Pexels

#STOPхалява. За все треба платити

13672072_1087430611322741_341028563_n

Автор: Дарина Шевченко

Забрати у студентів стипендію – чудова ідея.

Було б також дуже непогано зробити вищу освіту пристойно платною для всіх, окрім винятково талановитих студентів. І жодних безкоштовних тренінгів, фестивалів і майстер-класів. За все треба платити. І це не тільки гарантія активної участі всіх запрошених, а й запорука ефективності будь-якої ініціативи.

Офіційно заявляю, що не представляю тут руку Кремля і п’яту колону, а виключно – здоровий глузд.

Останні три роки моєю основною робото і місією є розвиток незалежної журналістики в Україні. Фонд, яким я керую, за цей час провів більше двох десятків різних освітніх івентів – тренінгів, фестивалей, відкритих зустрічей, майстер-класів, панелей в рамках глобальніших ініціатив, шкіл та втілив кілька програм стажувань. Через нас пройшло більше двох тисяч журналістів. Більшість з них – студенти і молодь.

І всі наші програми і заходи були безкоштовними. Три роки тому це здавалось логічним і правильним. Але практика показала, як сильно ми помилялись. З нашого досвіду, ефективність безкоштовних одноразових навчань ніколи не перевищує 5% або 3%, ефективність тривалих навчань вища, але лише за умови дуже суворого відбору і великого конкурсу.

Приведу приклад чудового медійного івенту – Lviv Media Forum, щорічної триденної конференції для журналістів.

Аншлаг щороку. Студенти і журналісти щороку їдуть на форум до Львова, як на прощу. Програма стандартна: іноземні та українські спікери, панелі та майстер-класи. Годують, поять кавою, організовують трансфер. Після форуму колеги часто бідкаються про те, яким непрактичним був форум цього року, але наступного року знову їдуть. Форум платний. Рання реєстрація – дешевша, пізня – дорожча.

Колись ми обговорювали цей феномен з організаторами форуму і вони згадали, як на першому форумі видали кількасот безкоштовних квитків місцевим журналістам. Із цих кількасот журналістів до зали зайшли кілька десятків.

Те саме сталось із зовсім нещодавно проведеною нами експертною зустріччю з приводу медичної реформи. Тема гаряча. Зареєструвались 35 людей, прийшли – вісім. У когось заболіла голова, була нарада, зламалась машина, змінились плани, хтось просто забув, що реєструвався. Звісно, можливо, що ми не досить часто нагадували і не прислали кожному особистий запит на підтвердження участі. Але давайте уявимо, що ці 35 людей передплатили участь. Заплатили, скажімо, по 200 гривень. Скільки б з них змогли відсунути свої плани, форс-мажори, зламані машини і прийти? Я вангую, що цифра була б близькою до 100 відсотків.

До чого тут формальна вища освіта і бідні студенти, запитаєте ви. А чим вона, власне, відрізняється?

Чотири роки вас безкоштовно вчать. Ви, звичайно, нарікаєте, що вчать погано. І ви, скоріше за все, праві. Але ж безкоштовно, думаєте ви, то хай вже буде той диплом. Ви, звичайно, забиваєте на навчання і, в кращому випадку, йдете працювати, а в гіршому – просто забиваєте. Тим більше, що стипендію отримати неважко – навіть на “відмінно” вчитись не потрібно. Ви собі тихенько даєте невеликі хабарі викладачам, щоб закрити сесію, і вже точно не вимагаєте від них якоїсь супер-компетентності. Ну тобто вимагаєте, звичайно, але виключно на студентських пиятиках і в розмовах з товаришами по нещастю.

Приблизно так само думають викладачі. Халява за халяву – це такий собі обмін благами. У них мізерні зарплати, бо освіта – галузь дотаційна. А роботи у них багато: списки, плани, журнали, методички, іспити, заліки, заліковки. Вони – теоретики. Практики в освіту не йдуть. Дивіться пункт про зарплату.

А тепер уявімо, що аби отримати вищу освіту, ви взяли у держави чи приватного банку позику на навчання. Навчання дороге (як і має бути) і позика велика, виплачувати вам її років десять. А щоб при цьому ще й жити комфортно, зарплатня має бути вище середньої. А щоб так заробляти – треба добре вчитись. Дуже. Добре. Вчитись. І ви вчитесь.

Ви також можете бути дуже талановитим студентом – і отримати одну з кількох на курс стипендій, які дає держава або приватні благодійники. Але і у цьому випадку ваша стипендія переглядатиметься щопівроку.

Тим часом на середину грудня 2016 року найпопулярнішим питанням студента викладачеві в Україні є: “А скільки балів потрібно набрати на стипендію?”.

Моя близька подруга, кандидат наук, викладає фольклористику та українську мову в одному з київських університетів. З групи в 11 людей (всі – україністи, тобто ці предмети для них є профільними) фольклористику вчать аж нуль. Просто ігнорують завдання викладача прочитати щось або підготувати, знуджено щось малюють в конспектах і опускають очі. Але з сокровенним “скільки балів потрібно набрати на стипендію” все одно приходять.

З цього приводу мене хвилює інше питання: чому я, як платник податків, маю платити за їхнє навчання, ба більше – платити їм стипендію? Чи може, нам нема куди перерозподілити бюджетні гроші?

Але навіть, якщо говорити виключно про якість освіти: чого вчить нас халявна стипендія і безкоштовне навчання? Як на мене, в першу чергу – нульовій конкурентоспроможності. “Та не треба дуже напрягатись, щоб тобі платили”, – начебто каже нам щомісячне надходження на картку. “Не парся, тобі всі тут зобов’язані”, – ніби промовляє до нас викладач, який вже втретє надсилає своїм студентам список рекомендованої літератури. А потім студенти закінчують університети і потрапляють в життя. А тут – не так. Тут ніхто нікому просто так нічого не дає.

Це ж він і є, наш заповітний лайфхак для вдосконалення системи освіти – наблизити освіту до життя і зробити нарешті освітній ринок конкурентним.

Тож давайте візьмемо себе в руки і зізнаємось: чим раніше нас спіткає реальність – тим краще. За халяву в навчанні потім доведеться розплачуватись кар’єрою.

Дисклеймер:

Автор має дві вищі освіти. Жодної не отримав безкоштовно. За першу платили батьки, за другу – сама.

Авторові шкода бідних студентів, але ще більше авторові буде шкода їх, коли вони непідготовленими потраплять у реальність.

Автор знає, що саме ви “завжди приходите на івент, якщо реєструєтесь”. Але ви – не всі, а статистика – курва ще та.

Автор бажає всім добра.

 

Головне фото: Pexels.com

8 thoughts on “#STOPхалява. За все треба платити

  1. Згодна з аргументами автора цілком і повністю. Логічно, правильно і справедливо. Якби десь було голосування – я б проголосувала “за”.

    Проте тут є нюанси. Мій власний досвід – я вчуся у невеликій сільській школі, де, наприклад, історик викладає трудове навчання і фізику, а знання вчителя англійської закінчуються десь на алфавіті. Про інтернет ходять чутки, на уроках інформатики у школі (8 робочих компьютерів на весь район) тебе вчать, як змінювати градієнт шрифту у Ворді. У ДНУ на журналістику (бюджет) мене зараховано завдяки “халяві” – медаль і 90+ балів за перший екзамен. Стипендія + робота на вихідних з 7 до 21 – це все, на чому тримаюся. 4 роки зубріння теорії, 4 безглуздих років, коли ота нещасна стипендія залежить від того, який настрій у викладача під час заліку (привіт, Бабця Зло). І коли ти влаштовуєшся працювати за фахом – ти розумієш, що не знаєш нічого, що потрібно для реальної роботи. І що набагато краще було б ці 4 роки витратити на самоосвіту і практику, проте ж роботодавці вимагають диплом! Тобто, щоб отримати хоча б якусь стартову роботу, тобі потрібно “відсидіти” хоча б мінімум років на парах.

    Вся ця система застаріла, і міняти її треба всю, а не деталі. Цього року в сільських школах не було підручників – гірше того, їх не було де купити (ми намагалися знайти підручник племіннику, все, що змогли – скачати з інтернету). Чи є шанс у цих дітей вступити до вишу?

    Зрозуміло, що треба йти вперед і щось міняти, бо зараз вища освіта в Україні – це якась фікція, видимість, “корочка” в кишені майже у кожного, яка майже нічого не дає, але яку вимагають на кожній співбесіді.

  2. Зовсім не погоджуюся, що платна освіта щось допоможе. Моя сестра поїхала в іншу країну, де взяла кредит на навчання. Не спала ночами, працювала в кафе і вчилася, отримала диплом бакалавра з відзнакою, взяла ще кредит на магістра. Закінчила. Працює в тому ж кафе на тій же посаді, бо всюди треба досвід як мінімум 5 років в даній справі, а не диплом. Ну диплом теж, але в додаток до досвіду. Або дуже маленька зарплата асистента, з якою вона не зможе сплачувати свій кредит на навчання. Замкнутий круг.

    Я ж вчилася в Україні зі стипендією. Не знаю чи зможу знайти зараз високолплачувану роботу, але принаймні за плечима немає 150тис доларів кредиту. Тому можу почати й з мізерної суми.

    1. Є різні випадки. Я на противагу знаю, як мінімум, чотирьох людей, які взяли позики і віддали позики, знайшовши хорошу роботу. І ще кількох які отримали стипендії, як талановиті абітурієнти, в яких зацікавлений університет.

  3. Автор – щаслива ідіотка, яка мала платоспроможних батьків, яких не вважає за привілею, доступну не всім в цій країні. 10% моїх однокурсників, зі мною включно, не отримали б вищої освіти, якби вона не була безкоштовною. По суті, щойно вона запропонувала позбавити можливості отримати вищу освіту мене особисто.

    1. Автор вчилася в найдешевшому муніципальному вузі Києва, бо тільки його могли собі дозволити мої “платоспроможні батьки”. Закінчила його, пішла на роботу і сама собі оплачувала напівочну форму навчання в КІМВ. Працювала з першого курсу, до речі. Автор нічого ні в кого не пропонує відібрати. Платна освіта передбачає стипендії (але з великим конкурсом)+ви завжди можете взяти позику на навчання, якщо вам так потрібна вища освіта, а стипендію ви отримати не змогли. Автор особисто знає багатьох людей для яких це працює.
      А ще автору здається, що конкурентне середовище у вищій освіті навчило б, наприклад, дискутувати на рівні, а не переходити на особисті образи у першому ж реченні. Бо в здоровому конкурентому середовищі давити на жалість не дуже працює.

      1. Платно, бесплатно… В итоге большинство учится лишь бы успеть сдать предмет до сессии забивая на качество, потому что процесс обучения настолько неорганизованный, что даже если есть желание сделать работу идеально, на это просто не хватает времени, из за отсутствия фиксированного плана. То перенесут сдачу работы на пару недель (вызвав накладку с другими предметами), то сессию на месяц раньше перенесут, то препод объявит за день до экзамена, что ни одной работы ты не сдал и тебе не за что ставить оценку, не смотря на то что ты был первым кто всё сдал и выполнил работу качественно и с вдохновением.
        Как вывод:
        Наше “высшее” образование не стоит никаких денег в том виде, в котором оно сейчас находиться. Знания не актуальны, все твои инициативы не поддерживаются, системности нет, графика обучения тоже нет (формально он есть, но не соответствует действительности).
        (учусь на третьем курсе архитектурного факультета КНУБА (КИСИ), на контракте(плачу за это “уникальное” образование) )

        1. Ну я і не стверджую, що платне навчання вирішить всі проблеми нашої системи освіти, але багато точно. Тим більше те що ви і я за свою освіту платили не відміняє того факту, що більша частина не платить, а отже освітня система залишається неконкурентою з усіма тими недоліками, про які ви написали.

    2. Безкоштовної освіти не існує. Ви навчалися, в тому числі, за мої кошти. Вважаєте це ок, отримувати привілеї за чужий рахунок? :)
      Авторка на 100% права. Вам ніхто нічого “з коробки” не винен, реальність не теплиця і отримувати будь-що за рахунок награбованого в інших — не круто.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *