DSC_8780

Чому вам точно треба поїхати на Синевир

Текст: Дарина Шевченко

Цього літа я погодилась на авантюру друзів (“А поїхали в Карпати на кілька днів?”) і несподівано знайшла своє місце сили - озеро Синевир.

Тепер, коли я дуже втомлююсь або хворію, я закриваю очі і уявляю себе на скрипучій дерев’яній гойдалці, в руці у мене склянка парного молока, поруч - кудлатий рудий пес, а навпроти - Карпати. Вода випаровується з ялиць кудлатими клубками, схожими на дивовижні створіння. Так, мені здається, виглядають душі гір.

DSC_8235

Як доїхати?

Дорога з Києва до Синевиру непроста. Спершу треба їхати поїздом до Воловця. Ми їхали Київ-Львів, а потім Львів-Воловець. Втім, якщо їхати не на популярні дати, можна встигнути взяти квитки на прямий потяг Київ-Ужгород, який їде через Воловець.

З Воловця ходять рейсові автобуси до Межгір’я, а звідти один чи два рази на день ходить автобус до Синевирської Поляни, найближчого до озера населеного пункту.  От тільки потрапити на ці автобуси не просто, тому краще розраховувати на таксі.

Наш поїзд прибув до Воловця близько 9 години ранку, коли всі квитки на Межгірський автобус вже були розкуплені. Нам сказали, що можна буде сісти “і так”. Втім “і так” не вийшло, бо сісти на автобус не змогли навіть ті, хто придбав квитки завчасно.

В інтернеті ми знайшли таксиста, який за 300 гривень погодився відвезти нас до Межгір’я, і ще за стільки ж - до Синевирської Поляни. Дорога назад обійшлася нам дешевше. Цього разу водія порекомендував господар садиби в якій ми жили, тому за 450 гривень нас погодились відвезти з Синевирської Поляни до Воловця, а за 520 гривень водій ще й показав нам місцеві цікавинки.

DSC_8545

Де там жити?

Ми жили в селі Синевирська Поляна, за два кілометри від озера, звідки до Синевиру веде мальовнича гірська дорога понад річками та пасовиськами. Дорогою ми бачили, як корови забираються на скелі по свіжу траву і зупинялись подивитись, як в гірській річці скидається форель. Потім ми піднімались до озера. Зелено-блакитний Синевир майже завжди в тумані, через який пробивається сонце і створює на поверхні озера тисячі сонячних доріжок. Навколо озера є стежка. Не дивлячись на те, що на озері завжди повно туристів, тут легко можна знайти куточок, щоб побути наодинці з Синевиром.

Ми шукали житло ще з Києва, за кілька тижнів. В Синевирській Поляні і біля самого озера є житло на будь-який смак - від комфортабельних номерів у великому готельно-ресторанному комплексі Арніка до койко-місць у приватних будинках селян.

DSC_8861  

Найбільше на Синевирі приватних садиб на кілька номерів, з хорошими умовами і на різній відстані від озера. Найближчі до озера садиби були зайняті, тому ми обрали одну з крайніх садиб села - приватну садибу Стинишір. В садибі всього три номери - два двомісних і один тримісний, 350 гривень і 450 гривень за добу відповідно, але в Карпатах варто торгуватись. Нас було троє і ми знімали дві кімнати - дво- і тримісний номери - за 600 гривень на добу.

Садиба відносно нова, стоїть на крутому схилі гори і виходить на дорогу. У дворі є мангал і гойдалка, з якої можна дивитись на гори. Так, та сама гойдалка, про яку згадано на початку. Господаря звати Василь. Вечорами він приїжджає поговорити про життя і політику. Ми були не проти, адже за відсутності інтернету наші вечори були вільні для вина і розмов. Здається, над інтернетом Василь вже працює. Навіть не знаю, плюс це чи мінус.

А де їсти?

Ми майже завжди готували самі. Так, я теж не люблю готувати на відпочинку і майже ніколи цього не роблю. Але тут - це інше! Тут ти прокидаєшся раніше за всіх, відкриваєш широко двері на літню кухню, заварюєш для всіх пахучий трав’яний чай і жариш млинці під торохтіння дощу, або нарізаєш салат і смажиш яєчню з домашніх яєць. А найкраще - прокидаєшся і біжиш разом з сусідським собакою до сусідів по парне молоко, випиваєш склянку або дві, і тоді твій цілісінький день пахне добром і гірськими квітами.

DSC_8327

Вечорами ми пили домашнє карпатське вино і жарили на мангалі шашлик. Здається, по поверненню ми складались на 50 відсотків з вина і на 50 - з молока, і ще ніколи нам не було так добре. Овочі, м’ясо і вино ми купили на невеликому базарчику в Межгір’ї дорогою до озера, а в самому селі докуповували хліб, яйця, бринзу і щось солоденьке. І парне молоко у сусідів, обов’язково - 15 гривень за півтора літри, і 40 гривень за півлітрову баночку бринзи.

Втім, якщо це не ваша історія - навколо озера повно колиб, а в колибах - смачних баношів, вареників і млинців з чорницями. В середньому 40-60 гривень за страву. Кажуть, в Арніці можна навіть замовити суші і покурити кальян, але чи є сенс робити це в Карпатах - вирішуйте самі.

А що там робити цілими днями?

Дивитися на гори! Сидіти на дерев’яній гойдалці, дивитися на гори і слухати дзвіночки корів, які повертаються з пасовиська.

Сидіти на березі озера! Опускати ноги в холодну воду і потрошку звикати до лоскоту сотень рибок, які їдять все, включно з людськими ногами.

Бродити навколо Синевиру! Ходити, сидіти в альтанках і на коріннях дерев, і дуже обережно намагатись сфотографувати дивовижних пташок з синіми хвостами.

DSC_8835

Розмовляти і мовчати! Багато говорити про все на світі, пити глінтвейн, вино або чай і багато-багато говорити і ще більше слухати - один одного, себе і гори.

Лежати в траві! Відчувати, як ромашки лоскочуть руки і ноги, і як гірське сонечко припікає носа, і зовсім ні про що не думати.

Шукати суниці! Йти по суниці кудись далеко, переходити місточки і спускатися до річки, вилазити на каміння і дуже обережно, щоб не розчавити, класти до рота переспілі ягоди, а потім пити воду з джерел і не встигати повернутись до дощу.

Приручати сусідського пса! Гуляти з ним і давати йому ім’я, залишати йому їжу і йти з ним аж до озера, а потім сидіти з ним на дерев’яній гойдалці.

Якщо цього мало - можна сходити в баню в садибі Крайня Хата (100 гривень на годину) або самому зловити форель в гірській річці, в Арніці.

DSC_8947

Можна поїхати на водоспад Шипіт (55 кілометрів від Синевирської Поляни) або в музей-село Колочава, де зібрано цілу колекцію гуцульських хат і хатньої утварі.

Неподалік від Синевиру є Центр Реабілітації Бурих Ведмедів, куди тварин звозять з усієї країни. Тут вони проходять реабілітацію, а потім виходять жити на заповідну територію - повертаються до свого ведмежого життя після людських знущань. Вхід коштує символічні 30 гривень з людини, але в цирк ви більше ніколи не захочете.

З Синевиру починаються кілька маркованих гірських туристичних маршрутів. Вони розраховані на один-два дні, тому для підйому в гори треба буде підготуватись заздалегідь.

Звісно, найзручніше подорожувати околицями Синевиру на авто, але можна і як ми - домовитись з таксистом і подивитись все дорогою додому.

Щось іще нам треба знати?

Пам’ятайте про дощі. На Синевирі дощі йдуть часто, нам випадали щодня. В горах зливи не закінчуються за десять хвилин, лити стіною може кілька годин підряд, тому потрібно завжди носити з собою дощовики.

 

Всі фото належать автору.