DSC_7369

Купіть книгу, вона смішна: як я відкрила в Сенцові письменника

Текст: Дарина Шевченко

Сенцов - в’язень ворожого російського режиму, жертва ненависної війни. Сенцов - символ, а не письменник, думала я. Я звикла так думати. Я звикла любити авторів за їхні твори і ніколи не навпаки. А Сенцова я полюбила раніше, ніж прочитала його першу книжку. Думаю, це сталося після його заключного слова або навіть після перших публічних судів над ним. А може й ще раніше - після чуток про його мужність і непохитність на перших судах.

Одним словом: як і всі, я полюбила незнайомого чоловіка за російськими гратами не за те, ким він є, а за те, ким він для нас став.

Півроку тому я відкрила на першій сторінці його першу книжку “Рассказы”. Відкрила не тому, що хотіла прочитати, просто віддавала таким чином данину Сенцову-символу. Що я могла для нього зробити, крім як прочитати його книжку?

Я не чекала від неї нічого хорошого. В моїй вихованій філфаком свідомості героїзм і література не перетинались в реальному житті. Але оповідання виявились простими і хорошими. Короткі речення, зрозумілі і близькі образи, надрив і рішучість у формулюваннях. Мені все легко уявлялося і з усім легко співпереживалося. Одне з оповідань, про собаку, я читала мамі в голос і обидві ми ридали над ним добру годину.

Оповідання були автобіографічними, тому письменником Сенцов для мене не став, зате любити його стало простіше. Тепер я ніби знала його, з дитинства, такого русявого кримського хулігана, з добрим серцем і амбітними планами на життя, а потім молодим, впевненим у собі чоловіком, зануреним у творчість і пошуки різних істин. Я уявляла, як він небагато уривчасто говорить, як завжди влучно і трішки жорстко жартує, і завжди стоїть на своєму в ідеологічних суперечках.

Заслугу за хороший автобіографічний текст завжди більше приписуєш життю автора, ніж самому автору. Зрештою, все склалось добре: Сенцов став мені ближчим, тексти не розчарували. Я чомусь була певна, що більше він писати не буде. Мені було зручно так думати. Мій гештальт копання в особистості Сенцова-символа було успішно закрито.

Друга книжка Сенцова потрапила мені до рук якось неочікувано. Тобто, я особисто не була готова. Вона була помірно товста, в приємній напівтвердій помаранчевій обкладинці з химерним малюнком і називалась “Купите книгу, она смешная”. Класна назва.

Вона одразу видалась мені якоюсь справжньою. Такою справжньою книгою справжнього письменника. Ще не відкриваючи її, я зрозуміла, що Сенцов тепер справжній письменник. І це мене злякало. Він тепер міг легко виявитись справжнім поганим письменником. І як мені тоді бути зі своєю прихильністю до нього?

Менше з тим, якось в метро я знайшла в собі сили почати. Це була історія про трьох американських друзів, які кидають все і їдуть подорожувати по світу. Це й справді схоже на американців, роблять вони так, знаємо.

Розповідь ведеться від першої особи - Біллі, одного з друзів, найбільш звичайного з усіх персонажей. На відміну від Джима, він не є дуже розумним і на відміну від Джебса, не є хитрим і вигадливим. Біллі звичайний. Але здається, мораль в тому, що й звичайні часто опиняються в центрі подій.

Головна дія відбувається в невідомій маленькій африканській країні, куди друзі якимись неправдами потрапляють у складі археологічної експедиції, яка виявляється чи й не групою контрабандистів. Покинуті напризволяще, після арешту працедавців, друзі влаштовують гулянку з двома більш-менш розпутними монашками з місцевої місії. На гулянку потрапляє незваний гість, назвемо його “святий дух”. І після всього випитого і викуреного, виконує по бажанню кожного з друзів.

Всі бажання дуже п’яні і дуже відповідають характерам героїв. Таким чином у хлопців з’являються матеріальні і нематеріальні ресурси з якими і революцію недовго зробити, що вони власне і роблять. Розповісти, що це за ресурси і як друзі їх використовують було б занадто великим спойлером. Та власне з цього й починається алегоричність історії і немає сенсу переказувати сюжет в деталях.

Географія і сюжет тут, як на мене, не мають особливого смислового навантаження. Всі події, місця і героїв можна накласти на будь-які реальні події, місця і героїв. А сюжетна абстрактність тільки полегшує завдання і все дуже легко накладається на нещодавні події у відомій нам східноєвропейській країні. Біллі, який в кінці книжки жертвою наклепу і нерозуміння потрапляє в тюрму, легко проектується на самого Сенцова.

Але це прийшло до мене пізніше, коли мені нарешті вдалось прийняти і полюбити цю книжку.

З перших сторінок мені не сподобалось все. Ну по-перше: Чому американці? Не люблю, коли вітчизняні автори пишуть про те, чого не знають. Все для мене одразу набуває відтінку вигадки, навіть якщо історія дуже життєва, і віддає прихованим бажанням автора бути не там, де він є і не тим, ким він є.

І стиль. Довжелезні речення з множинними, не завжди доречними епітетами, кожне з яких хотілось розбити мінімум на чотири. Особливо ці складні словесні конструкції не в’язались в моїй голові з американськістю історії. Мені складно було уявити такі багатослівні діалоги трьох американських хлопців і аж такі вигадливі роздуми зовсім вже середньостатистичного американця Біллі.

Мене дратували занадто багатослівні жарти. Їх було нудно і переважно не смішно дочитувати до кінця. І особливо в контексті всього цього мене дратувала назва. Ну от, купила я книгу, - думалось мені. А вона не смішна. Мене обдурили. І взагалі, все це схоже на перший “роман” дев’ятикласника, який хоче стати письменником, коли виросте. Хтось має йому сказати цього не робити.

Сторінці на сотій я вперше вголос гигикнула. Мені справді було смішно. Все, що мене дратувало на початку почало мене веселити - довгі речення, підозріло схожі на нас американці (така собі насмішкувата конспірація справжніх героїв), прекрасний сумний і водночас смішний образ дуже ідейної і дуже непрактичної апельсинової революції, підставні обличчя і закулісні гравці постреволюційного уряду, передчасна смерть ідеолога революції і пам’ятники. Пам’ятники, які йому ставлять у найбільш захолусних закутках бідної постреволюційної країни, при цьому саджаючи до тюрем його сподвижників. Ніби це щось змінить, if you know what I mean.

А потім це.

“Но все в жизни, в том числе и самая длинная тюрьма рано или поздно заканчивается, и я вышел на залитый солнцем двор” -  на цій фразі я, звичайно, розридалась і, думаю, ніхто мене не засудить. Я плакала не за абстрактним, несправедливо засудженим американцем Біллі, а за справжнім несправедливо і безнадійно засудженим десь у ворожій країні режисером і письменником Олегом Сенцовим.

Тепер я готова офіційно визнати, що Сенцов - хороший письменник.

Купіть книгу, Вона хороша, або, як мінімум, смішна.

Олег Сенцов - український кінорежисер родом із Сімферополя. Російські силовики затримали його у травні 2014 року за звинуваченням у підготовці терористичного акту. У серпні 2015 року російський суд визнав його винним і засудив до 20 років у колонії суворого режиму. Дві книжки Сенцова були видані вже після його арешту.