Фото: Ярослава Тимощук

Чортків – місто нерозказаних легенд

Текст: Ярослава Тимощук

Цей райцентр на Тернопільщині вже назвою сповіщає про свою магію. Чортків може розповісти багато історій, лише були б охочі слухати.

Із малих міст України це - люблю найдужче, в нас із ним особливі взаємини: щоразу їду звідси, думаючи, що довго його не бачитиму, але якась сила невдовзі повертає мене назад. Куди б ми не їхали -  в подорож замками Тернопільщини, або на мистецький фестиваль «Ї» в обласному центрі, зупиняємось завжди тут. Нам подобається розкривати тутешні таємниці, розглядати старі кам'яниці, зазирати в закутки, шукати скарби по закапелках.

Ми полюбили це місто ще задовго до того, як глянцеві журнали оголосили трендом відпустку у західноукраїнських містечках із оглядинами замків і фортець. Такі подорожі — як виймання коштовностей зі скриньки, що виявляється бездонною.

Час у Чорткові переносить тебе то в шкільне дитинство (у яких ще крамницях тепер знайдеш позолочені музичні скриньки з мелодією Бетховена за 15 гривень, що їх регулярно дарували шкільним учителькам на 8 березня), то в середньовіччя, коли й було засноване місто, а то, взагалі, в інший вимір реальності, бо півень на ратуші ніби втік із казки.

Фото: Анна Єкименко-Поліщук

Ратуші тут є дві: усередині старої будівлі, що з флюгером-когутом, нині розмістився ринок, нова – приміщення міської ради. Можна дивитися на стрілки годинників і думати про час. Або про що хочеш — робити це натхненно не перешкоджають клопоти, що забивають голови жителям великих міст.

Розмірене життя тут згущується навколо костелу, серця цього міста. У домініканський костел у Чорткові я закохалася з першого погляду і назавжди. Його повна назва – Костел Матері Божої, святого Розарія і святого Станіслава. Уперше був зведений у 1610 році і відтоді багато бачив: під час татарських набігів за храмовими мурами, від яких сьогодні залишились тільки руїни, переховувалися мешканці. Видається, цей костел досі не без гордості згадує, як до нього навідувалися польські королі.

І сьогодні храм ніби головний персонаж міста, усе відбувається під його пильним поглядом і з його мовчазного благословення. Поки всередині костелу моляться, навколо нього збираються балакучі таксисти: ліниво перегукуються зі своїх машин, міркують, «коли вже прийде Європа».

Фото: Анна Єкименко-Поліщук

Неподалік костелу розташована їдальня-музей «Пан Чартковський», названа за прізвищем першого власника й розбудовника міста Єжи Чартковського, на честь якого місто й отримало свою «сатанинське» ім'я. Цегляні стіни, написані на них химерні легенди, затишний інтер'єр і старовинні експонати — все у дусі львівських кнайп, однак тут це не виглядає  банально-туристично.

Збираючись туди на сніданок у неділю, варто врахувати, що місто прокидається поволі (бо ж усі подалися на вранішню службу до церкви, це вам підтвердять самі місцеві). Хоча заклад відчиняється о 10.30, через півгодини після зазначеного часу ми в очікуванні все ще гуляли сусідніми вуличками, потім ще трохи подивилися на замок на дверях та й пішли у піцерію неподалік. Іншого разу, в щасливішу обідню годину, таки потрапили всередину. Кухнею тут, певне, хотіли догодити всім. Окрім традиційних українських страв, тут є суші, піца, бургери, кава й десерти. Нам же видалося, що така екзотика не до місця, тому смакували польським білим борщем журеком і гуцульським баношем.

Фото: Анна Єкименко-Поліщук

Після смачного обіду, варто побачити місцевий замок, себто його руїни. Дерев'яні укріплення почав зводити вже згаданий Єжи Чартковський, а коли згодом місто перейшло у власність шляхтича Гольського, він реконструював стару споруду та добудував палац. За свою історію замок переживав і штурми козаками, і володіння турками. Відновили його магнати Потоцькі, тут була їхня резиденція. За Союзу на території діяла заправна газова станція. Зараз же можна дивитися на уламки величі.

Люди тут побожні. Статуї Богородиці стоять не лише на вулицях, вони зиркають із садів та вікон осель. А церков різного віку і для різних релігійних вподобань стільки, що дивуєшся, чи вистачає їм усім прихожан.

На базарі в центрі масово продають китайський одяг. Здається, чим менше місто, тим вищі підбори у дівчат. Тутешнім панянкам така краса схоже зовсім не заважає проворно дефілювати старовинною міською бруківкою.

Фото: Анна Єкименко-Поліщук

Колись у місті була своя кондитерська фабрика. Серед місцевих і туристів ширяться легенди про майстрів-кондитерів, які  ховають свої фірмові рецепти солодощів минулих століть, чекаючи, коли раптом, вона знову запрацює. Місцеві взагалі люблять легенди і казки. Розповідають про містичну топоніміку свого міста, про легендарних історичних діячів. Чортків можна читати як гіпертекст, щоразу чіпляючись за нові імена, дати та деталі. Як і інші маленькі міста з великими секретами, Чортків чекає, поки почують його історію і розкажуть його легенди. Добрим почином є збірка оповідань Василя Махна «Дім у Бейтінґ Голлов», яка стала переможцем конкурсу «Книга року BBC» у 2015 році. Історії персонажів у ній розпочинаються в Чорткові після Другої світової війни та тривають до наших днів. Можна читати до чи після мандрівки або ж прихопити з собою в дорогу.

Фото: Анна Єкименко-Поліщук

Бюджет подорожі:

Квитки на потяг із Києва —  229 грн (купе) або автобус — 266 грн

Готель «Таня» —  250 грн за ніч

Обід (борщ, банош із бринзою, кава) — 54 грн (кафе «Пан Чартковський»).

Читайте також:

Миколаїв - місто занедбаної краси та простору

Ужгород: місто-весілля