20160813_132351

Полтава — місто ярмарків та гоголівської магії

Текст: Ярослава Тимощук

Полтава — це передусім кольори, які легко роздивитися, навіть попри дощ, що лив безперестанку цілі наші вихідні там. Ці барви у всьому: у кіосках із шаурмою, декорованих петриківським розписом, в обгортках шоколадок місцевої кондитерської фабрики, в спідницях і туфлях найвигадливіших кольорів у тутешніх модниць, в пелюстках троянд, розсипаних перед рагсом.

Полтава — це старенький тролейбус на колір, як банка з-під згущеного молока, в якому переповідають новини небайдужі бабусі, котрі ніби зійшли зі сторінок класичної української літератури. Це пластикові вивіски на історичних будівлях, покритих зморшками-тріщинами. Це жінки, які замиловано дивляться на скам’янілого Мазепу і враз починають хреститися, зачувши дзвони, але виходить, наче на пам’ятник. Це товсті руді пси, які сплять під пам’ятником галушці, самі схожі на пишні макарони. Це життя у ритмі ярмарку нон-стоп.

20160813_115804

У Полтаві підтверджуються уявлення про місто як колиску українства. Полтаву можна читати як хрестоматію з української літератури. І почати, наприклад, із музею-садиби Івана Котляревського, засадженого калиною, чорнобривцями та іншими квітами, які зараз, як перші привіти осені. У низенькій хаті й тепер кипить життя: один місцевий майстер дерев’яних виробів свариться з іншим за право розмістити експозицію в музеї, кожен із запалом доводить, чому він талановитіший. Котляревський би посміявся. Для туристів є аудіоекскурсії українською, англійською та німецькою, але мені здається, куди цікавіше слухати жіночку, яка пропрацювала 38 років у музеї, або її коліжанок, які, поки нема туристів, пошепки переказують одна одній найсвіжіші плітки.

14009819_1255701237795892_127351893_n

Звідти недалеко до Іванової гори – площі, з якої відкривається панорама міста. Тут же – катедральний собор, пам’ятник галушці, сувенірні магнітики. Потім можна рушати у парк, що в центрі міста. Він зветься Корпусним садом, спроектований два століття тому, має форму кола, від якого розходяться вулиці. На шістьох гектарах саду-парку росте понад 70 видів дерев і кущів.

Центральна пішохідна вулиця нині переживає декомунізацію: одні таблички з назвою “Жовтнева”, на інших напис “Соборності”.

Полтава — це галушки, глечики, оголошення суржиком чи то радше полтавським говором, гамір Сорочинського ярмарку, черевички для Оксани та інша гоголівська магія.

Маркес писав, що жодне місто не є красивим чи потворним саме по собі — а лише таким, яким створимо його у своєму серці. У Полтаву беріть із собою друзів, почуття гумору — і не розчаруєтеся.

Чим їхати?

Із Києва кілька разів на день курсують потяги. Комфортний варіант — вранішній ”Інтерсіті” (217 гривень за квиток другого класу). Назад у мене квитка не було, але, як не без гордості сказали місцеві таксисти, це зовсім не проблема: ”Девушка, у нас каждий час маршрутки до Києва їдуть”. У маршрутці за 180 гривень ви почуватимеся куди ближче до народу. 

Що їсти?

Ми обідали у піцеріях та бургер-барах, але найбільше нам сподобався народний ресторан ”Шалена шкварка”: на зразок ”Пузатої хати”, але менше поспіху й більше індивідуальності. Страви готуються в печі, у меню є знамениті полтавські галушки.

Деруни з печерицями у горщику – 25 грн;

салат “Забаганка хлопака” – 30 грн;

карамельний чізкейк – 23 грн;

кава – 12 грн.

Де ночувати?

Найліпше, коли маєте родичів чи друзів, у яких можна заночувати. У нас були — за 30 кілометрів від обласного центру, пригощали нас вином, частували кавунами, динями і помідорами з городу, ”без хімії”. Коли ж доведеться ночувати в готелі, сприймайте все як пригоду, і багато не очікуйте.

Номер на двох в готелі “Київ” коштує – 510 грн за ніч.

Але просто повірте нам і не зупиняйтесь в готелі “Київ”. У Полтаві багато готелів і за ці самі гроші можна знайти щось набагато пристойніше.

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *