь, що Чернівці - це місто множини. Воно невелике, але багате своїм розмаїттям. Чернівців в Чернівцях багато. Передусім ми з’ясовуємо, що живемо далеко не в центрі, хоча моя подруга, що вимірювала відстань масштабами столиці, була певна, що ми живемо майже не чернівецькому Хрещатику - вулиці Кобилянської.

Отож перед тим, як побачити красу центральної частини міста ми пізнаємо відсутність комфорту у місцевому тролейбусі. Спочатку змагаємось за право залізти всередину - конкуренція значно вища, ніж у київському метро в час пік. Потім мене феєрично вдаряють прямісінько в лоба. “Годі, - думаю я, - Чернівці, ми ще не познайомились, не треба мене бити!”.

 

 

 

Виходимо ми в самому серці, поруч з вулицею Кобилянської. Центральна вуличка затишна, невелика, чимось віддалено може нагадати Львів, але в ній одразу відчуваються характерні риси австрійського містобудування. Вулиця Ольги Кобилянської — єдина у Чернівцях пішохідна вулиця. Її колишні назви - Молдавська та Панська. Вулиця відносно молода, їй зараз усього 230 років. Колись на ній були дерев'яні хатки і лише у ХХ столітті кам'яниці замінили їх.

В Чернівцях ти яскраво відчуваєш різні епохи, що пройшли містом - австрійців, молдаван і румун. І тримовність міста, що є серцем Буковини, не може не вражати. Тут легко почути щонайменше українську, російську та молдавську майже водночас.

Літня тераса кав'ярні при кінотеатрі Палац Кіно радісно приймає двох гость, ми сьорбаємо каву і насолоджуємось людьми, що повагом прогулюються чи їдуть на велосипедах. Чернівці - невелике місто, тут живуть 264 тисяч осіб. А площа налічує 153 км². До порівняння: Деснянський район Києва має 148 км². Тож місто і справді невеличке.

Однак час минає, а у нас суперзавдання - скласти враження про місто за день. Ознайомлення треба починати з музеїв. Так ми опиняємось в Чернівецькому художньому музеї. Там можна побачити все: від ікон і портретів австро-угорських імператорів до виставки сучасних фотографій.

Не оминаємо увагою і церкви. Найбільше вражає Кафедральний собор Святого Духа. Він пережив багато: спочатку довге створення - будували собор 20 років і ще чотири роки розписували, потім період радянської влади, коли він виконував функцію складу. Зрештою, храм було відновлено і передано до рук Московського патріархату.

 

 

Зазираємо на Театральну площу. Дививожно, але цей краєвид, що нагадує листівки з Праги чи Відня, насправді колись був околицею і рибним базаром. Вигляд площі змінився, коли почали будувати театр у 1904 році. До речі, асоціація з Віднем недаремна. Сам театр будувала знаменита віденська фірма Фельнера і Гельмера. Провінція у той час хотіла бути не гіршою від своєї столиці.

Хочеться окремо сказати кілька слів про чернівчан. Склалося враження, що вони як ті вайлуваті коти на сонці, яким усе трохи ліньки. Коли ти звертаєшся з проханням підказати дорогу - вони просто повагом проходять повз тебе. Коли навіть і реагують, то знехотя кивають, у який бік вам іти. Все відбувається плавно і без особливого ентузіазму.

Але хоча чернівчан я не можу назвати особливо товариськими і приязними людьми, проте точно можу відзначити офіціантів і персонал майже усіх закладів, куди ми заходили. Все було смачно, швидко, а поведінка ввічливою. Більшість закладів відкривається не раніше 10 години - і це в кращому випадку. Просто тут ніхто нікуди не поспішає.

Неможливо не згадати про резиденцію православних митрополитів Буковини і Далмації, відому нині як ЧНУ ім. Юрія Федьковича або ж український Хогвартс. Нам довелося прикинутися абітурієнтками, щоб потрапити на територію цього неймовірного архітектурного ансамблю - творіння чеського архітектора Йозефа Главки. Про духовне минуле резиденції нагадує церква, що зараз відновлена: в ній відбуваються богослужіння, таїнства хрещення та вінчання. Архітектурний комплекс налічує три монументальні споруди: головний корпус, духовна семінарія разом з церквою та так званий пресвітерій. Нині там досі діє фабрика свічок, заснована у 1929 році. Весь ансамбль збудований в еклектичній суміші візантійського та романського стилів.

Вечір настав швидко, а отже захотілося їсти. Можемо порадити Піца-Парк - надзвичайно бюджетний заклад на вул. Кобилянської. Із власного досвіду, якщо у кав’ярні чи кафе відсутні алкогольні напої, то вам дозволять тихенько їх купити і пити на терасі у склянках для соку. Ще й порадять, де купити вино. Я ж казала, що офіціанти тут хороші. Надсилаю промені любові двом талановитим хлопцям, які зіграли на скрипках “Літню грозу” Вівальді, чим змусили нас з подругою ридати від щастя.

Окремо хочеться відмовити усіх тих, хто буде відвідувати Чернівці, лізти вночі до Єврейського цвинтаря. Кажуть, що він дуже цікавий, але вночі там зачинена брама, а поруч якийсь моторошний ринок.

І наостанок: Чернівці - це місто зворушливих деталей. Якщо смакувати всі ці балкончики, куточки вулиць та провулків та двори, то можна вловити той внутрішній дзен, з яким живуть чернівчани. І, можливо, навіть захотіти тут залишитись назавжди.

Бюджет подорожі:

Квитки Київ-Чернівці-Київ - 370 грн. Автостоп безкоштовний.

Номер у будинку приватного сектору - 250 грн за ніч.

Обід у Піца-парк (піца, салат з огірками і кальмарами, котлета, коктейль з морозивом) - 63 грн.