Книги

Cписок літератури: Дві книги про дві війни

Від редакції: Ми публікуємо короткі огляди прочитаних книжок – як нових, так і класики. Якщо ви прочитали книгу і вам є що про неї сказати – пишіть нам на lustrum.ua@gmail.com або на сторінку у Facebook. 

Валерія Бурлакова “Життя P.S.”

15135670_1198210926911375_2051803896_n

Читала: Дарина Шевченко

Не те щоб я не здогадувалась, що буду плакати, коли читатиму цю книжку. Я чітко уявляла собі, які емоції вона в мене викличе і скільки сліз і сопель з мене витече. Але якщо не читати спогадів і книжок про війну, війна поступово стане просто статистикою і ми перестанемо бачити за цифрами людей та їхні долі.

Це не перша історія про війну, смерть і кохання, яку я прочитала і почула. І в ній нема жодних неочікуваних поворотів сюжету. Все абсолютно передбачувано: головні герої кохали один одного, він загинув, вона страждає і продовжує воювати. 

Тон тексту, напевне, має примусити мене зіщулитись від огиди до себе самої за те, що я не на “передку”, а живу тут своїм безтурботним позавоєнним життям і взагалі читаю цю книжку у відпустці. Але якраз у цій частині історія мене не чіпляє. І я б навіть використала цю можливість, щоб сказати: ви помиляєтесь, шановні захисники, ми тут хоч і не чуємо вибухів щодня – майже весь час пам’ятаємо про війну. І в своїх кухонних розмовах за вином, і в паркових за морозивом розділяємо життя на “до” і “після” війни.

Втім, у нас справді є проблеми з усвідомленням деяких речей, з укладанням деяких воєнних понять в наші мирні картини світу. І з цим книжка допомагає.

Ця історія – щоденник Валерії Бурлакової, жінки-солдата, а до війни – журналістки Українського Тижня. Там на війні, окрім усього, що може спіткати жінку і солдата на війні – її ще й спіткало велике кохання. Таке велике, яке, знаєте, заповнює тебе всього і весь простір навколо. Таке велике, що все, що відбувається відтоді – відбувається ніби просто на фоні, якось між іншим. 

І це щоденник, який вона почала вести, коли це кохання втратила. Тобто все втратила. І от це почуття “втрати всього” – наскрізне в історії.

І я подумала. Всесвіт – це ж ніщо інше як сума великих кохань. Справжніх таких кохань, які просто дивом якось народились в сум’ятті і суєті і найгірше, що робить війна – це руйнує ці дивовижні мікрокосмоси. Руйнує і залишає уламки людей. Людей-пазли-з-дірками-замість-сердець. 

Але, якщо опустити мої особисті рефлексії, я раджу цю книжку з трьох причин. По-перше, вона про нашу війну, по-друге, вона про велике кохання, а по-третє, вона про смерть, а я глибоко переконана, що про всі ці речі варто писати і читати книжки. 

До речі, всі гроші з продажу книжки йдуть на допомогу армії. А сама авторка і досі на передовій, а свої воєнні будні цікаво описує на своїй сторінці у Facebook

І ще хочеться подякувати їй за мужність. Я не знаю, як з таким живуть. 

Цитата: 

“Ти загинеш рівно через місяць. Хоча тепер, коли я віддала б усе за якісь ще-п’ять-хвилин-з-тобою – та що там, за один поцілунок, насправді – мені здається, що місяць – це страшенно довго. Ціла вічність, якої могло й не бути”.

Де купити:

Книжку кишенькового формату в твердій обкладинці кольору хакі можна знайти на стенді біля каси у будь-якій Книгарні Є за ціною всього 49 грн. 

Томас де Ваал “Чорний сад”

15129926_1198210910244710_1287599554_n

Читала: Ярослава Тимощук

Назву цієї книжки я почула від колег на тренінгу про конфлікти й примирення — і не могла не прочитати. По-перше, це видання час від часу згадували під час дискусій, а я люблю бути в курсі всього, про що говориться. По-друге, нам важливо більше знати про світ, якщо ми хочемо цього навзаєм, до того ж, багато з описаних подій двадцятирічної давнини у Нагірному Карабаху тепер нагадують те, що відбувається на українському Донбасі. По-третє, мої азербайджанські родичі — двоє троюрідних братів і сестра разом із батьками — у середині 90-х, коли на Кавказі йшла війна, переїхали з Азербайджану в Україну, а отже, це стосується безпосередньо і моєї родини.

Тоді я погано розуміла, чому вони покинули дім — знала тільки, що там бідно, голодно, між Азербайджаном і Вірменією йде війна, у якій винна Росія. Останнє є правдою лише частково, автор грунтовно пояснює, чому її вплив є хоч і беззаперечним, але не визначальним.

Книжка британського журналіста, експерта з питань Закавказзя Томаса де Ваала “Чорний сад” —  це передусім зразок на совість виконаної журналістської роботи: з бажанням розібратися в усіх причинах, наслідках і цифрах. Приміром, він проаналізував кілька джерел, аби вияснити: тогочасний президент Азербайджану Гейдар Алієв трохи лукавив, коли стверджував, що окупованими є 20 відсотків території його країни — насправді це майже 14 відсотків, хоча навіть поважне BBC не перевірило цих даних.

Критики зауважують: ще ніхто не написав про карабаський конфлікт так розлого й виважено, як це зробив Томас де Ваал. Він багато уваги приділяє передумовам та розгортанню конфлікту, а також намагається спрогнозувати його наслідки. При цьому трохи важко запам’ятати прізвища всіх політичних діячів, що з’являються на сторінках книжки, але це і не є принциповим для розуміння контексту. Зате куди живішими є сцени, де автор описує абсурдність війни: наприклад, коли протистояння сягнуло того, що вірмени й азербайджанці обмінювалися пацієнтами психіатричних лікарень — аби не лишилося “чужинців” на “своїй” території.

І, як і очікувалося, у книжці гарно переданий східний колорит: описи міст та їхньої архітектури, змалювання гостинних застіль із м’ясом оленя й шовковичною горілкою, атмосфера ринків з їхніми пістрявими килимами, з вантажівками, набитими пелюстками троянд, із яких потім варитимуть варення… Оці детальки в тексті дуже щемкі, бо війна руйнує цю споконвічну східну витонченість і затишок.

В автора виходить бути “над” конфліктом, він уміє подивитися зверху на війну, що відбувається, він розуміє обидві сторони конфлікту — як мені здається, тому, що це не заторкує його звичний життєвий устрій, його рідних, його країну. Принаймні, мені важко уявити, що хтось із українських журналістів міг би з таким холодним розумом, так відсторонено, але водночас так правдиво передати на папері той конфлікт, який зараз розгортається у нас. Під час читання також важко утриматися від порівнянь Нагірного Карабаху з Донбасом: на окремих сторінках хоч міняй географічні назви — все інше достоту так само, а місцями розумієш, що (перефразовуючи Толстого) всі сторони конфлікту нещасні по-своєму.

Цитата:

“Советский Союз можно сравнить с огромным особняком с десятками темных комнат и отдельных квартир. Когда в 1980-е годы утомленный и престарелый хозяин особняка – руководство Коммунистической партии – начал было менять условия договора найма, заключенного с жильцами, последние сделали несколько неприятных открытий: особняк прогнил изнутри, договор был плохо составлен и полон противоречий, а дух “братства”, с которым сюда вселились их деды, оказался мыльным пузырем. Тогда жильцы решили заняться ремонтом самостоятельно, да только переругались друг с другом и с домовладельцем. Даже после того, как хозяин умер, они продолжали вести яростные споры о том, кому какая квартира принадлежит по праву”.

Де купити: 

Російською мовою книгу можна знайти тут за 240 грн. Англійською – на Амазоні за $27.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *