medications-cure-tablets-pharmacy-56612

Як наркозалежні українці Криму та Донбасу лишилися без замісної терапії

Текст: Марія Капінос (переклад з англійської)

Георгій Гайдамака з Криму призвичаївся до наркотиків у віці п’ятнадцяти років. Починав він із відносно легких препаратів, але у 2006 році, у 21-річному віці, перейшов на важкі наркотики. Незабаром він зрозумів, що йому потрібна медична допомога.

Гайдамака звернувся до наркологічного диспансера Сімферополя, і майже через два роки, у 2008-му, став одним із перших пацієнтів замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) на Кримському півострові.

ЗПТ дає можливість замінити нелегальний опіоід, наприклад, героїн чи опіум, на легальні, з тривалішим ефектом, але набагато менш шкідливі препарати: метадон та бупренофін. Вживані під медичним наглядом, вони допомагають пацієнтам перебороти фізичний біль в період, коли людина з наркозалежністю перестає вживати наркотики.

Однак після анексії Криму та початку війни на Донбасі ситуація кардинально змінилась для пацієнтів на цих територіях. В Криму причиною є російське законодавство, що категорично забороняє ЗПТ. На окупованих територіях Донбасу пункти замісної терапії закрилися через відсутність препаратів.

Отож Гайдамака був змушений переїхати з Криму на території, контрольовані українським урядом. Всього з Криму переїхали 805 пацієнтів замісної терапії, але не всім вдалось знайти роботу та житло, щоб лишитися.

– Ті, кому не вдалось зачепитись, повернулись в Крим. Багато з них зараз мертві, – стверджує Гайдамака.

Згідно з даними міжнародного благодійного фонду «Альянс громадського здоров’я», недержавної організації, що підтримує людей з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом, вірусним гепатитом, та пацієнтів ЗПТ, у 2014 році в Донецькій та Луганській областях було 1398 пацієнтів замісної терапії.

Але у 2016 році на Донбасі організація нарахувала всього 579 пацієнтів – це ті, хто жив на території, контрольованій українським урядом. Легко порахувати, що приблизно 800 пацієнтів з окупованих територій втратили доступ до замісної терапії.

Що з ними сталося, скільки змогли виїхати в Україну, невідомо – такої статистики просто не існує.

В Україну замісна терапія прийшла 12 років тому завдяки фінансовій допомозі Глобального фонду по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом та мялярією, а також завдяки технічній допомозі від ЮНЕЙДС, Об’єднаній Програмі ООН з ВІЛ/СНІДу, а також співпраці з недержавними організаціями.

На початку 2017 року близько 9615 людей отримували замісну терапію в Україні. Цього року, в українському бюджеті на ЗПТ закладено 18 мільйонів гривень.

Поклик до змін

Андрій, який впродовдж 12 років був пацієнтом ЗПТ, зараз працює у благодійному фонді «Альянс громадського здоров’я» і намагається допомогти людям позбутись наркотичної залежності.  Він попросив не розкривати його прізвище, бо його робота пов’язана з поїздками на окуповані території та ризиками для життя.

– В Україні люди просто не розуміють, що таке замісна підтримувальна терапія, – каже Андрій. – Вони думають, це означає на легальних засадах роздавати наркотичні засоби. Але ця терапія змінила моє життя.

Андрій розповідає, що в житті кожного наркозалежного наступає період, коли він вживає наркотики не для того, щоб отримати задоволення, а щоб позбутись болю, і саме в цей момент обійтись без замісної терапії практично неможливо. Однак суспільство і досі не хоче розуміти, що без медичної допомоги людина фізично не здатна перестати приймати наркотики.

І все ж, найважливіший компонент у боротьбі із наркотичною залежністю – бажання самих пацієнтів змінити своє життя, пройти через певну кількість болю та страждань, щоб, врешті-решт, почуватись краще, стверджує Андрій.

– Матері приводять своїх синів до наших центрів, вмовляючи почати терапію, – згадує Андрій. – Я дивлюсь на цих хлопчаків і миттєво розумію, що вони не готові. Пройде ще як мінімум від трьох до пяти років, перш ніж наркотик почне руйнувати їхнє тіло, і вони самі захочуть змін.

Однак далеко не кожен прагне до цих змін. Дехто продовжує вживати наркотики, день за днем збільшуючи дозу, допоки не наступає передозування і як наслідок – смерть.

– Ви навіть не уявляєте, що відчуває людина з наркозалежністю, коли її позбавляють дози, – каже Андрій. – Через декілька років вживання наркотиків організм цієї людини перестає продукувати серотонін, гормон, що відповідає за здатність відчувати щастя. Після цього, людина з наркотичною залежністю приймає наркотики просто щоб позбутись депресії.

Окуповані території

Хоча більшість пацієнтів ЗПТ переїхали до України з контрольованих Кремлем територій, ті, що залишились, рано чи пізно повертаються до прийому наркотиків. Але тепер вони змушені бути набагато обережнішими.

В Україні за звинувачення у виробництві, володінні або купівлі наркотиків передбачений штраф у розмірі 1700 грн, громадські роботи, або тюремне ув’язнення до дев’яти років, залежно від ступеня тяжкості злочину. Російське законодавство за зберігання наркотиків визначає покарання у розмірі 3354 грн та тюремне ув’язнення до десяти років. За виробництво або продаж наркотичних препаратів – до двадцяти років. Тим не менш, Андрій розповідає, що на окупованих територіях людина може так і не отримати шанс на справедливе слухання його справи.

– Затриманий може просто не дожити до власного судового засідання, – стверджує він.

Що робити людині із наркозалежністю на окупованих територіях у випадку, якщо їй потрібна медична допомога?

– Найбільш очевидний варіант у Донецькій та Луганській областях – померти тихо, не привертаючи зайвої уваги, – ділиться враженнями Андрій.

Якщо пацієнт приходить до лікарні на окупованих територіях, він отримує лише мінімальну допомогу, наприклад, йому пропишуть високу дозу клофеліну, препарату, що сповільнює серцебиття, викликає запаморочення, тремтіння і дуже часто вводить у стан трансу. Також клофелін заспокоює людей та притамовує біль, що обов’язково наступає у наркозалежного, коли він перестає приймати наркотики.

Однак, це лише тимчасове вирішення проблеми. Зазвичай таке лікування призначається на період не більше десяти днів, а після цього дозу повільно зменшують. Коли лікування завершується, людина із наркотичною залежністю знову почувається погано, бажання прийняти дозу повертається, і без професійного медичного нагляду та правильної – замісної – терапії пацієнт, скоріш за все, повернеться до споживання вуличних наркотиків.

Ця стаття опублікована у рамках проекту «Журналістика толерантності» громадської організації «Фонд Розвитку ЗМІ» та газети Kyiv Post. В рамках проекту будуть висвітлюватись проблеми та виклики з якими стикаються представники сексуальних, етнічних та інших меншин в Україні. Проект проходить за підтримки американського народу, що була надана Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) через Інтерньюз. Зміст матеріалів необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *