Знімок екрана 2019-12-18 о 18.50.57

5 речей про Миколая, яких ви могли не знати

Текст: Дар’я Анцибор 

фольклористка й кандидатка філологічних наук

Зранку 19 грудня абсолютна більшість тих, хто сьогодні читає ці рядки, свідомо чи не дуже першим ділом зашарудять рукою під подушкою в пошуках миколайчика – подарунка, який непомітно підкладає однойменний святий. До речі, саме цього дня він помер. Але про це вже мало хто пам’ятає. Чого ще ми не знаємо про одного з найулюбленіших святих українців – Lustrum розповідає. 

Миколай – український супермен, або за що святому аж два празники

В українських легендах і переказах святі часто ходять по землі та якось взаємодіють із людьми. Якщо зробити топ святих, які найчастіше «навідувалися» до простих смертних, то Миколай має шанси його очолити. 

Християнський культ Миколи міцно вкорінився на давньоруських теренах ще з початку ХІ століття. Його ікони висіли в кожній хаті, й загалом ставлення до нього було дуже особливе. Простіше сказати, чиїм покровителем цей святий не був, ніж навпаки. Рибалки, козаки, чумаки, лікарі, вівчарі, конюхи, моряки, пасічники, шептухи, жінки, які не могли завагітніти, діти – всі молилися Божому угоднику Миколаю. Тому його образ перетворився на глобальний символ добра, допомоги та співчуття, а сам Миколай на українського супергероя.

У легендах він то витягує з багна чийогось воза, то гасить пожежу, то рятує жінку з трясовиння, то відганяє вовків, то заспокоює шторм… Одним словом, суперменить на місцевому рівні, як це лише могли собі уявляти носії традиційної культури до появи коміксів «Марвел» та «DC». Тому легенд про діяння Миколая надзвичайно багато, причому їх нескладно почути навіть сьогодні. 

Одна з найбільш поширених розповідає, як Бог питає в Миколая, чого його вічно нема на небі або чому той вічно в брудній одежі. Коли святий починає пояснювати, чим займався на землі, Спаситель ставить його у приклад іншим, зокрема Касяну, який у таких оповідях завжди відхрещується від допомоги. Через таку ледачість Касян отримав своє свято 29 лютого (тобто раз на чотири роки), а в Миколай аж двічі на рік (22 травня та 19 грудня). 

Інша легенда оповідає, що раніше люди знали, коли помруть, але саме Миколай позбавив їх цього знання, щоб у нас був ефект несподіванки. Тому якщо що, тепер ви знаєте, кому за це дякувати.

Миколай vs ідол, або кого з язичницьких божеств косплеїть святий

Пам’ятаєте, був у дохристиянські часи скотій бог Велес? От його обов’язки, скоріше за все, й перейняв наш святий Микола. Наприклад, Микола, як і Велес, постійно асоціюється з тваринним світом і виступає його покровителем. Святий захищає худобу й людей від нападів диких звірів. В Україні збереглася легенда, в якій розповідалося, як святий щоночі визначав, якій тварині кого їсти. У деяких районах, зокрема на Прикарпатті, було прийнято постувати, щоб Миколай оберігав худобу від вовків і хвороб.

Особлива любов у Миколая до коней. Донедавна в деяких регіонах України зберігався звичай виїжджати на конях із санчатами 19 грудня розкатувати сніг. На Харківщині на Миколая печуть спеціальні пряники для похресників  – коні для хлопчиків і барині для дівчаток. Всі ці збіги не випадкові. 

І ми це все не придумали, адже культи святих з’являлися не на порожньому місці. Вони перебирали риси та «обов’язки» язичницьких божеств, поступово підлаштовуючись під нові християнські реалії та обростаючи новими вкрапленнями. У ХІХ й ХХ столітті дослідники тільки й були зайняті тим, що крок за кроком занурювалися в ці вікові нашарування, вивчаючи особливості народної релігії. 

А у 1982 році дуже відомий філолог Борис Успенський написав чи не найґрунтовнішу розвідку, присвячену культу Миколая в слов’янській культурі. У ній він якраз детально розбирає заміщення Миколою культу бога скота Велеса.

1465228_10202262556632717_1415614052_n

фото – Володимир Маркар’ян

Морозний Микола, або чому вже можна чекати заморозків

Оскільки Миколаїв два – зимовий і весняний, то й приказок про погоду двічі більше, ніж зазвичай можна почути. Головна особливість зимового Миколи в тому, що лише з цього дня починаються справжні морози: «До Миколи нема зими ніколи» (Житомирщина), «Варвара – заварить, Микола закує, ще й гвоздочками приб’є» або «Варвава зварить, а Микола мости кує» (Рівненщина). На Поліссі побутує приказка: «Микола заб’є кола». На Донеччині кажуть: «Зімній Микола і кує, і забиває». 

Натомість після весняного Миколи повністю припиняються морози. «До Миколи не сій гречку і не стрижи овечки», бо ще може бути холодно, а після цього свята вже остаточно настає тепло. Тому так і кажуть, що «од Миколи лєто, од Миколи й зима» (Житомирщина).

Така морозоорієнтованість святого може також пояснюватися залишковими уявленнями про протистояння з Перуном, чия парафія – грози й блискавки. В українській традиції риси бога грому перейняли два святі – Ілля та Юрій (він же Георгій). Якщо почати аналізувати сфери відповідальності Юрія та Миколи, то бачимо, що фактично йдеться про два протилежних метеорологічні періоди у році (сніги-морози та дощі-грози). Окрім того, до Миколая зверталися з проханнями уберегтися від стихійного лиха (блискавки, повінь, град тощо – тобто всі ті явища, за які відповідальний Перун). Так-так, з бажаннями снігу й морозів – теж до Миколи. 

Микола-винокур, або чому на Миколая добряче випивають

Ви здивуєтесь, але не цукерками єдиними славиться наш добрий святий. Є чудова смоленська легенда, яка розповідає, як Микола разом із Петром навчилися в чорта гнати горілку, ставши у витоків винокурних традицій. Тож алкоголь – чи не найцікавіша складова свята.

Відомо, що серед східних слов’ян побутував звичай робити гучні застілля та варити пиво на Миколая. Про це свідчать регіональні називання Миколая «пивним богом», а також російські діалектизми на кшталт николити – «пити, гуляти, пиячити» або наниколитися – «напитися, святкуючи Миколая».

В одній українській колядці співається:

«Чому так нема, як було давно,

Як було давно, а з первовіку:

Святим Миколам пива не варять». 

Причому пивоваріння згадується як звичай, який утримував рівновагу в світі. Буцім тепер лихо поміж людьми постало, бо якраз Миколаю більше не варять пива. Традиції миколаївських застіль ще подекуди зберігаються в Україні. Наприклад, на Запоріжжі є звичай поливати зілля, тобто влаштовувати таке застілля, щоб «гуділо все село». Проте такі бенкети у складчину вже радше стають рідкістю. 

Натомість поширеними лишаються церковні обіди, які робилися на вулиці біля церкви інколи тільки для настоятелів, але частіше для всіх прихожан. На таких застіллях подають переважно пісні страви. Скажімо, на Миколаївщині робили борщ, картоплю, уху, холодець, рибу. До речі, уявлення про Миколая – охоронця рибалок вплинуло на святковий стіл у місцевостях поруч із водою. Тут готували особливі рибні страви. На Прикарпатті цього дня робили горщик голубців та банєчок барабулі й говіли (постували тобто), щоб вовки не нападали на худобу. На Хмельниччині церковні обіди не назвеш пісними: тут готували молочний кисіль, холодець і кислий сир.

Свято Миколая святкувала й молодь, яка збиралася на вечорниці. Дівчата ворожили, як на Андрія. На Полтавщині цього дня починали колядувати, а в деяких місцевостях рядилися в Миколая. Після колядування варили пісну вечерю всім гуртом у тій же хаті, де проходили досвітки (вечорниці на всю ніч): готували вареники, картоплю, пироги з квасолею та капустою.

Особливою була традиція випікання пряників у спеціальних дерев’яних формочках. До тіста могли додавати мед, корицю або імбир, а формочки куплялися на ярмарках. Такі пряники робилися на Полтавщині, Харківщині й Чернігівщині. А схожі форми й зараз можна придбати у народних майстрів.

Де шукати подарунки, або кому й куди Миколай приносить гостинці

2d2b2fd83fae8d90770c7bac1cc10798-image(1000x700)

Сьогодні Миколай приходить вночі до слухняних дітей та приносить їм гостинці під подушку, а бешкетникам лозинку. Звичай обдаровування дітей поширився від слов’ян-католиків. У чехів, хорватів, словенців напередодні свята діти лишали для Миколая тарілку на підвіконні, вивішували шкарпетки за вікно або просто ставили черевик біля вогнища. Серед ласощів були печиво, яблука, горішки, булочки тощо. 

Особливо нетерплячих увечері випускали на вулицю, щоб вони босоніж збирали подарунки, які буцімто впали з воза Миколая. Скоро дитина поверталася з порожніми руками, замерзла й розчарована, а з неї всі сміялися. Коротше, такі собі були пранки в Чехії. Звичай класти різочки неслухняній дітворі, ймовірно, прийшов із Хорватії та Словенії. Тільки там різочки клали в шкарпетки. Деякі з цих варіантів прижилися і в Україні.

Свідчення, зібрані науковцями на наших теренах, потребують ще окремого вивчення. Експедиції Інституту мистецтвознавства, етнології та фольклору імені Максима Рильського показують вкрай строкату картину. Народжені у першій третині ХХ століття, не дуже часто згадують, що їм щось приносив Миколай, частіше звучить фраза: «Раніше такого не було».  Проте також треба брати до уваги той факт, що дитинство цих людей випало в найскладніший період для української історії: колективізація, голод, війни, знову голод, репресії. Тому недивно, що максимум, що згадують оповідачі, – це грудочку цукру, пироги та дуже рідко цукерки. 

На Київщині давали бублики: «Ну, тоді так не знали, що то святий Миколай, тоді казали, шо треба дать дітям, бо діти – то ангели, ще ж не нагрішили нічого». На Черкащині могли так дарувати хустку. У деяких регіонах не клали під подушку, а просто казали, що Миколайчик передав, а в деяких прослідковуються чіткі паралелі з південнослов’янськими та чеськими традиціями. Наприклад, на Закарпатті клали подарунки на вікно, а на Рівненщині подарунки ховали в черевички.

Іван Франко наприкінці ХІХ століття, збираючи фольклор на Галичині (так, він і таке встигав робити!), помітив, що в селах звичаю обдаровувати дітей немає, а в містах, скоріше за все, він був «занесений німецькими колоністами здавна й доси держить ся». Як бачимо, традиція протягом століття не просто втрималася, але й дуже вдало поширилася по всій території України («добре, що зараз є така традиція, це хороша традиція»). Більше того, зараз ранком 19 грудня під подушку зазирають уже не лише діти, але й дорослі, тож Миколай поступово нарощує все відчутнішу перевагу в новому протистоянні проти радянського Діда Мороза. Але це вже зовсім інша історія.

Якщо хочете дізнатися більше про українські традиції, читайте про топ-10 побутових забобонів, і чому ми в них віримо.

А також, звідки взялися колядники, й чому ми забули про різдвяні традиції.

Джерела (для тих, хто хоче знати про Миколая більше): Олекса Воропай Звичаї нашого народу. Том 1;Етнографічний образ сучасної України. Корпус експедиційних фольклорно-етнографічних матеріалів. Т. 6. Календарна обрядовість; Николай – стаття в третьому томі «Славянские древности: этнолингвистический словарь»; Николай Петров Культ св. Николая Чудотворца в юго-западной Руси ХІ-ХІІІ вв.; Борис Успенский Филологические разыскания в области славянских древнотей (реликты язычества в восточнославянскому культе Николая Мирликийского); Олександр Коломийчук Синкретизм збірного образу великого християнського святого: до проблеми народного культу святого Миколая на Бойківщині.

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *