7057402125_1927510e26_o

Нерівні права: Де у світі жінкам живеться найважче

Текст: Христина Мельник

Навіщо боротися за якісь там права жінок, якщо рівноправ’я вже давно досягнуто, часто вважають чоловіки. Теза, на нашу думку, суперечлива. Ми вивчили актуальний рейтинг гендерної рівності (Gender Inequality Index) і готові поділитися не найприємнішими, але дуже ілюстративними відкриттями.

Щороку рейтинг Gender Inequality Index оцінює країни за такими показниками: рівень материнської смертності, показники підліткової народжуваності, частка місць в парламенті, кількість населення з принаймні середньою освітою та участь у трудовому процесі (кількість працевлаштованих жінок). Україна в ньому займає 81 місце серед 188 країн, а на першому місці – Норвегія.

Ось як живуть жінки у семи країнах, що стали антилідерами під час останнього рейтингу.

Ємен

Ємен цікавий тим, що де-юре в ньому все мало б бути добре. Адже в Конституції країни закріплені рівні права для всіх громадян, а виборче право з’явилося у єменських жінок ще у 1967. Втім, у тій таки Конституції є уточнення про закони шаріату, згідно яких “жінки є сестрами чоловіків”, а їхні права та обов’язки “визначаються шаріатом та керуються законом”. В Ємені досі платять викуп за наречених та видають заміж  за літніх чоловіків неповнолітніх дівчаток. А жертв згвалтувань часто звинувачують в проституції.

Більшість громадян Ємену – мусульмани, більшість жінок повинні носити нікаб (головний убір для мусульманок, що залишає лише проріз для очей) або абайю (довга чорна традиційна мусульманська сукня з широкими руквавами).

В Ємені суспільство втручається в особисте життя жінки дуже сильно: вона не може вийти заміж за негромадянина Ємену без попереднього дозволу усієї родини і штату. Ця норма закріплена законодавством. Діти жінки від такого шлюбу не зможуть отримати громадянство Ємену, доки вона не розлучиться з чоловіком, він не помре або його визнають неосудним.

В суді свідчення жінки сприймають як “пів-свідчення”. Саме тому свідчення двох жінок дорівнюють свідченням одного чоловіка. Розлучитися в Ємені жінкам теж нелегко: вони мають довести суду необхідність розриву стосунків. Чоловіків всі ці обмеження не стосуються.

Майже половина єменських дівчат стають матерями у підлітковому віці. Лише 35% жінок у країні є грамотними. Крім того, в Ємені досі популярне жіноче обрізання (хірургічне втручання, що передбачає повне або часткове усунення статевих губ, клітору), незважаючи на те, що воно заборонене Міністерством охорони здоров’я.

5122056319_007dda3843_b

Республіка Нігер

В Республіці Нігер дуже популярні полігамні шлюби, які є законними  в 12 північних штатах країни. Одна третина місцевих жінок живе у таких сім’ях.  І лише в 2015 році в Нігері заборонили традицію «жіночого обрізання» на державному рівні, однак стверджувати що воно зникло з життя суспілства не доводиться. Експерти та правозахисники з Нігеру кажуть, що насилля проти жінок є абсолютним табу. Але самі жінки вже звикли і вважають згвалтування та побої нормою.

За словами активістів, жінки, що звертаються до поліції із заявою про насилля не можуть розраховувати на правосуддя. У більшості випадків їм порадять “повертатися додому і з’ясовувати, якою поведінкою заслужила на покарання”. Лише 15% жінок в Нігері є освіченими. Непоодинокими є випадки рабовласництва: коли жінку продають у рабство, вона не лише стає сексуальною рабинею, а й безкоштовним працівником на плантаціях або в бізнесі свого багатого чоловіка. Часто місцевих жінок продають до Саудівської Аравії. Як і у випадку Ємену, шлюбом жінки в Нігері повністю керує її сім’я, немає вікових обмежень на вступ до шлюбу, а діти від іноземців не визнаються державою.

Чад

Вже стандартно доводиться говорити про страшну статистику жіночого обрізання в країні: понад 40% жінок та дівчаток стали жертвами цього явища. У 2012 році лише 28% жінок могли похвалитися вмінням читати і писати. Відсоток материнської смертності зашкалює: 980 смертей на 100 000 народжень. 147 з тисячі неповнолітніх дівчат стають матерями. Дещо кращою тут є ситуація з роботою –  65% жінок в країні мають тимчасову або постійну роботу і є трудовим ресурсом.

2530986852_b5b0bd67de_b

Афганістан

Режим талібів у Афганістані було повалено відносно давно. Однак на правах жінок це особливо не позначилося. В часи талібів ставлення до жінки було схожим на нинішні “закони” Ісламської держави: вони не ходили до школи і на роботу, закривали обличчя, а залишати дім могли лише у супроводі родича-чоловіка.

Зараз в більшості випадків насилля до жінки застосовує родина. Більше 85% жінок неграмотні, лише 18% дівчат у навчанні доходять до старшої школи. Проблема криється в тому числі у консервативності батьків: деякі з них хочуть бачити своїх доньок лише у “дівчачих” школах неподалік від дому. Таких шкіл обмаль. А ті, що є, часто підпалюють самі ж афганці: місцеві чоловіки часто вважають, що жінка взагалі не має вчитися.

Середня тривалість життя афганської жінки становить лише 51 рік. Понад половина жінок Афганістану заручені або одружені до 12-річного віку. Часто дівчаток віддають заміж в якості погашення боргу чи вирішення спору, або, коли сім’я не має грошей на утримання дитини. Крім того – на цьому можна ще й заробити: є шанс, що літній наречений заплатить чималий викуп за дитину-наречену.

Афганістан – це ще й країна вдів, адже через велику кількість збройних конфліктів багато чоловіків загинуло на війні. Вдови змушені самостійно утримувати багатьох дітей. В деяких випадках допомагає родина чоловіка, а в інших – жінкам доводиться іти в комерційний секс або в жебрацтво.

Але що добре в Афганістані, то це те, що жінка може працювати. Щоправда, з дозволу родичів-чоловіків. Останніми роками також зросла кількість жінок у парламенті, деякі з них навіть були міністрами. Жінки є також в поліції. А найпопулярнішою професією серед жінок є  професія кравчині – вона дозволяє працювати з дому.

Кот-д’Івуар

Жінкам Кот-д’Івуару не пощастило історично. Спочатку країна була французькою колонією, а після проголошення незалежності у 1960-х законодавча система та режим до жінок став ще більш непоблажливим, ніж у колоніальні часи. Чоловіки отримали виняткове право розпоряджатися майном жінки, давати їй дозвіл на роботу або відкриття банківського рахунку.

Так тривало до 90-х, коли жінки отримали часткове право розпоряджатися своїм майном, а також на позови до суду на чоловіків за дії щодо них чи їхньої власності.

Громадянська війна 2002 року спричинила зростання числа внутрішньо переміщених осіб та випадків фізичного і сексуального насилля. Але саме війна стала фактором, що стимулював жінок до активної участі у політичному житті. Різні сторони конфлікту мали власні масштабні жіночі політичні рухи та організації. А одна жінка навіть відкрила свій центр з реабілітації після сексуального насилля.

Сьогодні ситуація покращується: жінки навчаються в університетах та стають представниками влади. Однак досі лише 43,6% жінок Кот-д’Івуару грамотні. В сільській місцевості першу дитину 41% дівчат народжує у віці 15-19 років, але у міському середовищі такий показник тримається на рівні 18%.

8022569656_0898ffea10_k

Малі

Малійські жінки становлять менш ніж половину населення країни, однак вони завжди відігравали ключову роль для сільської, агрокультурної країни, якою є Малі. Не дивлячись на те, що у Малі освіта є обов’язковою до 12 років, дівчата все одно менше її отримують. Законодавством дозволяє жінкам вступати до шлюбу у 18 років, а чоловікам у 21  рік. При цьому за рішенням суду можна одружитися навіть до 15-річного віку.  Але на практиці і такі ліберальні закони постійно порушують. Відомі випадки одруження 9-річних дівчаток. Схожа ситуація з практикою жіночого обрізання. Офіційно воно не є забороненим, однак його не можна зробити у жодному медичному центрі країни. При цьому звіти підтверджують: у багатьох дівчат-наречених було жіноче обрізання.

Законодавство на боці чоловіка у питаннях сім’ї: розірвання шлюбу, опіка над дітьми, спадок. Щоб почати процес розірвання шлюбу жінка має заплатити 60$, що є непідйомною сумою у більшості випадків.

Досить поширеною є практика домашнього насилля (в тому числі сексуального насилля в шлюбі). Закон має трактувати це як злочин. На практиці ж жертви майже ніколи не вимагають покарання для кривдника, адже самі не знають про свої права. Поліція, в свою чергу, ігнорує запити, що надходять, а часом жінки мовчать про насилля, бо якщо чоловік-кривдник сяде в тюрму, вони не зможуть самостійно утримувати дітей.

Конго

В Конго ситуація зі здоров’ям жінок неоднозначна: з одного боку в країні заборонено обрізання, штраф за нього 200 000 конголезьких франків (приблизно 200 долларів), та і поширене воно лише в малих етнічних групах – всього 5% постраждали від цього явища (порівняно мала цифра для малорозвинених країн). В той же час, в країні висока материнська смертність, поганий та нерівномірний доступ до медичних послуг та використання контрацепції лише з дозволу чоловіка.

Чоловіки досі володіють правами на власність жінки, банківські рахунки та роботу. Однак це не заважає жінкам-містянкам робити бізнес. Щоправда, нелегальний. За деякими свідченнями майже всю роздрібну торгівлю в містах контролюють жінки. В сільській місцевості жінкам живеться важче: вони в основному працюють на плантаціях. З року в рік число плантацій зменшується, а податки на продукцію ростуть.

Воєнні конфлікти в Конго також позначилися на рівні життя жінок: багато з них потрапили в рабство та зазнали фізичного насилля. Дивовижним також є збережене табу на вживання їжі: так, жінка не може зазвичай їсти у присутності чоловіка, їй залишають лише недоїдки, а деякі продукти їй не можна вживати взагалі, тому що вона “не рівна” чоловікові істота.

Фото: Flickr

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *