IMG_1590

Як я вижила у турецьких горах і полюбила походи

Текст: Дарина Шевченко

Коли повертаєшся з гір, не хочеться ні розповідати про них, ні показувати фото. Таке враження, що слова і знімки все одно не передадуть всього. Але ще більше хочеться, щоб всі, хоча б раз в житті, побачили щось подібне на власні очі. Це розповідь про мій похід турецькими горами, про те, як це було складно і прекрасно.

Це, здається, був третій день нашого походу. Ми спускались з гір в долину до села, де мали стати табором на ніч і зупинились на привал на великій зеленому лузі, посеред якого росло дивовижне голе дерево. Навколо були височенні гори, а на поляні – лише трава, ромашки, дерево і ми. Затінку на поляні майже не було, але тут внизу було напрочуд приємно ловити сонце. А ще приємніше було зняти рюкзак і розігнути спину.

IMG_1987

– Бачите он ту гору, зліва, з такою квадратною будовою на вершині? – запитала Марина, наш гід, порушуючи нашу привальну ідилію. Марина в поході завжди весела, ніколи не втомлена, завжди з чистим волоссям і в чистому одязі. Я особисто переконана, що Марина просто туристична фея.

Ми бачили гору, вона була дуже далеко і страшенно висока, квадратна будівля на вершині ледве вгадувалась за хмарами.

– Це Тахтали, її висота майже 2500 метрів. Завтра ми піднімемось на вершину, – з незмінною усмішкою заявила Марина.

IMG_1994

“Ну хто підніметься, а хто біля підніжжя почекає”, – подумала я і, здається, навіть сказала це вголос. Я точно знала, що не відчуваю в собі сили вилізти на таку гору. Але опції “залишитися” у мене не було. Бо перше правило походу звучить приблизно так: Хто пішов у похід – той уже в поході і має йти.

Але давайте я все розповім по порядку.

Що за похід? Куди ходили?

Мова про мою останню відпустку. В якомусь пориві, який ми досі не до кінця зрозуміли, ми з братом вирішили піти в піший гірський похід горами Туреччини. Похід тривав 10 днів, ми пройшли близько 90 кілометрів Лікійською стежкою.

Лікійська стежка – один з найпопулярніших пішохідних маршрутів світу, він пролягає частиною Середземноморського побережжя Туреччини, де була стародавня держава Лікія. Маршрут проходить в горах і понад морем. Кажуть, західна частина стежки простіша, але ми йшли східною.

IMG_3358

Яким був маршрут?

Ми почали з каньйону Гейнюк, з нього піднялись у гори, спустились до річки і знову – в гори, а потім піднялись на вершину гори Тахтали, висотою 2 365 метрів (але, повірте, здавалось, що то всі 10 кілометрів 90-градусного нахилу).

З гори ми спустились в прибережне курортне село Чирали, де провели два дні в прекрасному кемпінгу на березі моря, піднялись на Химеру (не високу гору в околиці, з якої виривається метан і на якій завжди горить вогонь), відвідали руїни стародавнього міста Олімпус і облазили всі місцеві печери. Потім перейшли схилами понад морем в бухту Текерова, а далі в село Текерова, де і закінчився наш пішохідний маршрут.

Лікійська стежка – один з найдовших туристичних маршрутів у світі, його повна протяжність 540 кілометрів. Існує навіть книжка – детальний туристичний гід стежкою, написаний Кейт Клоу, яка 10 років тому разом з командою волонтерів особисто промаркувала весь маршрут. 

IMG_2171

Ви що, вдвох пішли в турецькі гори?

Ну звісно, ні. Ми пішли з групою таких самих туристів-аматорів, але під професійним наглядом гідів з клубу активного відпочинку САМАР. Нас вели туристи зі стажем Марина і Діма. Марина пройшла Лікійською стежкою вже п’ять разів. Організатори не лише вели нас маршрутом, а й допомагали нам з купівлею квитків на літак, організовували трансфери, самі заздалегідь заготовляли провізію. Ми, до речі, не тягали кілограми картоплі і моркви на весь похід, все було посушене і добре упаковане: сухі борщі, сушена картопля, сухе м’ясо. 

IMG_1858

Їжа в поході, мабуть, не дуже? Хоч схуднути вдалося?

Та де там! По-перше, їжа в поході дуже “дуже”, принаймні в нашому. Ми не гребували спеціями і соусами, щось привезли з собою, а щось докуповували в турецьких магазинах, які траплялись на шляху. Крім того, харчувались досить збалансовано. Маю зізнатись, збалансованіше, ніж я харчуюсь вдома – супи, крупи, навіть овочі були.

IMG_1559Готували організатори?

Ні, у нас все було по-дорослому. Готували всі по черзі, щодня наші гіди призначали чергових. Хлопці здебільшого носили воду і розпалювали багаття, а дівчата куховарили, хоча бувало і навпаки. Креативу мало – у нас було готове меню на кожен день, зате без сюрпризів.

Мені особисто чергувати не надто хотілось – чергові мусили вставати о шостій ранку аби приготувати сніданок, а потім мити величезні казани десь в холодній джерельній воді. Але, скажу я вам, готувати на вогні – це особливе задоволення. А ще більше задоволення – годувати смачною вечерею втомлених після денного переходу друзів, а потім приймати компліменти. Компліменти приймали всі, незалежно від кулінарних здібностей, бо після 20-кілометрового переходу в горах можна і дрова їсти, а якщо вас годують гарячою стравою, повірте, вдячності не буде меж.

IMG_2202

Важко було йти з важким рюкзаком? Скільки він важив взагалі?

Мій рюкзак важив 13 кілограмів, але легшав по мірі з’їдання їжі. І його нести було важко, тут вже ніде правди діти, але дівчата в нашій групі мали набагато легші і менші рюкзаки – навіть до 7 кілограмів. Головне – на час зборів у похід вигнати з себе дівчинку і не взяти по сукенці на кожен день. Повірте, краще кілька разів випрати білизну в річці, ніж нести гардероб на горбу. Я теж не люблю прати, але цей, здавалося б, суперечливий факт уже перевірено на практиці. І не економте на спорядженні – купіть хороший рюкзак. Зараз є чудові варіанти з підтримкою хребта і відведенням вологи.

А яке взагалі спорядження потрібне для походу?

Хороший рюкзак – в першу чергу. Вони дорогі, але якщо хороший рюкзак придбати немає змоги – краще взяти хороший на прокат. Хороший рюкзак знімає максимально навантаження зі спини і плечей і дозволяє правильно розподілити вагу ноші. А нижня стяжка переносить навантаження на стегна і ноги. Не схуднете – то, принаймні, підкачаєтесь.

Палатка. Палатку краще мати максимально просту у використанні і надійну, але все ж з тамбуром. Три великі похідні рюкзаки в палатку не сховаєш, бо самим ніде спати буде, а в наш маленький тамбур заховати було трохи проблематично.

IMG_2777

Трекінгове взуття. Не плутайте з трекінговим взуттям бігові або міські кросівки. Повірте: те, в чому вам, здавалося б, божественно зручно гуляти по асфальту – просто повільно вбиватиме ваші ноги в горах. Трекінгові сандалі – теж чудова ідея. Коли ви приходите на стоянку, більше за все на світі вам хочеться зробити дві речі – зняти рюкзак і зняти взуття.

Спальник. Як на мене краще мати сучасний зимовий спальник – теплий і легкий. Якщо вам буде жарко – просто розкриєтесь, а от якщо холодно – літній спальник вас не особливо врятує. А в горах вночі холодно навіть влітку.

Трекінгові палиці. Беріть, трекінгові палиці – це добро. Я дуже сумнівалась перед походом – купувати чи ні. Мені здавалось – це якісь туристичні понти, але оглядаючись назад – мені здається, я б не піднялась на Тахтали без них, а головне – не спустилась би.

З дрібниць – було б непогано мати налобний ліхтарик (саме налобний), чашку-миску-ложку краще пластикові або з термостійких матеріалів (алюмінієві будуть обпікати руки), каремат – килимок під спальник (це обов’язково, але тут достатньо найпростішого, хоча є хороші дорогі варіанти).

А як щодо душу і взагалі особистої гігієни в поході?

Як виявилось, важливість щоденного душу в нашому житті сильно переоцінена. Десь ми купались в гірських річках, десь – обмивались холодною джерельною водою, десь – тільки в морі. Одного разу, коли стояти випало біля села, ми домовились, щоб нас пустили в душ у готелі – один номер на сімох дівчат. І це був єдиний справжній гарячий душ за весь похід. В кемпінгу, в Чирали, був літній душ. Такий, знаєте, дуже літній, не поніжишся під ним, особливо враховуючи, що температура повітря не піднімалась вище 20 градусів. Але всі вижили. Повернулись не те щоб дуже чисті, але живі і здорові.

IMG_1833

Не чекайте, звичайно, що на фото будете звично доглянуті ви з мейкапом і шовковистим волоссям, що розвівається на вітрі. Можливо, ви – виняток, і все так і буде, але особисто моє волосся за ці два тижні стало схожим на пучок соломи.

Хороша ідея – взяти з собою вологі серветки для інтимної гігієни або вологий туалетний папір і якийсь лосьйон для протирання обличчя в маленькій тарі. Маленька тара – найголовніше! Не забудьте – маленьку зубну пасту, маленьку зубну щітку і маленький шампунь. Я наступного разу візьму з собою ще й маленький бальзам-ополіскувач.

І якщо вже мова зайшла про волосся – на голові радять носити баф, в ньому ж і спати. І від сонця захист, і волосся не так брудниться, і кліщ не всякий пролізе. Хоча ходити краще в кепці, вона захистить ваш ніс від сонця.

Не забудьте сонцезахисний крем. Нести рюкзак на згорілих плечах – сумнівне задоволення. І не йдіть на гору в майці. Похмура погода вас не врятує: 2500 метрів – це вище від хмар.

IMG_2067

І що ж, все було так безпросвітно тяжко? Щось взагалі сподобалось?

Та все сподобалось! Навіть те, що було важко, сподобалось. Ці випробування зробили мене сильнішою – банально, але факт. Принаймні, пройти з рюкзаком я тепер точно можу більше.

Маю зізнатись, життя мене до такого не готувало. Це був мій не перший похід, але перший гірський і перший у свідомому віці. Себто перший – без душу, інтернету, з хворою спиною, важким рюкзаком і купую справ залишених десь в цивілізації. До речі, як виявилось, важливість невідкладних справ так само переоцінена в нашому суспільстві як і душ.

IMG_3352

Це так само був перший похід, в якому я побачила стільки неймовірної краси на квадратний метр. Повірте, природа Туреччини варта багатьох мозолів і натомлених плечей. Чирали – це маленький рай на землі з апельсиновими садами, ідеальним морем і казковими скелями і бухтами.

IMG_2648

І зрештою, будь-яке найскладніше випробування складається з миттєвостей. В цьому – приємних було дуже багато. Ми варили глінтвейн на метанових вогнях Химери, слухали легенди, співали пісні біля багаття і дуже багато сміялись. Нам всім захоплювало подих від побаченого, ми шукали ельфів і гномів на неймовірних схилах Тахтали і подавили одне одному руку, коли було важко, ми малювали на піску і розмовляли про серйозне і не серйозне. Але головне – ми жили справжнім життям, позбавленим  багатьох умовностей цивілізації і повернулись в цивілізацію втомленими, але живішими.

IMG_1840

Навіть якщо ви вірний адепт комфортного відпочинку, хоча б раз в житті наважтесь на випробування походом. Не страшно, якщо вам більше не захочеться повторити. Все, що сталось у поході – залишиться у поході. І у вашому серці.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *